Новий шпигунський серіал “Копенгагенський тест” з першого погляду може здатися черговою історією про агентів і змови, проте він дуже швидко демонструє зовсім інший підхід. Тут ставка зроблена не на видовищність, а на напругу, недовіру й постійну тривогу, що пронизує кожен епізод. Серіал працює з темою контролю, пам’яті та сучасних технологій, ставлячи людину в центр холодної, бездушної системи. А чи вартий він вашої уваги ви дізнаєтеся з цієї рецензії.
Плюси:
добре прописаний головний персонаж; атмосфера параної та недовіри; цікаве; поєднання шпигунського трилера і фантастики; сильні акторські роботи; якісний екшен і постановка бійок
Мінуси:
повільний темп; штучно розтягнутий хронометраж; надлишок діалогів без сюжетної функції
“Копенгагенський тест” / The Copenhagen Test
Жанр фантастика, драма, триллер, бойовик
Шоуранери Томас Брендон, Дженніфер Ель, Джеймс Ван
У ролях Сіму Лю, Мелісса Баррера, Сінклер Деніал, Соул Рубінек, та ін.
Прем’єра 27 грудня, 2025, Peacock
Сюжет серіалу “Копенгагенський тест” розгортається навколо аналітика розвідки Александра Гейла. Його життя раптово перевертається після того, як розум героя ламають і це дає невідомим ворогам доступ до всього, що він бачить та чує. Александру доводиться не лише рятувати власну репутацію, а й розплутувати, хто насправді стоїть за цією операцією. Щоб вижити і докопатися до істини, йому доводиться діяти стрімко й нестандартно, одночасно намагаючись зрозуміти, кому можна довіряти, а хто може виявитися ворогом.
З першого ж епізоду “Копенгагенський тест” намагається продати себе не як чергову шпигунську історію про агентів, змови та зміну ідентичностей, а як більш приземлений, холодний і нервовий трилер про недовіру до системи, до людей поруч і навіть до власної пам’яті. Зараз шпигунський жанр або йде в бік бездумного екшену, або загруз у самоповторах, тому цей проєкт виглядає спробою пригальмувати, вдихнути та розповісти історію про те, як світ ламає конкретну людину.
Останнім часом майже все шпигунське виглядає передбачувано. Сценаристи йдуть перевіреними шляхами, більшість сюжетних поворотів легко читаються наперед, а сама структура історій здається вторинною. “Копенгагенський тест” теж починає саме з цього, тому перші серії буквально перенасичені жанровими кліше, знайомими образами та ситуаціями. Проте чим далі розгортається історія, тим більше серіал намагається від них відмовлятися або хоча б цікаво їх обігрувати. І, що важливо, інколи це справді працює, тому сюжет поступово стає менш очевидним, напруга зростає не коштом твістів заради твістів, а через непередбачуваність дій головного героя.
Центром усієї історії є Александр Гейл, персонаж, якого сценаристи прописали напрочуд уважно. Його характер, внутрішні конфлікти та мотивація подані так, що до останніх хвилин епізодів часто неможливо передбачити, яке рішення він ухвалить і який крок зробить далі. Гейл не типовий холодний суперагент, а людина, загнана в кут обставинами, минулим і тиском одразу з кількох сторін.
У серіалі панує майже фізично відчутна атмосфера параної і вона не обмежується лише головним героєм, адже параноять керівники операції і представники Сиротинця, параноя пронизує буквально кожну взаємодію. На певному етапі й глядач перестає розуміти, де умовні “хороші”, а де “погані”, кому варто вірити, а кого слід підозрювати. Межі між сторонами розмиті настільки, що вибір позиції стає майже неможливим, і більшість персонажів виглядають радше антигероями.
Окремо варто відзначити вдале поєднання шпигунського трилера з елементами наукової фантастики. Жанри тут не конфліктують, а доповнюють один одного, створюючи тривожний і дуже сучасний контекст. Серіал активно працює з темою технологій, їх впливу на людину та небезпек, які вони несуть.
У світі “Копенгагенського мосту” технології не інструмент прогресу, а ще один спосіб контролю, маніпуляції й втрати ідентичності. Питання пам’яті, її корекції та використання як зброї виглядають особливо актуально у наш час, коли кордони між приватним і контрольованим стираються все швидше. Серіал не моралізує напряму, але постійно тримає це напруження у фоні, змушуючи замислюватися про ціну технологічного розвитку.
Персонажі, як головні, так і другорядні, приємно дивують. У кожного є власна роль у сюжеті, власні мотиви й внутрішні конфлікти, за якими цікаво спостерігати. Взаємодія між героями вибудувана так, що глядач постійно намагається зрозуміти, хто є хто і за кого насправді грає. Цей процес розгадування стає частиною задоволення від перегляду. Якщо вдається розкрити чиюсь справжню сторону раніше, ніж це зробить серіал, з’являється приємне відчуття причетності до гри, ніби ти і сам став незлим детективом або навіть шпигуном.
Втім, у проєкта є й суттєві мінуси у вигляді повільного темпу і штучно розтягнутого хронометражу. Інколи діалоги існують заради самих діалогів, не просуваючи сюжет і не розкриваючи персонажів. Відчувається, що історію свідомо тягнуть до восьми майже годинних епізодів. Якби значну частину рутинних сцен і зайвих розмов вирізати, серіал не просто виграв би, а став би значно динамічнішим і наблизився б до ідеального серіального аналога історій про Джейсона Борна.
Ну й операторська робота проєкта тримає високий рівень, монтаж у ключових моментах працює точно, а музичний супровід ідеально підкреслює атмосферу. Особливо варто відзначити екшен-сцени, їх не так багато, як хотілося б, але кожна з них поставлена якісно, реалістично й з чудовою хореографією.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: