27 жовтня, разом із драмою «Продавці болю», на Netflix прем’єрувався фільм жахів «Сестра Смерть». Це приквел горору «Вероніка», що з’явився на екранах у 2018 році. У цій рецензії розповідаємо, наскільки лячним вийшло кіно.
Плюси:
прекрасна візуальна складова; відмова від «чернечих» скримерів (це вам не чергова «Монахиня») і зосередження на атмосферності; якісні практичні ефекти; чудова робота зі звуком і файний саундтрек; сюжетно вдалося непогано прокласти місток до оригінального фільму
Мінуси:
страшенно некваплива оповідь, що точно не йде на користь; кіно здебільшого слабенько працює саме як жахи; застаріле співвідношення сторін 4:3 та відсутність українського дубляжу може зробити перегляд менш комфортним
«Сестра Смерть» / Hermana muerte
Жанр надприродний горор
Режисер Пако Плаза
У ролях Арія Бедмар, Альмудена Амор, Луїса Мерелас, Чело Віварес, Консуело Трухільйо
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Сонячна Іспанія. Наприкінці 40-х років минулого століття молода послушниця Нарсіса прибуває до жіночого монастиря і за сумісництвом школи, де їй доведеться обіймати посаду вчительки для дівчат, які там живуть. На білосніжних стінах похмурої будівлі закарбувались відбитки нещодавньої громадянської війни.
Ледь не одразу після прибуття Нарсіса стикається з дивними таємничими подіями. У монастирі постійно то щось грюкає прямо посеред ночі, то з якогось дива перекидаються стільці, то дівчині ввижаються якісь жахливі образи. Ще й одна з учениць в кращих традиціях Ш’ямалана нібито бачить привидів.
З огляду на усю цю містичну чортівню героїня намагається розібратися, що відбувається, і згодом виявляє, що ключиком до розгадки може стати вже загибла сестра Сокорро. Та дістатися істини вдасться лише в тому випадку, якщо з’ясувати, які ж таємниці ховають тутешні стіни.
Іспанський горормейкер Пако Плаза колись зробив собі ім’я на серії фільмів «Репортаж», де стилізація під «знайденний кадр» успішно поєднувалася з динамічним зомбі-горором і темою одержимості. У 2017-му режисер створив надприродний фільм жахів «Вероніка», який чомусь більше сподобався критикам, ніж глядачам. А зараз от вирішив розповісти передісторію одного з тамтешніх другорядних персонажів на прізвисько «Сестра Смерть».
Беззаперечною вдачею режисерського підходу Плази є те, що йому певною мірою вдається якісно обігрувати суто жанрові сюжети. Ще в тому ж «Репортажі» автори змогли під цікавим кутом глянути на «фільми про зомбі». Але там, у найякісніших перших двох частинах, Плаза працював разом з колегою Жауме Балагуеро, а тепер вже став одноосібним капітаном корабля.
«Сестра Смерть» лише заграє з добре знайомими шанувальникам жанру джампскейрами та прикидається черговою варіацією «Монахині». Але цей затертий до дірок прийом проявляється слабо. Плаза ніби хизується: ось, подивіться, я теж так можу, як у ваших Голлівудах, але кому це буде цікаво?
Натомість творці стрічки пропонують навмисне повільний темп оповіді, поступово розхитуючи історію. Це змушує нудитися і згадати про трендовий нині слоубьорнер. При цьому чітко помітне бажання не стільки налякати, скільки створити відповідну атмосферу. А ще, звісно, поговорити про щось болюче і важливе. Наприклад, про сліпу одержимість або ж темні сторінки іспанської історії.
Неминучість нудьги деякою мірою нівелюється воістину видатною візуальною складовою. Немає жодних сумнівів у тому, що «Сестра Смерть» — надзвичайно стильний жахастик.
Фільм якісно підкріплений звуковими ефектами та класною музичною темою, у якій моторошні завивання жіночого хору поєднались з несподіваним синтезатором. Особливо стиль відчувається в найкращому, фінальному акті, де червоне химерно змішується з білим і викликає стійку асоціацію «крові з молоком». Щоправда, в контексті фільму жахів.
Прекрасно у кадрі виглядають і монотонні, абсолютно байдужі до страхів навколишніх коридорів монастиря, де, як виявляється, відбувалися погані речі. Якісне зображення основної локації полягає у тому, що остання — справжній монастир, а не студійна декорація. Знімальна команда не погребувала можливістю провести знімання в монастирській будівлі Сан-Херонімо де Котальба, яку почали зводити ще в епоху середньовіччя. Перебування у цій історичній місцині явно додало автентичності та атмосферності.
Дуже прикро, що авторам не вистачило натхнення, чи то бажання, аби створити щось видатне і на жанровому рівні. Візуальна і змістова сторони це, звісно, чудово, та ще непогано б трохи злякатися замість того, щоб сумувати. Але що вже тут поробиш, якщо нині куди страшніша сувора дійсність, ніж влаштовані кіноробами жахіття на Геловін.