Наприкінці 1983 року Microsoft представили майбутню Windows 1.0 — першу спробу компанії організувати для IBM PC подобу багатозадачності та графічного інтерфейсу. І хоча шлях цієї програми до кінцевих користувачів виявився напрочуд довгим, її історична доля дуже завидна: аж до сьогодні переважна більшість настільних ПК по всьому світу працюють під управлінням тих чи інших версій саме цієї операційної системи. У матеріалі нижче ми згадаємо історію і передумови появи на світ цього найпершого представника сімейства Microsoft Windows.
IBM PC, який з’явився у серпні 1981 року створювався нашвидкуруч. Це була дещо запізніла спроба «блакитного гіганта» відповісти на виклик «революції мікро», яка ще у 1977 році представила світові TRS-80, Apple II та Commodore PET. Для спрощення завдання вирішили покладатися виключно на перевірені та стандартизовані технології, на готові та доступні деталі, а головне — на відкриту архітектуру.
Умовити Гері Кілдалла оперативно організувати для нового ПК х86-версію найбільш популярної на той час операційної системи CP/M не вдалося. Ця ОС разом із розробленою в Каліфорнійському університеті віртуальною машиною UCSD p-System не встигли до появи IBM PC та були лише анонсовані одночасно з його виходом.
На відміну від інших виробників, IBM вважала операційну систему опціональною складовою комплектації та перший час не думала створювати нічого власноруч. Через це практично єдиними варіантами спілкування зі своїм комп’ютером у покупців PC виявлялися продукти Microsoft — зашитий у ROM інтерпретатор BASIC і операційна система MS-DOS. Історія появи на світ цієї останньої загальновідома: компанія Білла Гейтса також банально не встигала розробити ОС у термін, тому просто ліцензувала, а потім викупила, 86-DOS Тіма Патерсона. Остання була «клоном» CP/M, адаптованим для процесорів від Intel.
Великий успіх, що практично відразу випав на долю IBM PC, був, окрім іншого, ще й законним наслідком міцної репутації «блакитного гіганта», що склалася в ділових колах США. Адже мейнфрейми компанії були відомі як надійні та програмно між собою сумісні, а також активно підтримувалися виробником. І Commodore, і Atari, і Radio Shack, і особливо Apple, докладали на той час чимало зусиль, аби довести ідею корисності їхніх «мікрокомп’ютерів» не тільки й не стільки для порівняно нечисленних ентузіастів-аматорів, як для професіоналів — представників малого та середнього бізнесу на кшталт заможних і солідних лікарів, юристів, фінансистів тощо. IBM для такого доказу не була потрібна жодна реклама. Повідомлялося, що великий американський банк Merrill Lynch з виходом IBM PC відмовився від свого скептичного ставлення до комп’ютеризації та замовив відразу 12 тисяч машин для всіх своїх брокерів.
У переліку програмного забезпечення, що було випущено одночасно з PC, значилася лише одна-єдина гра — текстова пригода «Microsoft Adventure». Серед іншого переважали різні бухгалтерські програми: Accounts Receivable, General Ledger, а головне — VisiCalc, перша в історії електронна таблиця, що з’явилася ще в 1978 році на Apple II та незабаром була портована на деякі інші платформи, включаючи Commodore PET і ОС CP/M. Цю розробку компанії VisiCorp називають першим в історії «killer application», заради якого можна було спеціально придбати комп’ютер. За деякими відомостями, близько чверті всіх Apple II, проданих у 1979 році, були куплені в першу чергу для використання цієї програми. Багато в чому саме це сприяло популярності дітища Возняка з Джобсом на тлі всіх його конкурентів. Втім, уже в 1982 році Мітч Капор, керівник відділу розробки VisiCorp, пішов з цієї компанії та заснував Lotus Software. А в січні 1983-го вона успішно випустила ексклюзивно для IBM PC куди більш досконалу Lotus 1-2-3, яка на тривалий час стала стандартом індустрії.
