Читацькі дописи
IT Community

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

У своєму попередньому дописі я розповідав вам про історію легендарної серії ігр Doom. А тепер прийшов час розповісти про книгу Володарі Doom Девіда Кушнера, яка дозволяє детальніше зануритися в неймовірно цікаві історії її геніальних творців Джона Ромера та Джона Кармака. 

Історія двох Джонів

Він був звичайним 11-річним хлопцем, одним із багатьох, що жили в Рокліні, штат Каліфорнія. Худорлявий, у товстих окулярах, він любив кататися на велосипеді до місцевої піцерії, щоб витратити там щойно отриману на кишенькові витрати чверть долара, знову й знову запускаючи Asteroids. Найкрутішу гру, яку, як він тоді вважав, бачила планета Земля.

А за своє захоплення відеоіграми він регулярно отримував від вітчима добрячих прочуханів… Його звали Альфонсо. Альфонсо Джон Ромеро. Але був іще один хлопець, якого також звали Джон, і який уже в 7 років у своїх інтелектуальних здібностях не поступався дев’ятикласникам.

Він був дуже обдарованою дитиною, але водночас майже не відчував емпатії до людей. Рано почав захоплюватися конструюванням бомб, а одного разу, щоб дістати новенький Apple II, разом із товаришами спробував пограбувати одну зі шкіл. Проте через товстуна, який застряг у вікні, їх спіймала поліція, після чого Джона відправили у виховну колонію для важких підлітків.

Його повне ім’я — Джон Д. Кармак. Цим двом хлопцям у майбутньому судилося стати зірками геймдеву й створити гру, яка перевернула з ніг на голову всю ігроіндустрію, а їхні імена стали легендарними на десятки років уперед. Ореол слави, що виник навколо особистостей двох Джонів — Кармака і Ромеро, перетворив їх на кумирів і зразки для наслідування для багатьох гравців, модерів і розробників. Навіть пов’язані з цими іменами скандали не зруйнували стіни їхньої непогрішності в очах шанувальників.

Темна сторона медалі

Зрозуміло, що якою б відомою не була людина, які б круті ігри вона не створювала, вона насамперед залишається людиною — зі своїми переживаннями, проблемами, комплексами й суперечностями. З одного боку, перед нами справжні комп’ютерні генії, ті самі знамениті ігрові рок-зірки, яким справді хочеться в чомусь наслідувати, чиї історії мотивують.

На самому початку, коли id Software тільки зароджувалася, хлопці, які там працювали, були не просто пов’язаними спільною справою чужими людьми, вони підтримували дружні стосунки. 

Але при цьому і Ромеро, і Кармак абсолютно забували про своїх друзів, коли занурювалися у свої світи. Навіть тих, хто допомагав їм розвивати ідеї, з ким вони були найближчими у певний момент. На якомусь етапі вони потім просто викидали зі свого особистого простору, коли ті переставали приносити якусь користь. А незабаром після цього, без жодних мук сумління, вони їх легко звільняли.

Звісно, розробники з id не були такими вже бездушними покидьками. Все було дещо складніше, і я лише виділив те, що мене особисто зачепило найбільше. І взагалі, думаю, кожен, хто прочитає «Володарі Doom», знайде щось, що стосуватиметься саме його.

Коли я тільки починав читати цю книгу, думав, що вона цілком і повністю буде присвячена лише двом конкретним особистостям, а всі інші аспекти Кушнер висвітлюватиме лише мимохідь. Однак я був приємно здивований тим, що й іншим учасникам id автор приділяє чимало уваги. Причому не просто: ось цей хлопець займався тим-то, працював там-то, хлопці з id його помітили й запросили до себе.

Санітар Едріан Кармак

Едріан Кармак був дивним хлопцем, який спеціально влаштувався працювати санітаром у морг, щоб надивитися на жахіття, і набратися натхнення для своїх художніх робіт. З яким маніакальним бажанням він прагнув втілити страшні картини у роботі над іграми id.

Або як, навпаки, Том Холл засмучувався, коли йому не дозволяли далі займатися мультяшним, безтурботним і гумористичним Commander Keen, а замість цього тягнули за собою у безодню пекла, наповнену всілякими демонами й кривавими ріками. 

Особливо цікава була реакція суспільства на вихід Doom, а ще більше — реакції політиків і держави на той рівень жорстокості, який підняла гра, і пов’язані з цим досить серйозні скандали, які загрожували цензурою й осудом не лише самій id, а й загалом новій хвилі відеоігор, чиї розробники не соромилися у вираженні своїх фантазій. 

Отож, рекомендую самим почитати цю книгу. Вона сподобається всім, хто цікавиться історією відеоігор та комп’ютерної індустрії минулого.

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.