Мій ТОП ігр на ПК про «живих мерців» і «коротко» про жанр

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Візьми участь у конкурсі та виграй ігровий ноутбук від?

Вступ

Загальна кількість тематик комп’ютерних забавок є без перебільшення неосяжною, але серед них окремо можна виділити ту, яка вже багато десятиліть зберігає популярність. В даній статті я спробую розібратись, в чому її секрет і чому вона продовжує об’єднувати своїх прихильників в незалежності від віку гравця чи його досвіду.

Мій ТОП ігр на ПК про «живих мерців» і «коротко» про жанр — Автор ITC спілкується з коментаторами)

Зомбі-тема у масовій культурі надзвичайно популярна – вона знайшла своє відображення у книгах, художніх фільмах, серіалах і навіть музичних кліпах. Для ігрової індустрії «ходячі мерці» стали справжньою золотою жилою. За останні роки випущено сотні проектів, в яких ненаситні орди мріють поласувати вашою плоттю.

Нажаль, на кожний зомбі-хіт припадає на декілька порядків більше безтолкових та шлакових проєктів. Звісно, я не знайомий з ними усіма, але спробую пригадати найкращих представників, які залишили свій липкий слід в пам’яті.

Я збирався написати невеличку статтю, але коротко в мене не виходить, так що заберіть дітей і вагітних жінок від екранів)

Нульовий пацієнт або як все починалось

Зомбі-тематика якось непомітно та легко влилася у людську свідомість, ставши звичною частиною масової культури, хоча, так було не завжди.

Перша картина про «ходячих» вийшла у далекому 1932 році. Це був американський фільм жахів – «Білий зомбі» (White Zombie), режисера Віктора Гальперіна. У ньому йшлося про моторошних жертв чаклунів вуду. Картина мала феноменальний успіх: при бюджеті 50 000 доларів вона зібрала у прокаті близько $8 мільйонів.

Черговий стрибок у популяризації жанру починається з 60-х років, коли прийшла ера «короля живих мерців» – Джорджа Ромеро. Він суміщав в собі амплуа режисера та сценариста, створюючи свої фільми аж до 2009 року. Цікавий факт: Ромеро був одним із кандидатів на режисерське крісло фільму «Resident Evil» (2002), але його сценарій та ідеї не прийшлися до смаку продюсерам і посаду доручили Полу Андерсону.

I.M.H.O.: Більшість його фільмів мені не сподобались, але найбільше запам’яталась похмура і атмосферна картина – «Земля мертвих» 2005 року, яку я вперше зустрів на DVD-збірнику в ті далекі роки на одному з книжкових ринків міста Харків.

Кінець 90-х початок 2000-х років – черговий переломний і важливий етап жанру, результатом якого стали фільми по мотивам ігор Resident Evil від Capcom. Вони стали найприбутковішою серією ігрових кіноадаптацій, зібравши загалом у світовому прокаті понад мільярда доларів, не в останню чергу завдяки головній героїні у виконанні Міли Йовович.

Як «ходячі» ігрову індустрію завоювали…

Першою «ластівкою» серед живих мерців вважається французька гра в пригодницькому жанрі – Zombi (яка несподівана назва). Вона розроблена і видана Ubisoft в 1986 для комп’ютерів Amstrad CPC.

Справжній фурор викликала оригінальна Resident Evil, що вийшла в 1996 році для консолі PlayStation і справила величезний ефект на всю ігрову індустрію. Вона популяризувала жанр хорорів та заклала основу для багатомільйонної франшизи, про яку сьогодні знає майже кожен гравець.

«У певний момент розробки я подумав, як хвилююче перемагати зомбі. Таке почуття не міг подарувати жоден фільм. Тоді я почав здогадуватись, що ми відкриваємо новий жанр.»

У першій Resident Evil персонаж потрапляє в покинутий особняк посеред лісу, коридорами якого бродять живі мерці та інша нечисть, яку необхідно знищувати, в процесі вирішуючи цікаві загадки та шукати різні схованки.

Народження титанів

Хто з вас не чув про легендарну серію Left 4 Dead? Не дивлячись на те, що ця гра вже досить вікова, офіційні сервери все ще налічують тисячі користувачів. І це не дивно, адже перед вами один із найкращих кооперативних шутерів, який з’явився на світ у 2008 році. Формула успіху доволі проста: графічний рушій — старий-добрий Source і четверо «виживших» з доступом до арсеналу зброї. Вони об’єднані спільною метою – дістатися до безпечного притулку. На заваді їм стоїть нескінченна орда зомбі, через яких необхідно пробиватися з боєм. В жорстокому світі Left 4 Dead та Left 4 Dead2 не вижити без друзів, які завжди готові підставити тобі своє плече, поділитися останньою аптечкою, вирвати з лап безжалісного Мисливця…

В грі є «Режисер» – «штучний інтелект», який контролює практично все у грі, та створює випадкові ситуації для персонажів. Тобто, він враховує стан гравців, їх показники і вирішує, як вчинити.

Якщо команда спокійно проходить компанію, то в наступній частині «Режисер» дасть менше аптечок, або простішу зброю, підвищить інтенсивність орди, також він може «спавнити» танка або відьму.

У Left 4 dead 2 – друга версія цього ШІ, тепер він може змінювати структуру рівня, розміщуючи по-різному предмети по карті.

Гра сумістила в собі похмуру атмосферу і напруження, коли в будь-який момент на вашу команду накинеться завиваюча орда інфікованих, що не знає пощади. Ніколи не вгадаєш час несподіваного нападу одного з босів: Танка, Громили, Відьми, Плювальщиці, Мисливця, Курця, Товстяка та Жокея. Після кожного бою виникає відчуття полегшення, гра вміло керує емоціями учасників і підтримує надзвичайну динаміку в процесі бою. Завдання так чи інакше зводяться до протистояння ордам інфікованих у процесі подорожі картою. Періодично на шляху гравців зустрічаються бункери/схрони, де можна переозброїтися, поповнити запаси аптечок та розхідників, що допоможе пройти ваш нелегкий шлях.

Особисто я дотепер іноді граю в Left4Dead 2 з сином в кооперативі, встановивши мод, який додає біля 50 нових локацій. Кожна місія дарує неповторний драйв, комбінуючи напруження (в момент наступу орди інфікованих) та полегшення, коли на горизонті з’являється сховище.

Клон чи серйозний наступник?

В 2019 році побачила світ World War Z (WWZ), в деяких аспектах вона дуже нагадує Left4Dead у сучасному виконанні зі значно розширеними механіками прокачки, видом від третього обличчя та зміненим геймплеєм. Я пройшов її одразу після виходу і на мою думку, у WWZ концепція групи виживших є глибшою, на відміну від L4D. Це дуже великий її плюс, тому що команда вирішує який шлях можна обрати: від тактичного вирішення завдань, завдяки комбінаціям класів, до простого вибору: біжи-стріляй у все, що рухається.

У WWZ є 6 класів: Стрілець, Підривник, Медик, Технар, Кат, Винищувач. У L4D2 ми мали рівноцінну за своїми навиками команду з чотирьох персон, персонажі якої відрізняються тільки скінами. За кількістю та різноманітності монстрів в лідери вибивається все-таки L4D2, через те, що особливих інфікованих там більше. У WWZ босів не так багато і немає аналогів таким генераторам проблем, як Танк або Відьма.

На рахунок зброї: у WWZ з цим повний порядок: у наявності є механіка прокачки та покращення, в наявності близько 20 видів стволів проти 11 у L4D. Крім того, у кожної зброї WWZ є рівень володіння, а от в кількості мережевих режимів гри першість забирає наш давній знайомий з Valve.

Варто визнати, що World War Z краща від L4D2 з точки зору графіки, фізики, механік прокачки, тактикою та комбінацією класів. Але завдяки «Режисеру», гнітючій атмосфері, більшій різноманітності локацій, мережевих режимів та «особливих інфікованих», я віддаю першість Left4Dead 2.

Інтерактивний серіал та пік драматизму

Наступна гра на тему зомбі-апокаліпсису, яку я заніс у власний «Зал слави» – це The Walking Dead від студії Telltale Games, що побачила світ у 2012 році. В першу чергу привертає увагу її цікавий візуальний стиль. Він заснований на трьох принципах: лінійне малювання, палітра кольорів і освітлення. Лінійне малювання вже нанесене на текстури вручну і створює такий ефект, щоб максимально передати атмосферу коміксу. Майстерна робота з освітленням допомагала досягти необхідного драматизму сцен, а висока контрастність — поставити акцент і привернути увагу гравця на тому чи іншому місці. Розробкою цілого масиву контенту займалося всього шестеро художників, а це – 78 локацій, понад двох тисяч текстур та 45 персонажів.