VisiCalc на Apple II відрізнялася шириною екрана лише 40 символів. PC-версія, що підтримувала 80 колонок, дозволяла тим самим використовувати більші таблиці. Але в іншому відносно інтерфейсу нічим істотним від неї відрізнялася. Джерело
Хай там як, успіх IBM PC обертався в результаті на користь Microsoft, створюючи умови для майбутнього перетворення «платформи від IBM» на платформу «Wintel». Тобто продукт спільної монополії виробника обладнання Intel і виробника ПЗ Microsoft — без жодного відсилання до IBM, як творця власне PC.
Завдяки тонкощам контракту, підписаного Біллом Гейтсом з «блакитним гігантом» при ліцензуванні MS-DOS, Microsoft мала право продавати таку ж ліцензію будь-яким виробникам «PC-сумісних» ПК. Лише за перший рік після виходу IBM PC успішно зробила це стосовно аж семи десятків сторонніх компаній. В результаті, як висловився про IBM PC один із лідерів індустрії вже в 1982 році: «Це комп’ютер Гейтса».
Ось тільки зручність використання та функціональність в MS-DOS були далекі від ідеалу. «Дискова операційна система» відповідно до своєї назви відповідала за можливість маніпуляції з файлами на диску — спочатку гнучкому, п’ятидюймовому, а потім і дорожчому на початок 1980-х жорсткому. Для користувачів це оберталося необхідністю вручну вводити всі потрібні команди (для перегляду каталогів і файлів, копіювання тощо), вивчаючи їх синтаксис за посібниками обсягом у кілька сотень сторінок і бачачи на екрані лише миготливі символи рівня «A>» (або «C:\>»). З одного боку, це становило собою спадщину традицій раннього аматорського комп’ютеробудування, коли від будь-якого користувача очікувався серйозний рівень підготовки, достатній для набору програм та їх налагодження вручну. З іншого, з появою у складі таких користувачів вже не одних тільки ентузіастів і хакерів, а й професіоналів та їхніх секретарок, які не дуже бажали витрачати час та сили на засвоєння десятків не найбільш очевидних команд, закономірно змінювалися й очікування від інтерфейсу.
Підстави для незадоволення були й у програмістів: якщо у програму потрібно було додати звук або графіку, а то й просто вивести текст на принтер, доводилося звертатися безпосередньо до обладнання. Якого, відповідно до ідей відкритої архітектури PC, його сумісності та розширюваності, налічувалося просто безліч.
Наприклад, популярний на початку-середині 1980-х текстовий редактор WordPerfect поставлявся в комплекті з цілою купою дискет з драйверами для різних принтерів, з яких кожному кінцевому користувачеві потрібен був тільки один. Та й ці драйвери досить швидко застарівали з появою у продажу нових моделей, бо можливості отримати від виробника патчу чи оновлення програми на той час майже ніякої не було.
Крім того, інтерфейс DOS дозволяв запускати лише одну програму за раз. Зате, наприклад, та сама Lotus 1-2-3 приваблювала користувачів поєднанням в одному пакеті власне електронних таблиць, рудиментарної бази даних та програми для малювання схем і графіків, які вміли взаємодіяти з одними й тими самими файлами, нехай і запускаючись строго по черзі. Була у цих програм і підтримка нового і комфортного, але поки що рідкісного і дорогого маніпулятора типу «миша».
Миша «M-1» від каліфорнійської компанії Mouse Systems — перший подібний маніпулятор на IBM PC, який підтримував, окрім іншого, VisiCalc і Lotus 1-2-3. Підключалася така мишка до звичайного серійного порту та навіть була оптичною, а не кульковою, але вимагала при цьому зовнішній блок живлення та особливий килимок з нанесеною на нього мікророзміткою. Коштувала така штука аж 295 доларів (або в три з лишком рази більше, якщо перекладати у сучасні ціни). Джерело
Тим часом ідея створення покращеного, доброзичливого та графічного інтерфейсу користувача не просто витала в повітрі, але ще за кілька років до цього знайшла своє втілення в експериментальних розробках компанії Xerox. Зародившись як виробник фотопаперу і виступивши творцем копіювального апарату, завдяки чому вже саме її ім’я стало загальним, компанія анітрохи не претендувала на першість у галузі виробництва комерційних ПК. Проте ще 1970 року Xerox відкрила дослідницький підрозділ Xerox Palo Alto Research Center (PARC). У його надрах і розробили цілу низку інновацій, без яких важко уявити сучасні персональні комп’ютери. Наприклад, лазерний друк та мережу Ethernet.
