6 січня на Netflix став доступний до перегляду новий детективний трилер із Крістіаном Бейлом у головній ролі. Це екранізація однойменного роману Луїса Баярда 2003 року. У рецензії нижче розмірковуємо, чи вдалося творцям фільму добре заінтригувати та разом з тим передати похмуру атмосферність першоджерела.
«Блідо-блакитне око» / The Pale Blue Eye
Жанр трилер, детектив
Режисер Скотт Купер
У ролях Крістіан Бейл, Гаррі Меллінг, Люсі Бойнтон, Тобі Джонс, Джилліан Андерсон, Роберт Дюваль
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
1830 рік, Вест-Пойнт, штат Нью-Йорк. Відставний констебль Огастус Лендор прогулюється вздовж річки серед засніжених лісових пагорбів. Біля свого вбогого будиночка він зустрічає капітана Хічкока – одного з головних офіцерів місцевої військової академії. Останній доповідає, що справа негайно потребує слідопитських навичок Лендора.
Вже перебуваючи в стінах академії, детектив-ветеран знайомиться з полковником Тейєром. Від того він дізнається, що вночі один з кадетів на ім’я Лерой Фрай був повішений на гілці, а ще хтось вирізав його серце. В результаті Лендор погоджується на співпрацю та невдовзі бере собі на поміч молодого, але талановитого кадета Едгара Аллана По.
Після хітових «Аутсайдерів» Крістіан Бейл десь трохи зник з радарів, та вже у 2022 році повернувся відразу з декількома цікавими ролями. Щоправда, минулий рік не можна назвати однозначно вдалим для актора. «Тор: Любов і Грім» Тайки Вайтіті та особливо «Амстердам» Девіда О. Рассела не виправдали очікувань багатьох глядачів та критиків. Хоча сам Бейл в обох стрічках зіграв як завжди чудово.
А от «Блідо-блакитне око» бачиться дещо скромнішим проєктом у порівнянні з вищезгаданими роботами. Це екранізація успішного детективного роману, яка, хоч і має міцний акторський склад, та ледве тягне на статус блокбастера з гучною афішою. Саме тому вихід на стримінгу, не враховуючи обмежений прокат наприкінці минулого року, видається вдалим рішенням.
Для сценариста та режисера Скотта Купера фільм стає вже третьою спільною роботою з Бейлом після «З пекла» та «Ворогів». Це зразкова і досить точна екранізація, котра шанобливо ставиться до першоджерела. Купер тут спокійно може почуватися завзятим відмінником, який непогано відчув літературний матеріал та н̶а̶п̶и̶с̶а̶в̶ ̶г̶а̶р̶н̶и̶й̶ ̶п̶е̶р̶е̶к̶а̶з̶ професійно адаптував його на кіноекран.
Але подібна зразковість має і зворотний бік медалі, адже для тих глядачів, що знайомі з твором Баярда, ця стрічка не матиме жодної інтриги. Сценарист обмежився невеличкими виправленнями, які не впливають на загальний зміст роману, а значить не змінилася і детективна складова. Тож сюрпизів не варто очікувати.
Винятком можна рахувати хіба що необхідність втиснути у стандартні дві години хронометражу багатослівність Баярда. А ще тут добре відтворена атмосферність. Вона становить майже нескінченну зимову похмурість, помножену на готичну таємничість та деяку непередбачуваність. Остання можлива лише за умови, що глядач не читав роман.
Камера Масанобу Такаянагі відносно мінімалістична та позбавлена зайвих рухів. Вона воліє наближатися на відстань не ближче середніх планів до дійових осіб та завзято фільмує як засніжені холодні пейзажі, так і темні кімнати, які бідно освітлюються нечисленними свічками. Такий контраст світлого та темного можна сприйняти як символ характеру головного героя. Він здається хорошою людиною, але темні закутки його втомленої душі теж мають проявитися сповна.
Крістіан Бейл файно зображає впевненого, а ще втомленого від життя детектива, який знає, що робить. Не менш вдалою кандидатурою на роль тендітного По виглядає вибір Гаррі Меллінга. В книзі цей персонаж має неабиякий артистизм, тож деякою мірою роль виявляється складнішою за партію Бейла. Однак молодий актор достойно втілює на екрані юного тямущого поета, не кажучи вже про те, що підходить по типажу.
Взагалі, не дивлячись на потребу вкласти у 120 хвилин необхідний матеріал, творці пропонують не надто жвавий темп оповіді. Його можна схарактеризувати як спокійний, урівноважений, і він явно пасує стрічці. Втім, амбіції Купера апелюють максимум до адекватного перенесення подій роману на екран. Вони свідомо відмовляються від того, щоб представити на суд глядача щось у відриві від першоджерела.
«Блідо-блакитне око» це міцний детективний трилер, який немає особливого сенсу дивитись тим, хто знає, чим закінчилась книга. В іншому випадку стрічка може навіть здатися цікавішою, але бажаного саспенсу, як і жанрових одкровень все одно чекати не доводиться. Для фільмографії ж Бейла кіно геть прохідне, не спроможне добряче струсонути глядацьке серденько.