Гра цікава саме тим, що тут можна стежити за почуттями героїв, вибираючи рішення на власний розсуд, а не просто відстрілювати орди «ходячих». В наявності багато несподіваних поворотів історії, персонажам співчуваєш, віриш і переживаєш з ними всі негаразди зомбі-апокаліпсису. Сюжет не відпускає до фінальних титрів залишаючи в пам’яті багато доленосних моментів.

В серії ігор The Walking Dead працює епізодична система. Хтось має до неї серйозні претензії, але особисто я вважаю, що вона себе виправдовує у випадку сюжету. Найбільше сподобався другий і п’ятий сезони, вони здатні видавити скупу чоловічу сльозу навіть з залізної людини.

Місто мертвих – Харан

В 2015 році розробники з Techland випустили мою улюблену гру на тему зомбі-апокаліпсису – це геніальна в своїй атмосферності, красі локацій та механіці – Dying Light. Вона нагадувала комбінацію з наступних елементів: фільми «Worl War Z» та«28 днів потому» , плюс ігри «Dead Island», «Resident Evil 5».

Головний персонаж — спеціальний агент Крейн вирушає у місто Харан після оголошення карантину, де повинен виконати секретне доручення. Звичайно ж з самого початку все йде не по плану і його чекає досить «холодний» прийом на здавалося б такому гарячому Сході. В перші ж хвилини його інфікують і напротязі гри його чекає боротьба за виживання, паралельно адаптуючись до суворого побуту у місті, де панує натовп «інфікованих» і найстрашніших з ворогів – жорстоких людей.

В грі прекрасно реалізована механіка паркуру, яка гармонічно вписується в сюжет і бойову систему. Присутній «крафт» предметів та їх вдосконалення в залежності від власних навиків та наявності необхідного мотлоху. Під час процесу гри відчуваєш початкову слабкість головного персонажу та недосконалість саморобної зброї, яка ламається після зустрічі з гнилими черепушками… Головна філософія гри нагадує слова зі старого мультфільму: «Головне — вчасно змитися…» (с) Тому паркур – основний елемент виживання.

Харан поєднує в собі два світи — дві архітектури. Один з них — сучасне місто з величезними хмарочосами, магістралями, тунелями та трущобами. З іншої сторони, нас чекає старовинна архітектура зі східними нотками.

Тільки наш персонаж худо-бідно освоївся в лабіринтах Харану, приноровився пересуватися короткими перебіжками серед орд неповоротких і тупуватих зомбі, як сідає сонце… І ось тоді починається справжній симулятор виживання, з настанням темряви перед нами постає наступне коло пекла. На вулиці виходять особливо небезпечні мутанти, більш швидкі, сильні, розумні – це вершина місцевої харчової піраміди. Вони влаштовують «дике полювання» на персонажа, який з мисливця перетворюється на жертву, з жахом «уносячи ноги» під моторошне завивання монстрів, як дві краплі води схожих на кровососів зі S.T.A.L.K.E.R.

Доводиться ховатися у вузеньких вуличках, на дахах будинків, не шуміти, акуратно пробиратися до безпечних зон і там відсипатися до ранку або, не озираючись, бігти на весь опір. На тлі порівняно спокійних денних пригод нічні епізоди сильно приводять в тонус, якщо вам раптом стало нудно.

Битви з монстрами кардинально відрізняються від Left4Dead 1,2 чи сучасних Resident Evil. В першій інфіковані досить легко знищуються вогнепальною зброєю з величезним запасом боєприпасів, тому четвірка здатна протистояти орді, викошуючи нечисть сотнями. Серія ігор Resident Evil навпаки дає в наші руки навмисно «незручну» систему бою, в якій важко поцілити в голову черговому зомбі навіть з 3-х метрів. Dying Light порівняно з двома крайнощами – золота середина. ЇЇ бойова система заходить, як «ніж в масло» і не викликає роздратування, зберігаючи не одну тисячу клавіатур в рік від удару по монітору)

Ну і 50% атмосфери – це божественний саундтрек, над яким працював Павло Блащак, той самий, що допомагав Адаму Скорупі робити музику до першого «Відьмака». Композиції: Harran, Horizon, Passage дотепер знаходяться в моєму плейлісті.

Не всім дано честь бути в топі

До недавнього часу, я з великим нетерпінням чекав виходу Dying Light 2. Коли ж нарешті я вперше її запустив, то одразу звернув увагу на більшу вимогливість самої гри порівняно з попередньою. В той самий час, на FullHD картинка здається «мильною». Виправити цю ситуацію можливо, але потрібно лізти в конфігураційні файли і бути власником хоча б відеокарти рівня RTX3070.

Окей, з налаштуваннями розібрались і ось перед нами перша локація, вона нагадала мені місце в Metro:Exodus, що називалось «Тайга». Якщо пам’ятаєте, там розміщався колишній табір неподалік від дамби. Dying Light нагадала мені його своїми схожими осінніми пейзажами з ностальгічними нотками.

Але як тільки попадаєш у місто, вся атмосфера розсіюється, починаються сірі будні на сірих будинках. Йому явно не вистачає того шарму, притаманного місту Харан. Механіка паркура змінилась і стала менш зручною, нічні вилазки вже не такі жахливі, як в першій частині, у реалізації «ходячих» відчувається якась халтурність. Я награв в неї 5 годин і видалив: таке буває, коли попередня гра задає занадто високу планку якості.

Чому я не люблю Resident Evil?

Не хочу принижувати цінність серії ігор Resident Evil, але мене дратує реалізація керування. Більших мук можна зазнати хіба в Silent Hill чи Dark Souls, але там я готовий терпіти будь-що заради атмосферності та сюжету.

З останніх «Резидентів» я спробував пограти у Resident Evil: Village. Так сталося, що перед цим я щойно пройшов CyberPunk 2077. Після можливостей головного персонажа, озброєного самими крутими кібер-імплантами, важко перебувати в тілі, яке ганяє по селу бабка з вилами і дід з сокирою:) Причому, головний персонаж чомусь не додумається озброїтись цими самими вилами, щоб не стріляти по 5 разів в голову черговому рядовому «інфікованому».

Так само в список моїх улюбленців не увійшли: Dead Rising, Zombie Army, DayZ, Eternal, Dead Island і багато-багато інших. Крім того, я не згадав шедевральну The Last of Us з тої причини, що пропустив її у свій час. В якийсь момент я обмежився проходженням на Youtube, а коли вона з’явилася на ПК – стало пізно, бо сюжет вже відомий.

Декілька слів про Days Gone

У вільний час останні три місяця я періодично граю в Days Gone. Поки що я пройшов близько 40% сюжету, тому не хочу робити спішні висновки. В цілому, мені подобається візуальна складова, ігрова механіка, та сюжет. Але, на мою думку, до Dying Light вона не дотягує… Особливо бісить необхідність заправляти мотоцикл кожні декілька кілометрів, локації напівпусті і основний рух зосереджений в сюжетних точках. Спочатку складається враження відкритого світу, потім розумієш, що все зводиться до рівня: поїдь туди, привези те, підпали гніздо, знайди ліки, зачисти табір від пройдисвітів… такий собі Far Cry 5 з інфікованими замість сектантів і без Іосифа Сида… Проте, гра має свій шарм, атмосферу, чудесно пропрацьовані рухи інфікованих, непоганий сюжет, різноманіття місій.

Висновок

Не варто вимагати занадто багато від зомбі-тематики, так я всі ідеї будуються лише на факті існування «живих мерців», «інфікованих», «ходячих» і т.д.
Жанр має майже столітню історію та міцно вкоренився у сучасній літературі, кіноіндустрії та у «геймдеві».
Серед кінематографу абсолютна більшість являє собою низькопробні продукти за винятками фільмів, що можна перерахувати на пальцях двох рук.
Ігрова індустрія найбільше «вдихнула життя» в «мертвий жанр». Серед них є багато шедеврів і проектів-середнячків, яких із задоволенням можна порекомендувати всім гравцям.

Ну і нарешті, мій ТОП-3 ігор про “ходячих” на ПК: