“Лицар Сімох Королівств” переносить глядачів у Вестерос задовго до подій основної саги. На відміну від попередніх масштабних історій про боротьбу за владу від Джорджа Р. Р. Мартіна, цього разу маємо більш камерний сюжет, побудований навколо постаті мандрівного лицаря та його юного зброєносця. Чим відрізняється ця адаптація від попередніх проєктів франшизи та яке місце вона займає у світі Мартіна — розбираємося в рецензії.
Плюси:
локальна, цілісна історія без перевантаження сюжетними лініями; сильний центральний персонаж і чіткий моральний акцент; вдалий кастинг і переконлива акторська гра; атмосферність і увага до деталей у декораціях та костюмах; реалістична постановка поєдинків.
Мінуси:
надлишок гумору, який не завжди працює; відсутність масштабності, що може розчарувати частину фанатів; подекуди карикатурний антагоніст.
“Лицар Сімох Королівств” / A Knight of the Seven Kingdoms
Жанр фентезі, драма, бойовик, пригоди
Шоуранер Айра Паркер
У ролях Пітер Клеффі, Декстер Сол Анселл, Деніел Інгс, та ін.
Прем’єра 17 січня 2026 року, HBO MAX
“Лицар Сімох Королівств” заснований на новелі Джорджа Р. Р. Мартіна “Мандрівний лицар” — першій частині циклу про Дунка та Бовтуна. Дія відбувається приблизно за сто років до подій “Гри престолів”, у період правління династії Таргарієнів, коли політична ситуація у Вестеросі відносно стабільна, але соціальна нерівність і лицарські амбіції нікуди не зникли.
Після смерті свого наставника юний Дункан вирішує продовжити його шлях і вирушає на турнір, сподіваючись заявити про себе як про повноправного лицаря. Разом із ним їде кмітливий хлопець на ім’я Бовтун, який згодом виявляється не таким простим, як здається на перший погляд.
Історія нового проєкту концентрується на подіях навколо турніру, поступово розкриваючи характери героїв, їхні моральні принципи та місце в суспільстві. Автори адаптації зберігають структуру першоджерела, не розширюючи її штучно до масштабів великої саги, а залишаючи фокус на особистому виборі та відповідальності героя.
“Лицар Сімох Королівств” уже з перших п’яти хвилин чітко показує свій тон, правила і закони, які діятимуть протягом шести достатньо коротких епізодів по 30–40 хвилин. І тут варто одразу попередити, що фанати серйозного, похмурого й безжального тону “Гри престолів” можуть спочатку навіть розчаруватися. Бо місцевий тон значно легший і ближчий до класичних пригодницьких історій.
Серіал також не цурається гумору, дозволяє собі іронію і навіть відверті геги. Не завжди це працює бездоганно, іноді жарти вибивають із занурення, але з часом до цього звикаєш. Ба більше, починаєш сприймати це як частину характеру шоу.
Так само частина фанатів може розчаруватися через локальність історії. Тут немає епічних битв, багатошарових політичних змов і шокуючих поворотів на рівні Червоного весілля. У центрі той самий лицар-бурлака Дункан і його спроба знайти своє місце, заробити грошенят і просто вижити в не надто привітному світі. Але саме ця приземленість і стає головною перевагою цієї історії, бо не завжди простота це мінус.
Автори концентруються на персонажах, на їхніх мотиваціях і внутрішніх конфліктах. Особливо на моральному компасі Дункана. Коли світ тисне з усіх боків, коли його використовують, принижують і перевіряють на міцність, цей трохи наївний, не надто витончений, але щирий лицар не ламається. Він уперто залишається собою.
Великим плюсом локальності є відсутність перевантаження сюжетними лініями. Тут немає десятків паралельних історій, нема потреби тримати в голові генеалогічне дерево на три сторінки. Глядач просто спостерігає за розвитком конкретної ситуації, іноді згадуючи певні дома з “Гри престолів”. Напевно, тут спрощення не шкодить, а працює на користь.
Однією з найсильніших сторін серіалу “Лицар Сімох Королівств” є його атмосфера. Завдяки концентрації на турнірі й обмеженій кількості персонажів глядач буквально поринає в події. Тут детально показані лицарські будні: шатра, нічліги просто неба, взаємодія між лордами й простолюдом, чітке розуміння соціальної ієрархії. Від дрібних деталей побуту до жорстких поєдинків у багнюці, крові й тумані, усе виглядає більш ніж переконливо. Часто серіал настільки захоплює, що не помічаєш, як минає серія за серією.
Найбільше мені подобаються персонажі й їхня простота, а хімія між героями майже ідеальна. Взаємодія в них виникає природно, іноді буквально за кілька реплік.
Та й загалом у серіалу нереально вдалий каст. Люди, які обирали акторів, заслуговують і на компліменти, і на нагороди усього світу. Усі настільки гармонійні у своїх образах, що важко уявити когось іншого на цих ролях. З кожним новим епізодом ти все більше дивуєшся і ловиш себе на думці: Як? Як можна було настільки точно підібрати цих людей?
Пітер Сеффді у ролі Дункана створює героя, якого важко не полюбити: щирого, трохи наївного, але внутрішньо міцного. Особливо сильна його сцена перед вирішальним поєдинком, там відчувається і страх, і сумнів. Фінн Беннет у ролі антагоніста викликає щиру неприязнь, адже його персонаж подекуди карикатурний, але актор переконливо тримає образ.
Основним мінусом серіалу можна назвати надлишкову кількість гегів. Проєкт чомусь дуже хоче відрізнятися від попередників у цьому ж всесвіті, а іноді навіть занадто. Якщо початковий жарт із пафосним поглядом кудись вперед під знайому музичну тему, а потім переривання і відверта дефекація героя, більш менш працює і лягає в загальний тон шоу, то далі гумор місцями стає надмірним і не завжди доречним. У певні моменти це ламає атмосферу, яку так ретельно вибудовували.
Технічна сторона серіалу “Лицар Сімох Королівств” бездоганна. Декорації, шатрове містечко, костюми, зачіски — усе зроблено з увагою до деталей. Операторська робота подекуди експериментує, тому маємо цікаві кадри від першої особи під час поєдинків, а зйомка зсередини шолома точно додає ефекту присутності. Та й постановка екшену подекуди вражає, а лицарські поєдинки поставлені дуже видовищно.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: