10 квітня платформа Netflix випустила гостросюжетний трилер про виживання “Лютий напад”, де героям доведеться вступити у безкомпромісну боротьбу не тільки з руйнівною повінню, але й з кровожерливими хижаками під водою. На цю тему, до речі, в нас на сайті є окрема стаття. А що вийшло у кіноробів витиснути з неї цього разу — читайте в огляді нижче.

Рецензія на фільм “Лютий напад” / Thrash

Плюси:

досить видовищні сцени повені; кілька кривавих сцен з акулами; дрібка саспенсу присутня;

Мінуси:

забагато нудьги як для гостросюжетного трилера про виживання довжиною у 80 хвилин без фінальних титрів; нецікаві персонажі, доля яких нам байдужа; у фіналі творці пропонують відвертий маразм;

4/10

Оцінка
ITC.ua

“Лютий напад” / Thrash

Жанр трилер про виживання, фільм-катастрофа
Режисер Томмі Віркола
У ролях Фібі Дайневор, Вітні Пік, Джимон Гонсу, Аліла Браун, Стейсі Клаусен, Данте Убальді, Метт Нейбл
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2026
Сайт IMDb

На невеличке прибережне містечко Еннівіль, назва якого буквально створена для фільмів жахів, насувається потужний ураган. Він спричиняє сильну повінь — усе навкруги затоплено, дощ періщить як з відра, недружньо дме вітруган. Напередодні вагітну Лізу викликали на роботу, а працює вона на місцевому м’ясокомбінаті, тому що апокаліпсис апокаліпсисом, а гарувати хто буде? Тим часом її колега-водій вантажівки збирається здійснити ще один заїзд, бо чом би і не перевезти куди треба свіжину за додаткову платню в цей злощасний непогожий день з невтішними прогнозами.

Тим часом молода дівчина Дакота, яка нещодавно втратила матір, наплювала на застереження свого дядька, морського біолога, та вирішила перечекати негоду вдома. Також серед тих, кому прийдешній шторм по цимбалах, один зарозумілий реднек. Але найбільшою проблемою для усіх цих людей стає навіть не повінь, а зграя хижих акул, які вже відчули запах крові та вийшли на полювання.

“Лютий напад” став черговим проєктом у фільмографії норвезького кінороба Томмі Вірколи. Якщо це ім’я вам ні про що не каже, то, можливо, ви щось чули про такі нетлінки, як дилогія про зомбі-нацистів “Операція “Мертвий сніг” (2009-2014). Або, наприклад, такі тайтли, як науково-фантастичний бенефіс Нумі Рапас “Сім сестер” (2017) та різдвяний гармидер “Люта нічка” (2022) — так, вам не примарилося, українська локалізація явно зловживає прикметниками від слова “лють” щодо кінематографа Вірколи.

Не беручи до уваги кривавість деяких сцен, що перекочували сюди з ранньої творчості постановника, важко позбутися думки, що “Лютий напад” — не інакше як “Хижаки” (2019) на мінімалках.

А там, нагадаємо, історія зосереджувалася на молодій плавчині у виконанні Каї Скоделаріо та її батька, котрі відчайдушно давали відсіч вкрай знахабнілим алігаторам. Татуся грав Баррі Пеппер, і його герою один з ікластих антагоністів безцеремонно відкусив руку. У “Лютому нападі”, окрім того, що плазунів замінили на хижу рибу, теж є такий чолов’яга, але його аніскілечки не шкода. Та й загалом оповідання розпорошується на якихось непримітних осіб, доля яких нам ледве цікава.

На початках стрічка отримала робочу назву Beneath the Storm і мала вийти з-під крила Sony. Але боси студії, мабуть, подивилися на те, що вийшло, і у січні права на показ були придбані усюдисущим Netflix, а заголовок змінили на Thrash (умільцям треба було прибрати літеру h і це пасувало б куди більше тому, що відбувається на екрані). Після перегляду стає остаточно зрозуміло, чому так сталося — випускати подібне в кінотеатрах — заздалегідь програшна справа.

У своєму зачині, втім, новинка виглядає не те щоб багатообіцяльно, але принаймні стандартно-середньостатистично. Містечко стрімко затоплює, що додає оповіді помітного масштабу. Вантажівка з м’ясом ефектно залишає на воді багряний шлейф крові, і це інтригує. Герої, як і у відносно недавній “Гренландії 2: Міграція”, швидко опиняються у скрутних обставинах.

Однак так само стрімко з позиції чогось інтригуючого фільм прямує у річище порожніх балачок і нудьги, а в кульмінаційному акті перетворюється на відверту ідіотію. Про вагітну стражденну — персонажа, якого тулять у кожен другий сюжет про умовний “кінець світу”, вже навіть не смішно згадувати. Так, плавник, що загрозливо стирчить з-під води, досі є чудовим прикладом саспенсу, як і у Спілберга 50 років тому. Але якщо заганяти своїх нецікавих героїв у кричуще абсурдні, неправдоподібні ситуації, які просто не вкладаються у голові — так гарне кіно не побудуєш.

Звісно, тут дається в знаки схильність Вірколи до комедійності, десь сатири, але проблема в тому, що у “Лютому нападі” немає простору для подібних маневрів. Історія банально вимагає, щоб її розповідали з нахмуреним виразом обличчя (вагітність, мертва мати, недобросовісні прийомні батьки тощо). А так не вийшло ні міцного жанрового зразка на кшталт тих самих “Хижаків”, ні навіть дикої шаркексплуатації у дусі “Акулячого торнадо” (2013).

Словом, кіно — ні риба, ні м’ясо, нехай і кілька м’ясних сцен тут припасено.

Майже два роки тому на Netflix вже виходив фільм про кровожерливих акул — то був французький жахастик “У глибинах Сени”, і там, здається, усе було так само погано. Не складається поки що у стримінгового гіганта з кіно про цих зубастих хижаків, що тут поробиш. Бо це вам, шановні, не якісь там ігри в кальмара.