До таких винаходів, створених Xerox у рамках винаходу ідеального «офісу майбутнього», якраз і належали редактори, що працювали за принципом WYSIWYG (що на екрані, то і на друку), і GUI (графічний інтерфейс користувача) з вікнами, що накладаються одне на одне, з меню, що випадає, та з управлінням за допомогою миші. Все це було реалізовано в робочій станції Xerox Alto, що з’явилася навесні 1973 року.
Формально цю практично персональну вже ЕОМ не можна віднести до «мікрокомп’ютерів», бо власне мікропроцесора, який тільки-но з’явився на ринку, в ній ще не було. Монітор виділявся вертикальною орієнтацією з роздільною здатністю екрана у 606×808 пікселів. Оцінити такі характеристики могли скоріше працівники поліграфії, та й то газетної, а не журнальної (через чорно-біле зображення). Здебільшого Xerox використовувала цей пристрій для своїх внутрішніх досліджень і розробок, хоча кілька сотень машин було надано різним університетам. У роздрібний продаж її випускати не збиралися, але була офіційно заявлена вартість у розмірі 32 тисяч доларів, або більше ніж 220 тисяч у цінах 2024 року.
Комп’ютер Xerox Alto відрізнявся вертикальним дисплеєм та графічним інтерфейсом користувача, а його системний блок з раннім різновидом жорсткого диска на змінних картриджах об’ємом 2,5 МБ кожний був розміром з невеликий холодильник і розміщувався під столом. Джерело
Розвитком ідей Alto стала робоча станція Xerox Star, що з’явилася у 1981 році. Ця машина вже поширювалася комерційно і по вдвічі меншій ціні у 16 тисяч доларів. Проте, передбачалося, що купувати потрібно одразу декілька таких комп’ютерів, об’єднаних в «офісну інформаційну систему» та підключених мережею до лазерного принтера. Все це задоволення коштувало більше ніж сто тисяч доларів за цінами того часу. У світлі «революції мікро», що відбулася, коли деякі домашні ПК досягали цінника в пару-трійку сотень, виглядало не дуже пристойно.
Нічого дивного, що «Зірка» обернулася комерційним провалом і, подібно до свого попередника Xerox Alto, залишилася практично невідомою за межами вузького кола фахівців. Зате дисплей новинки вже змінив вертикальну орієнтацію на горизонтальну, роздільна здатність зросла до 1024×808, а в графічному інтерфейсі користувача з’явилися такі звичні для пізнішого часу удосконалення, як панелі прокручування та іконки для запуску застосунків.
До речі, останній термін був запозичений Девідом Смітом, який запропонував його у своїй дисертації 1975 року (а пізніше реалізував цю ідею в Xerox), саме у православних ікон: малося на увазі, що ці останні є не просто зображеннями, а й утіленнями властивостей зображуваного.
Прототип «робочого столу» на екрані Xerox Star. Джерело
Тим часом на споживчому ринку до реалізації таких красот і зручностей було ще далеко. Щоправда, Microsoft висловлювала свої наміри розробити щось на кшталт графічного інтерфейсу користувача ще 1981 року, відразу після виходу IBM PC. Саме в той час у компанію влився колишній співробітник Xerox PARC Чарльз Сімоні (нар. 1948, він же угорський емігрант Карою Шимоньї, який згодом прославився як єдиний зараз дворазовий космічний турист). Розробивши перед цим для Xerox Alto перший у світі текстовий WYSIWYG-редактор під назвою Bravo, він зайнявся, крім іншого, удосконаленням у цьому напрямі й Microsoft Word.
А ось роботу над створенням власного GUI компанія Білла Гейтса розпочала вже лише з анонсом реального продукту-конкурента — Visi On. Компанія VisiCorp, творець перших електронних таблиць VisiCalc, чимало постраждала від відходу Мітчелла та появи на ринку Lotus 1-2-3, а тому вирішила кинути всі сили на щось нове та ще небачене. Visi On становила собою перший повноцінний графічний інтерфейс користувача для IBM PC, представлений восени 1982 на виставці Comdex і випущений у результаті в грудні 1983-го.
У системних вимогах значилися мишка єдиної на той час системи Mouse Systems і відеокарта CGA (хоча зображення все одно було виключно чорно-білим), а також 256 КБ оперативної пам’яті та жорсткий диск з не менше ніж 5 МБ вільного місця. На той час подібною конфігурацією (особливо мишею та жорстким диском) могли похвалитися зовсім не багато власників IBM PC. Втім, і ціна Visi On нехай і була на порядок доступнішою, ніж у продукції Xerox, але все ж таки не дуже радувала широкого домашнього користувача, становлячи 495 доларів.
Попри горде звання «першого комерційного GUI» (принаймні для PC) та вимогу наявності відеокарти, інтерфейс у Visi On був переважно текстовим. Зате була й певна багатозадачність: програми могли не тільки працювати з одними і тими ж файлами, але й розгортатися на одному екрані у кілька вікон. Це накладалися одне на одне, наскільки це дозволяла роздільна здатність 640×200.
У комплект входило відразу кілька програм: окрім Application Manager, тобто власне інтерфейсу з установником та вбудованою допомогою, це були текстовий редактор Word, електронні таблиці Calc та програма для малювання схем і графіків Graph.
Попри підтримку миші, іконок-піктограм для запуску додатків, придуманих Xerox, у Visi On не було — тільки текстові заголовки та рядок меню в самому низу екрана. Саме тут розміщувалися команди для виклику довідки, закриття вікон або зміни їх положення на екрані (для цього потрібно було клацнути на бажаному місці для розташування спочатку верхнього лівого кута вікна, а потім нижнього правого), передачі інформації між програмами та ін. Панелей прокручування також не було: текст прокручувався за допомогою правої кнопки миші.
Багатовіконний інтерфейс Visi On розгортався на чорно-білому екрані зі скромною роздільною здатністю 640×200 пікселів (скриншот для більшої наочності збільшений у два рази по вертикалі)
За ідеєю, Visi On передбачала підтримку будь-яких сторонніх додатків, розроблених спеціально для цього графічного середовища. Таким чином це могло в перспективі претендувати і на те, щоби замінити собою MS-DOS. На жаль, VisiCorp не стала витрачати час на адаптацію чинних PC-додатків. А програмування для Visi On вимагало не просто IBM PC, а мінікомп’ютер PDP або його аналоги, що коштували десятки тисяч доларів. Сама ж Visi On була заснована на технології «віртуальної машини», але нікуди з IBM PC так і не була портована. На єдиній своїй платформі вона засмучувала користувачів не тільки значним цінником, а й пов’язаною із зазначеним технологічним рішенням повільністю роботи.
Тим часом не дрімала і Apple, що нехай і поступалася часткою на ринку IBM PC та його «клонам», з одного боку, і більш нехитрим домашнім ПК від Atari і Commodore — з іншого, але все ж таки не збиралася відставати в частині інновацій. За час, що минув між анонсом і виходом Visi On, світу побачив проєкт Apple Lisa безпосередньо заснований на ідеях Xerox Alto і Xerox Star. Не лише Microsoft поповнила свої ряди вихідцями з PARС: за програмну частину новинки з Купертіно відповідав ще один з авторів GUI та WYSIWYG, Ларрі Теслер (1945–2020).
Щоправда, вкрай невдалим маркетинговим рішенням Apple був намір конкурувати саме з Xerox Star, а не з доступнішими моделями. За «Лізу» просили аж 9995 доларів (що в цінах 2023 р. становить 30 з лишком тисяч). До того, для розробки програмного забезпечення для Apple Lisa був потрібний не тільки дорогий програмний пакет, але ще й другий такий самий комп’ютер, підключений до першого! Отже, не дивно, що цей проєкт, подібно до своїх попередників від Xerox, виявився в результаті провальним, попри всю свою красу і нововведення. Серед них використання в системному графічному інтерфейсі іконок і панелей прокручування. Останні теж були відсутні де-небудь, якщо не брати до уваги недоступну масовому користувачеві продукцію PARС).
