Я не грав у Лігу, але розумів, що серіал з’явився завдяки грі, і фанати отримають більше, ніж прості глядачі. Переглянувши його, я довго не міг визначити своє ставлення: з одного боку це унікальний стиль, що передає більше через образи, ніж слова, відмінний темп без слабких епізодів, яскраві персонажі, навіть другорядні. Хоч їхня вторинність спірна, я вважаю, що велич визначає не новизна, а глибина ідеї — тут із цим усе гаразд.
Та все ж відчувалася недосказаність, яка прояснилася до кінця другого сезону: автори вагалися між історією сестер і масштабним епіком для фанатів. Спочатку фокус на сестрах (3 із 9 серій першого сезону — їхнє дитинство), але потім починається хаотичний епік, де сенс акценту на комусь одному губиться.
Перший сезон ще тримається ідеї, хоч і стисло, а другий — це вже рафінат, переповнений подіями й героями, де мотивації стають поверхневими, сюжет — хаотичним, із нелогічними поворотами. Світ розпадається, кожен персонаж — у своїй історії. Як шоу — блискуче, але суть розмита. Якби зосередилися на сестрах, а решту лишили фоном, вийшла б цілісна історія для всіх: новачкам — захопливий сюжет, фанатам — деталі.
Натомість маємо компроміс, який плутає новачків і спрощує сприйняття знавцям через передбачуваність героїв із гри. Візуально серіал досконалий, але концепція ще шукає себе. Перегляну колись, але поки — стиль є, а цілісність — у процесі.
