“Вічник” одна з найамбітніших українських стрічок останніх років. Це робота, яка визрівала понад десятиліття і відчувається саме як велике, серйозне кіно. Фільм Івана Миколайчука охоплює майже століття життя однієї людини і водночас говорить про історію, пам’ять та внутрішню силу. Це кіно не поспішає, не заграє з глядачем і не намагається спростити складні теми, натомість пропонує занурення, та роздуми. Нашими враженнями з цього приводу поділилися в рецензії нижче.

Плюси:

атмосферна, емоційно сильна історія; вражаюча операторська робота та сильний візуал; якісний звук і використання Dolby Atmos; добре прописані персонажі та переконливі акторські роботи.

Мінуси:

місцями зайва літературність сценарію, яка сповільнює темп; надмірне прагнення охопити всі періоди життя героя.

7.5/10

Оцінка
ITC.ua

“Вічник”

Жанр драма, біографія
Режисер Іван Ніколайчук
У ролях Павло Текучев, Анастасія Іванюк, Роман Мацюта, та ін.
Прем’єра 22 січня 2026 року, кінотеатри

В основі фільму “Вічник” історія Андрія Ворона, людини, чия доля охоплює майже ціле століття й проходить крізь найболючіші сторінки української історії. Кіно простежує шлях героя від юності до зрілості, показуючи його життя на тлі змін епох, воєн, репресій, втрат і внутрішніх трансформацій.

Фільм Івана Миколайчука не намагається бути легким або зручним для глядача, не заграє з модними трендами й не женеться за динамікою сучасного масового кіно. “Вічник” пропонує занурення, внутрішній діалог і розмову про людину, її шлях, пам’ять і здатність зберігати себе навіть тоді, коли історія безжально ламає долі. Саме з таким настроєм варто підходити і до фільму, і до розмови про нього.

Режисер створив історію, яка охоплює майже ціле століття, тож не складно уявити, наскільки це складна й багатошарова робота. Фільм готували довгих дванадцять років, і під час перегляду на великому екрані стає зрозуміло, наскільки кропітким був цей процес і з якою серйозністю до нього поставилися всі, хто працював над стрічкою.

Фільм чіпляє глядача майже усім від добре адаптованого сценарію до дивовижного візуалу, який на великому екрані виглядає по-справжньому соковито, особливо коли мова заходить про сцени в Карпатах. Камера буквально закохується в ці пейзажі, дозволяючи глядачеві не просто дивитися, а перебувати всередині цього простору.

Окремо варто сказати про унікальність нової стрічки для українського кінематографа. Окрім сильної операторської роботи, фільм справді вражає звуком. Це перше українське кіно, що використало технологію об’ємного звучання Dolby Atmos, і це відчувається з перших хвилин. Кіно буквально звучить інакше, особливо в сценах природи. Для нашого кіно це без перебільшення новий рівень і важливий прецедент, який хочеться бачити не винятком, а початком тенденції.

Сценарно “Вічник”, звісно, не позбавлений проблем, але сама історія настільки чіпляє, що не дає відвертатися протягом усіх двох годин. “Вічник” розповідає історію людини, яка змогла віднайти себе попри всі спроби її знищити, підкорити або викреслити з життя. Андрій Ворон проходить довгий і болісний шлях, але зумів зберегти в собі те, що робить його людиною.

Втім, якщо повертатися до мінусів сценарію, то не можна не відзначити подекуди зайву літературність історії. Вона іноді з’їдає динаміку, а окремі сцени виглядають затягнутими, причому складається відчуття, що це зроблено дещо штучно. Також фільм надто поспішає охопити всі періоди життя мольфара, і через це оповідь місцями виглядає фрагментарною. Можливо, стрічка виглядала б цілісніше, якби автори сфокусувалися на одному або кількох ключових періодах життя головного героя, дозволивши їм глибше розкритися.

Попри це, фільм дивитися справді цікаво. Сам шлях Андрія Ворона до становлення мольфаром настільки захоплює, що іноді важко відірватися від екрана. Душевні роздуми, внутрішні трансформації героя написані й зняті з великою увагою до деталей. В українському кіно рідко трапляється таке відчуття єднання глядача з персонажем. Під час перегляду в залі неодноразово виникала майже фізично відчутна тиша і вона говорить більше за будь-які слова. Реакція глядачів, наповнені сльозами очі, зосереджені погляди, усе це лише підтверджує, що творці досягли своєї мети.

Сильним боком фільму є і персонажі. Вони добре прописані, мають логічні мотивації та зрозумілі внутрішні конфлікти. Це саме той випадок, коли акторам є що грати, а глядачеві за ким спостерігати. Часто українським фільмам бракує саме цього глибшого бекграунду героїв, але тут ситуація протилежна, адже персонажі живі, об’ємні й переконливі.

Про акторські роботи складно говорити вибірково, бо каст підібраний дуже влучно, і кожен актор точно потрапив у свого персонажа. Усі зіграли рівно те, що вимагав сценарій, і зробили це переконливо. Для українського кіно така впевнена, злагоджена акторська робота, приємний і важливий знак.

Але найбільше творцям вдалася атмосфера. Режисерові вдалося занурити глядача у філософські роздуми, внутрішній світ людини, яка пережила багато і зуміла зберегти себе. Візуал тут працює на максимум, тому хочеться ставити кадр на паузу і розглядати кожну сцену.

Висновок:

“Вічник” — серйозне, зріле і виважене кіно, яке не намагається бути простим чи зручним. У нього є сценарні мінуси, але вони губляться на тлі сильної історії, атмосфери та високого технічного рівня. Це фільм, який говорить про людину, та її внутрішню силу, і робить це переконливо.