10 квітня на сервісі Apple TV+ вийшла сатирична комедія “Наслідки”, що стала другою режисерською роботою в повнометражному кіно для Джони Гілла. Серед місцевих зірок у кадрі, окрім власне самого Гілла, бачимо імена Кіану Рівза, Кемерон Діас, Дрю Беррімор та навіть Мартіна Скорсезе. Що пропонує глядачу це добре товариство — мчимо розповісти у нашій рецензії.

Плюси:

пристойний акторський склад; сцени з Мартіном Скорсезе; кілька моментів викликають легку посмішку;

Мінуси:

абсолютно беззуба сатира; слабий комедійний складник; майже усі зіркові виконавці грають меблі;

4/10

Оцінка
ITC.ua

“Наслідки” / Outcome

Жанр сатирична комедія
Режисер Джона Гілл
У ролях Кіану Рівз, Джона Гілл, Кемерон Діас, Метт Бомер, Кері Крістофер, Девід Спейд, Лаверн Кокс, Кая Гербер, Дрю Беррімор, Мартін Скорсезе
Прем’єра Apple TV+
Рік випуску 2026
Сайт IMDb

Ріф Гоук — голлівудська суперзірка, що здобув популярність ще в дитинстві, має за плечима три успішні кінофраншизи та дві номінації на “Оскар”. Останні п’ять років він не знімався, таємно від громадськості подолав наркотичну залежність, і коли здавалося, що настав час для тріумфального повернення у кіно, біда приходить звідки ніхто не чекав.

З Ріфом зв’язується його кризовий адвокат Іра Слітц та ставить перед фактом, що у таємничого шантажиста є відео, яке може зруйнувати репутацію актора. Тож тепер стражденному доведеться зустрітися з усіма, з ким він повівся недостойно у минулому — від свого першого агента до рідної мамці, — щоб перепросити та, за можливості, виявити недоброзичливця.

Перш за все варто відзначити, наскільки змінився зовні актор та режисер Джона Гілл — від того кучерявого пиріжечка, що постав перед глядачем у “Суперперцях” (2007) не лишилося і сліду. Та навіть на себе п’ятирічної давнини, коли Гілл знявся у куди якіснішій сатирі “Не дивіться вгору”, він мало схожий.

Зовсім інша історія з Кіану Рівзом. Він, звісно, не вічно молодий Том Круз, але навіть тут 61-річна зірка “Матриці” та “Джона Уіка” грає на п’ять років молодшого за себе персонажа. Його місцевий образ помітно контрастує з тим, що ми могли бачити в реальному житті. Якщо Ріф Гоук кожні пів дня гуглить себе з ціллю дізнатися, чи не з’явилися якісь новини, що можуть заплямити його добре ім’я, то світлини з Кіану Рівзом, котрий не цурається перекусити десь на лавці чи випити кави з безхатьком — це вже невід’ємна частина сучасної культури мемів.

Шкода, що Гіллу та його співсценаристу Езрі Вудсу не вдалося побудувати на цьому контрасті тонку сатиру, яка вартувала б перегляду фільму.

Натомість автори плодять нудьгу та переливають з пустого в порожнє. З позиції сатири на голлівудські підводні камені і те, що на Фабриці мрій усі давно подуріли, сетрогенівська “Кіностудія” куди винахідливіша, змістовніша і банально кумедніша. Зі справді спільного між цими двома проєктами — хіба що епізодичний Мартін Скорсезе у кадрі, який знову видав чудовий мініперформанс.

Критики вже встигли рознести “Наслідки” вщент, і не скажеш, що їхній невтішний вирок цього разу несправедливий. Проблема у тому, що тривожності та залежності від іміджу та, як наслідок, публічного сприйняття, що притаманні герою Кіану Рівза, замало, щоб вболівати за цього хлопця. Котрий до того ж має розкішне житло на березі океану в Малібу. Як і сидячого на унітазі Джони Гілла недостатньо, щоб це було смішно.

Не рятують ситуацію і зіркові виконавці “на підтанцьовках”, котрі існують у фільмічному просторі практично як декорації з кількома репліками.

Кемерон Діас, котра за прикладом головного героя теж брала тривалу паузу в акторській кар’єрі та здійснила камбек торік у нетфліксівській нісенітниці “Знову в дії”, має лише один діалог, що вимагає емоції. Акторка, до речі, возз’єднується з Рівзом на знімальному майданчику через 30 років після спільної роботи у кримінальній комедії “Відчуваючи Міннесоту”. Про Метта Бомера, окрім того, що він нагадує тендітнішу версію Генрі Кавілла, нічого до ладу і не скажеш. Дрю Беррімор завітала на тусовку, щоб клеїти дурня. Наявність в епізодах Девіда Спейда чи Каї Гербер суто формальна і зовсім необґрунтована.

Після перегляду складається стійке враження, що Джона Гілл хотів відмітитися чимось кмітливим, кумедним, викривальним та водночас глибоким, а у підсумку вийшло щось недолуге і примітивне, без чіткого авторського висловлювання чи принаймні історії, яка здатна розважити глядача. У фільмі є сцени, де персонаж Гілла намагається здаватися дотепним, виступаючи перед колегами, можливо навіть претендуючи на якийсь відгук, але у відповідь отримує лише зніяковілі погляди. І це якнайкраще характеризує усю стрічку, яку не в силах врятувати навіть Нео.