Apple Lisa — дорогий і майже забутий комп’ютер з іконками на робочому столі. Джерело
Поява Apple Lisa, як і чутки про майбутній проєкт самого Джобса (який був змушений відмовитися від керівництва задуманої ним же «Лізи») під назвою MacIntosh активізували не дуже потужні до того дії Microsoft. За рекомендацією Чарльза Сімоні Білл Гейтс зманив з Xerox ще одного молодого та талановитого розробника Скотта Мак-Грегора (нар. 1956). Він поставив перед ним завдання не тільки розробити власне програмне середовище, а й узагалі визначити, що воно має собою становити.
Річ у тім, що перше за задумом планувалося створити лише щось на кшталт набору процедур або підпрограм, які можна було б додавати в окремі додатки, аби ті могли відображатися у вікнах. Проєкт під первинною назвою «Interface Manager» все ж таки містив не тільки вдосконалення щодо власне інтерфейсу, а й систему драйверів, які Білл Гейтс планував впровадити між додатками та «залізом», тим самим надаючи стороннім розробникам куди більше свободи та можливостей.
Скотт Мак-Грегор як раз займався подібним програмним середовищем в Xerox PARC, де він звик називати свої напрацювання в частині інтерфейсу «вікнами». У результаті проєкт Microsoft отримав остаточне ім’я «Windows».
Правда, завдяки скоріше новому фахівцю з маркетингу, Роуланду Хенсону. Иого задум полягав у вживанні якомога загальніших і найпростіших назв, аби сама ідея використання віконного інтерфейсу, текстового редактора тощо асоціювалася у користувача виключно з продукцією Microsoft.
Урочистий анонс Microsoft Windows відбувся в Нью-Йорку 10 листопада 1983 року. Це сталося менш ніж за два тижні після початку постачання основного, а поки що і єдиного конкурента, Visi On. Проєкт представляли Білл Гейтс, його права рука (і майбутній наступник) Стів Балмер, а також Скотт Мак-Грегор (останній — скоріше мимоволі: на його думку, розробка проєкту була далека не тільки від завершення, а й від середини). Зате можливість побачити на моніторі IBM PC відразу кілька додатків, запущених у вікнах з графічним інтерфейсом, зацікавила багатьох виробників сумісних ПК, що зібралися на презентацію. І це не кажучи про творців платформ-конкурентів в особі Apple і Radio Shack.
Microsoft наголошувала, що готує до випуску не нову операційну систему, а розширення для MS-DOS. Lotus, Microsoft Word та інші програми планувалося адаптувати для вдосконаленого інтерфейсу, а в комплект Windows мав був включений пакет GDI (graphics device interface) для розробників, щоби останнім не потрібно було турбуватися з приводу апаратних особливостей того чи іншого обладнання.
На обіцянки керівництво Microsoft не скупилося. Новинку збиралися випустити вже у квітні наступного 1984 року за ціною приблизно 100–250 доларів. При цьому в попередніх системних вимогах значилися лише 192 КБ оперативної пам’яті та два п’ятидюймові дисководи. Інакше кажучи, розорятися на жорсткий диск, як у випадку з Visi On, потреби не було. Щоправда, у презентації Windows для преси розробники не змогли показати нічого іншого, крім простої програми для малювання. Проте вже через пару тижнів на щорічній виставці Comdex у Лас-Вегасі рекламу Windows і навіть демонстраційні її версії можна було бачити буквально на кожному кроці.
