19 жовтня на Netflix, як завжди, викотили повний сезон нового мінісеріалу «Тіла». Це адаптація однойменного графічного роману Сі Спенсера від видавництва Vertigo. У рецензії нижче розповідаємо, коштом чого шоу намагається втримати увагу глядача та наскільки цікаво розкривати запропоновані сюжетом таємниці разом з тутешніми персонажами.
Плюси:
чотири рівноцінно захопливі сюжетні лінії, які грамотно пов'язані між собою; якісне художнє оформлення кожної з епох; високий рівень інтриги впродовж усього шоу; велика кількість таємниць, яку глядачам доведеться розгадувати разом з головними героями; хороший підбір акторів
Мінуси:
те, через що розгорнулася уся колотнеча, виглядає надто просто і банально; візуальна складова лінії майбутнього бліднувата; є дрібні умовності, притаманні сюжетам про часові парадокси
«Тіла» / Bodies
Жанр кримінальний трилер, детектив, наукова фантастика
Режисери Марко Кройцпайнтнер, Хаолу Ван
У ролях Джейкоб Форчун-Ллойд, Шира Хаас, Кайл Соллер, Амака Окафор, Стівен Ґрем
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Лондон, 2023 рік. Сержант поліції Шахара Хасан переслідує озброєного підлітка і натрапляє на тіло мертвого оголеного чоловіка у провулку Лонгарвест. У померлого шрам на лобі, прострелене око та дивний знак, можливо, татуювання на зап’ясті.
Неспокійний 1941-й. Сержант Чарльз Вайтман, більше схожий на голлівудську зірку, ніж детектива поліції, встряє у якусь сумнівну аферу, пов’язану з мертвим незнайомцем, тіло якого знаходиться по Лонгарвест-лейн. Це той самий чоловік, якого у наші дні знайшла Хасан.
Вікторіанський Лондон 1890-го. Інспектор Альфред Гілінгхед, зразковий сім’янин та старанний поліціянт, береться за розслідування вбивства, звісно, того ж Джона Доу.
Але і це ще не все. У футуристичному 2053-му констебль Айріс Мейплвуд у горезвісному лондонському провулку бачить перед собою тіло здогадайтесь кого. Очевидно, що усі ці дивні події з абсолютно різних епох якось пов’язані між собою. Четверо детективів занурюються у химерне розслідування вбивства однієї й тієї ж людини. Та ця справа огорнута безліччю таємниць, що ведуть до розкриття страшної правди.
До Netflix можна ставитись по-різному, але стримінговий сервіс вже другий тиждень поспіль постачає якісний серіальний контент. На тому тижні на платформі зверталися до творчості Едгара Аллана По, а зараз глядачам пропонується історія, що зійшла зі сторінок коміксів видавництва Vertigo, котре є підрозділом DC Comics. Шкода тільки, що тут відсутній український дубляж і глядачам доведеться задовольнятися субтитрами.
Це вже далеко не перша кіноадаптація мальописів Vertigo. Достатньо згадати хоча б торішню екранізацію «Пісочного чоловіка», що також відбулася на Netflix. От і автори «Тіл» на чолі з шоуранером Полом Томаліном підійшли до справи з максимальною серйозністю та самовіддачею.
Серіал «Тіла» спроможний добряче заінтригувати. Глядачам пропонується здійснити захопливу подорож крізь часові лінії разом з чотирма детективами, щоб дістатися до розгадки таємниць. А їх, повірте, вистачає.
Як мінімум до п’ятого епізоду не можна сказати напевне, що ж насправді криється в основі головної загадки та що взагалі призвело до такого перебігу подій. Глядачів підводять до кульмінації поступово, крок за кроком розкриваючи якісь нові подробиці.
В тій чи іншій мірі творцям вдається утримувати інтригу впродовж усіх восьми епізодів, що вже скидається на маленький подвиг.
На додаток тут не цураються тасувати не тільки різні епохи, але і жанри. Починається оповідь як цілком типова детективна історія, але з появою нових таймлайнів у кадрі фігурує і любовна історична драма, і не менш драматична нуарна лінія про помсту та спокуту, і науково-фантастичний трилер, що, як неважко здогадатися, розгорнеться у площині майбутнього.
В якийсь момент сюжет доходить до діалогів про ілюзорність вибору явно «матричного» штибу, не кажучи вже про раптове слоумо в момент випущеної з пістолета кулі. А таємниче тіло виявляється оголеним зовсім недарма, спитайте хоча б Кайла Різа.
Магічним чином авторам вдається якісно оформити візуальну складову різних епох (тут, мабуть, нарікання можуть виникнути до майбутнього, над сетингом якого чомусь заморочились з найменшим ентузіазмом). А ще — рівномірно розподілити час і твісти для кожної з них. Тобто, у глядача не має виникнути бажання приділити більше уваги одному таймлайну і поставитись байдуже до іншого.
Якщо це Лондон часів Другої світової, то приготуйтесь до постійних сигналів повітряної тривоги та бомбардувань Люфтваффе. А якщо гіпотетичне майбутнє, то от вам прогресивне нейропротезування та одразу два голоси. Перший, домашній, машинально сповістить про те, що «в холодильнику є часник, морквяні палички й одна банка хумусу». Другий, на вулиці, в кращих традиціях антиутопій розповість про засади утопічного суспільного ладу.
На своїх місцях знаходяться й актори. Особливо хочеться виділити Джейкоба Форчуна-Ллойда, ексцентричний герой якого сильно нагадує марвелівського Говарда Старка у виконанні Домініка Купера.
«Тіла» становить надзвичайно захопливу, сповнену інтриги і таємниць та насичену цікавезними сюжетними лініями історію. Тут знайшлося місце і приреченим почуттям, і подорожам у часі, і боротьбі з неочевидним злом, і навіть роздумам про роль вибору.
Та скільки б не міркували ті чи інші персонажі про те, що вибір то лиш ілюзія, в момент прийняття доленосних рішень надзвичайно важливо, щоб хтось близький знаходився поряд.