На початку червня на Netflix вийшов новий фільм «Перехоплювач» з Ельзою Патакі в головній ролі. Колишня іспанська модель та зірка кількох частин «Форсажу» зіграла сміливого капітана армії США у типовому бойовику категорії Б. Чи варто картина вашої уваги читайте у рецензії нижче.

«Перехоплювач» / Interceptor

Жанр бойовик, драма
Режисер Меттью Рейлі
У ролях Ельза Патакі, Люк Брейсі, Аарон Гленнейн, Майєнс Мехта, Пол Цезар.
Реліз Netflix
Рік випуску 2022
Сайт IMDb

Капітан Джей Джей Коллінз (Ельза Патакі) прибуває на SBX-1 — американську станцію раннього попередження ядерних ударів у Тихому океані. Дівчина повернулася на колишню службу на тлі великого скандалу із попереднім босом. Відомого генерала відправили у відставку після її скарг про сексуальне домагання. Першого ж дня військову платформу захоплюють терористи. Їм потрібний командний пульт управління, який вдалося відбити головній героїні. Тепер їй та двом іншим солдатам належить не дати злочинцям пустити по США вкрадені ядерні ракети.

Нехитрий сценарій «Перехоплювача» писали на пару режисер-новачок Меттью Рейлі та автор «30 днів ночі», а також «Я, Франкенштейн» Стюарт Бітті. Наголос робили на сильну сміливу жінку героїню, що протистоїть системі та мужикам, нарочито слабких персонажів чоловіків та парі трійці нагальних проблем Америки.

За ідеєю мав вийти міцний ретро-бойовик з упором на сучасні реалії та фемінізм. Але вийшло не так, як хотілося. Тому глядачам доведеться півтори години спостерігати за посередньою та бляклою пародією навіть на бойовики 90-х. Ті хоч і грішили такими ж бездарними сценаріями з великою кількістю реплік із двох слів, але не намагалися бути серйозними та не чіпали важливих соціальних питань. «Перехоплювач» ж постійно бравує складними темами, невміло вплітаючи в історію з ядерною атакою на США жорсткий фемінізм і расові проблеми суспільства.

Бюджет «Перехоплювача» 15 млн доларів. Це не багато, але й віднести стрічку до дешевих фільмів теж не можна. Схоже що левову частку грошей витратили на комп’ютерну графіку військових об’єктів, бо акторів тут мінімум, приміщення крихітні і майже вся історія розгортається саме в них. Сильно скорочені епізодичні та другорядні ролі. Від масовки «позбулися» нібито отруївши персонал величезної військової платформи чадним газом, тому більшу частину історії глядачам доведеться спостерігати за шістьма-сімома персонажами.

На тлі навмисне серйозної подачі дуже дивно виглядає камео Кріса Хемсфорта-Тора, яке нібито додає фільму комедійності. Перші подібні кадри збивають з пантелику, а кілька вдалих жартів викликають не посмішку, а ще більше нерозуміння того, що відбувається. Відомий актор виступає одним із продюсерів фільму, а ще він чоловік актриси Ельзи Патакі. Обидва ці фактори дають відповіді на питання, як зірку фільмів «Марвел» вдалося заманити на участь у проекті такої низької якості.

Акторська майстерність усіх героїв «Перехоплювача» і близько не стоїть поруч із кількома репліками згаданого вище Хемсфорта. І сама Патакі, і головний антагоніст її героїні Олександр Кессел (Люк Брейсі) виглядають штучними та нецікавими. Несподівано радує акторкою один із підопічних головного лиходія. Він же іноді непогано жартує. У цілому ж персонажам не віриш, а отже зв’язок між історією та глядачем не налагоджується та емпатії не виникає.

Не додає позитиву і дірявий сюжет. Історія грішить нелогічними діями героїв, роялями в кущах та важливими недомовленостями, які не пояснюють певних рішень персонажів у фіналі. Хороші та погані, всі вони поводяться дивно і шалено, роблять великі дурниці, а через п’ять хвилин самі ж про це говорять. Вбити героїню лиходії могли майже відразу, а потім ще раз десять після цього, але щоразу виправдовували свою бездіяльність якимись дурницями, а потім шкодували й обіцяли, що наступного разу точно вб’ють.

У «Перехоплювачі» все погано з музичним супроводом. Це одна з небагатьох картин, де мелодії помічаєш із перших хвилин картини, а потім постійно чуєш музику у різних сценах. Але відбувається це не тому, що вона гарна чи в тему, а навпаки. Шматки дивної оркестрової музики перериваються шаленими гітарними запилами. Все це погано склеєне між собою і боляче тисне на вуха.

На тлі цього дикого дивного безумства радують нечисленні бойові сцени та жорстокі вбивства деяких лиходіїв. Героїня ефектно встромляє пістолет в око супротивника, а ще не менш видовищно відриває терористу голову колючим дротом. Пишуть, що Ельза Патакі серйозно займалася й готувалася до своєї ролі, тому може дати фору Ван Дамму, Шварценеггеру, Дольфу Лундгрену та іншим зіркам бойовиків з минулого як своєю фізичною підготовкою, так і прийомами. Але краще б вона підтягнула акторську майстерність.