27 березня на платформі Hulu прем’єрувався комедійний бойовик з елементами наукової фантастики “Майк і Нік і Нік і Еліс” з зірковим акторським складом в особі Вінса Вона, Джеймса Марсдена та Ейси Гонсалес. Причому Вон виконав подвійну роль, що торік провернули, наприклад, Роберт Паттінсон в “Мікі 17” (там Паттінсонів було навіть більше) чи Майкл Б. Джордан в “Грішниках”. Для останнього, нагадаємо, це обернулося перемогою на нещодавньому “Оскарі”. Що пропонує поточне кіно глядачу — розбираємось в рецензії нижче.

Рецензія на фільм “Майк і Нік і Нік і Еліс” / Mike & Nick & Nick & Alice

Плюси:

хороший акторський склад; кілька далеко не видатних екшн-сцен, які все ж порушують розмовну нудьгу; фільм насичений гарною музикою; одне яскраве камео;

Мінуси:

затяжні діалоги не настільки дотепні, як здається авторам; дуже слабенький комедійний складник; актори здебільшого відбувають номер;

5/10

Оцінка
ITC.ua

“Майк і Нік і Нік і Еліс” / Mike & Nick & Nick & Alice

Жанр науково-фантастичний комедійний бойовик
Режисер БенДевід Грабінскі
У ролях Вінс Вон, Джеймс Марсден, Ейса Гонсалес, Кіт Девід, Джиммі Татро, Емілі Гемпшир, Артуро Кастро, Льюїс Тан, Бен Шварц, Стівен Рут
Прем’єра Hulu, Disney+
Рік випуску 2026
Сайт IMDb

Майк і Нік працюють на злочинного боса Сосу, який святкує звільнення свого прийомного сина Джиммі Боя з в’язниці. Майк спить з дружиною Ніка Еліс та прагне вийти з мафіозного клану, однак цим планам не судилося здійснитися, адже Соса впевнений, що саме Майк винен у тому, що Джиммі Бой потрапив за ґрати. Якщо ви ще не втратили нитку оповідання цієї кримінальної “Санта-Барбари”, то ось вам справжній сюжетний козир — у ситуацію втручається версія Ніка з майбутнього, яка має намір врятувати приреченого Майка. Бо немає іншої долі, окрім тієї, що ми творимо самі.

За те, яким вийшов “Майк і Нік і Нік і Еліс”, а вийшов він відверто не дуже, несе відповідальність режисер і сценарист, ніби тут і без того мало імен, БенДевід Грабінскі. Це лише друга повнометражка в послужному списку кінороба в якості постановника — попередніми його проєктами були режисерський дебют “На щастя” (2021) та робота над сценарієм нетфліксівської анімації “Скотт Пілігрим стає до бою” (2023).

І ніби у Грабінскі були благородні наміри зробити гарне розважальне кіно, і пристойний акторський склад мав цьому тільки посприяти, але щось у задумі пішло не так.

Величезна біда стрічки полягає у тому, що замість розваги і комедійності вона пропонує суцільну нудьгу. Усі ці до чорта затягнуті діалоги на довільні теми — від сечового міхура симпатичного рудого кота на суперлиходійське прізвисько Кінгпін до начебто дотепних обговорень пристрастей серіалу “Дівчата Гілмор” (2000-2007) — навіюють хіба що смуток. Пояснення цьому доволі просте: БенДевід Грабінскі — явно не Квентін Тарантіно, щоб дозволяти собі подібні витівки та мати на цій ниві успіх. Беззмістовній балаканині банально не вистачає дотепності. При цьому фактор подорожі у часі відіграє суто номінальну роль та швидко сходить нанівець.

З появою найманця-каннібала (так-так, вам не почулося) Баррона, а відбувається воно десь після години хронометражу, нарешті з’являється надія, що от-от станеться рятівне пожвавлення. По-перше, тут присутнє чудове камео (усіх карт розкривати не будемо). По-друге, Грабінскі ніби як припиняє маринувати глядача, і поки камера ефектно проходить крізь акуратну діру в голові пристреленого бовванця (подібний трюк ви могли бачити у “Техаській різанині бензопилою” зразка 2003 року), починається повноцінний екшн.

Але і це сумну ситуацію не виправляє, адже відбувається монотонна стрілянина, прямо скажемо, без постановницької вигадки. Без вогнику в очах.

Замаскувати свою неспроможність творці намагаються коштом музичного супроводу — в одній зі сцен, наприклад, звучить безсмертна Last Resort від Papa Roach (трек, явно достойний after after after party), як це було у нещодавньому “Мисливці за спадком”; в іншій головні герої беруться співати Don’t Look Back in Anger у виконанні Oasis. Однак це вельми ледаче маскування, бо в крутості пісень немає жодної заслуги самих кіношників.

Вінс Вон, попри можливість втілити одразу дві версії персонажа, поводиться настільки відсторонено, що можна сміливо констатувати, що актор просто відпрацьовує гонорар. Герой Джеймса Марсдена, на хвилиночку, гангстер, рішуче робить вигляд, що не має жодного уявлення, що таке хлороформ, але цього замало, щоб бути кумедним. Ейсу Гонсалес, таке враження, просто покликали заради того, щоб у кадрі була красуня, на яку приємно дивитися.

Про антагоністів в особі Кіта Девіда та Джиммі Татро навіть і згадувати не хочеться, настільки вони одномірні та бляклі. Десь там в кількох епізодах абсолютно марно миготить майстер бойових мистецтв Луїс Тан, якого зовсім скоро ми побачимо в “Мортал Комбат II”.

“Майк і Нік і Нік і Еліс” — це зовсім не смішно і геть не захопливо. Черговий яскравий приклад підходу стримінгових сервісів “контент заради контенту”, підкріплений зірковістю імен на афіші. Тож в першу чергу тут думають про лічильник переглядів, а не про комфорт глядача. Прикро це все, враховуючи, що колись і одного Вінса Вона вистачало для непоганої комедії, а тут з завданням потішити публіку не можуть впоратися аж двоє.