Наприкінці листопада 1983 року украй далека від стану готовності Windows з’явилася на обкладинках комп’ютерних журналів. Джерело
На деякі міркування наводив ще один примітний факт — відсутність на презентації самої IBM. Білл Гейтс спеціально возив показувати цій компанії свій проєкт, але «блакитний гігант» новинкою не зацікавився. Мабуть, небезпідставно запідозривши загрозу перетворення платформи IBM PC на платформу «Wintel». Не висловивши жодного слова на підтримку Windows, IBM несподівано оголосила, що збирається зайнятися дистрибуцією Visi On. Однак і PC AT, який з’явився у серпні 1984-го, повторивши тріумф своїх старших братів PC і PC XT, як і раніше оснащувався звичайною системою DOS без жодної підтримки графічного інтерфейсу чи багатозадачності. Хоча саме останню був покликаний реалізувати процесор Intel 80286, що лежав в основі нового ПК, з його захищеним режимом роботи. Своє ж власне середовище, що дозволяло користувачеві запускати відразу кілька додатків і перемикатися між ними «на льоту», IBM анонсувала одночасно з виходом PC AT, а випустила лише у березні 1985-го.
Цей продукт під назвою TopView підтримував не тільки багатозадачність, а й опціональний графічний режим. Проте навіть у текстовому режимі його швидкодія, як і підтримка команд MS-DOS залишали бажати кращого. Попри інтерес з боку аналітиків, які побачили в цьому «перемикачі завдань» перший крок IBM на шляху до перетворення PC на закриту платформу, це операційне середовище, що пропонувалося за ціною 149 доларів, по суті, провалилося у продажах [https://www.dvorak.org/blog/whatever-happened-to-ibms-topview/]. Зате одне з її нововведень, успадковане Windows, добре знайоме всім користувачам перших кількох версій останньої — це файли з розширенням PIF (Program Information File). Вони описують спосіб запуску того чи іншого DOS-додатку в багатозадачному середовищі (перш за все — на предмет надання йому відповідної кількості ресурсів).
Сама ж Windows на той час запізнювалася вже більш аніж на рік щодо заявленої дати виходу. Після появи в січні 1984-го Apple Macintosh Білл Гейтс і Стів Балмер вирішили посилити свій проєкт у плані використання миші, а заразом і дійшли висновку, що виглядати їх інтерфейс має саме так, як у Джобса. А через два місяці прийшла черга враховувати досвід TopView та організовувати підтримку цієї програми та інших аналогічних перемикачів завдань.
Одним — мабуть, найбільш популярним — з таких аналогів був Desq від компанії Quarterdeck Office Systems (більш відомою своїм менеджером оперативної пам’яті QEMM), що вийшов в середині 1984-го. Через рік його доопрацьовали до рівня багатозадачності та сумісності з IBM TopView. Новий варіант такого середовища називався DESQview. Не володіючи GUI-функціональністю, він все ж таки зміг познайомити багатьох користувачів PC з віконним інтерфейсом, що дозволяв запускати на екрані кілька додатків одночасно.
Білл Гейтс презентує. Джерело
Після шести або семи — за спогадами Стіва Балмера — попередніх версій Windows у продаж 20 листопада 1985, нарешті, надійшов остаточний варіант, пронумерований відразу як «1.01».
До речі, підтримку цієї найпершої комерційної версії своєї найвідомішої програми Microsoft офіційно припинила лише 31 грудня 2001 року — рекордний показник для представників цього сімейства.
Обіцянку щодо доступної ціни вдалося виконати. За новинку просили лише 99 доларів (що дорівнює приблизно 283 дол. у цінах 2023 р.). А ось вкластися у заявлені 192 КБ оперативної пам’яті не вийшло: у системних вимогах на коробці значилися мінімальні 256 КБ (хоча на кінець 1985 року таким обсягом могли похвалитися вже багато моделей PC). Натомість жорсткий диск таки був опціональним: за бажання середовище можна було встановити на дві звичайні п’ятидюймові дискети по 360 КБ кожна.
При цьому в комплект постачання входило п’ять таких дискет: чотири займало саме операційне середовище, а п’яту — простенький текстовий редактор під назвою Microsoft Windows Write (випускати безплатним додатком свій комерційний Word Білл Гейтс, зрозуміло, не збирався, — Word for Windows 1.0 з’явиться лише 1989 року). Під час інсталяції потрібно було вибрати одну з моделей миші (підтримувалися як Mouse Systems / Visi On Mouse, так і миші від самої Microsoft чи Logitech, — взагалі без такого маніпулятора все теж працювало, але набагато менш зручним чином) і графічний режим. При цьому і на відеокарті CGA, не кажучи вже про монохромну Hercules, зображення було виключно чорно-білим, з роздільною здатністю 640×200. Для повноцінної кольорової картинки була потрібна EGA, що з’явилася наприкінці 1984 року, з 64 КБ відеопам’яті та відповідним монітором).
На старті системи запускався файловий менеджер під назвою MS-DOS Executive, що дозволяв переглядати та запускати вміст дискет. Крім уже згадуваного Write на окремому носії, з дискети додатків можна було запустити ще десяток програм: Control Panel (тут налаштування зводилися до можливості вибрати кольори оформлення того чи іншого елемента інтерфейсу та відрегулювати швидкість мерехтіння та подвійного клацання курсора миші), Paint (з можливістю оперувати тільки чорно-білою палітрою навіть у кольоровому режимі), не менш звичні Clock, Calculator і Notepad, Terminal для підключення до інших ПК, Calendar з планувальником справ, Cardfile для створення картотеки та Clipboard для перегляду вмісту буфера обміну, а також одну-єдину гру — Reversi.
Операційне середовище (саме таке родове визначення Microsoft Windows значилося на обкладинці) не дозволяло вікнам накладатися одне на одне, як у текстовому DESQview. Зате по подвійному клацанню в лівому верхньому кутку вікно згорталося в іконку внизу, на аналог сучасної панелі завдань, звідки його можна було завжди перетягнути назад. Аналогічне подвійне клацання по значку вгорі праворуч розгортало додаток на повний екран, прибираючи ту саму панель іконок. Стандартне верхнє меню — з розділами на кшталт «File» та ін. — було вже на місці. Проте на відміну від пізніших версій Windows для його перегляду необхідно було затискати заголовок лівою кнопкою миші, а не просто клацати по ньому.
Нарешті, у надрах безіменного меню згаданого значка в лівому верхньому куті кожного вікна ховалися, крім іншого, не дуже звичні для нас команди «Icon» та «Zoom». Вони дублювали подвійні клацання для відповідно згортання програми на панель завдань і розгортання його на повний екран.
Синій екран заставки та деякі програми Windows 1.01 у кольоровому режимі EGA. Зверніть увагу, що редактор Write містить лише три різновиди шрифтів…
Подібно до своїх попередників і конкурентів, таких як Visi On, TopView і DESQview, перша версія Microsoft Windows особливої популярності не здобула. Критики відзначали повільність роботи (все ж таки більшість ПК того часу підтримували багатозадачність хіба що теоретично), незручність користування інтерфейсом при відсутності у господарстві екзотичної та дорогої ще миші, а також малу кількість підтримуваних додатків. Apple спробувала поскаржитися на плагіат, вказавши на підозрілу подібність Windows до інтерфейсу Macintosh, — але Microsoft швидко досягла з нею угоди, підписавши контракт на ексклюзивний випуск Excel для Mac в обмін на право використання ідей останнього в області GUI (які, за великим рахунком, все одно походили з Пало-Альто, а зовсім не з Купертіно!).
Що до кінцевих користувачів, то на березень 1987 року Microsoft заявила про відвантаження півмільйона екземплярів Windows 1.0, — хоча аналітики вказували куди більш скромну цифру в 85–100 тис. копій. Цікавим нюансом було те, що багато домашніх споживачів могли купувати та використовувати Windows 1.0, навіть не підозрюючи про це. Деякі ігри та програми запускалися саме в цьому середовищі, формально залишаючись додатками для DOS (Windows встановлювалася одночасно з ними, чи то на дискети, чи то на жорсткий диск).
Хай там як, на відміну від творців Visi On, TopView і DESQview, не кажучи вже про Xerox Alto і Xerox Star, Microsoft продовжувала активно розробляти та випускати нові версії свого продукту, удосконалюючи інтерфейс і збільшуючи наповнення, — в тому числі й мірою того, як поширення потужнішого обладнання перетворювало підтримку домашніми ПК багатозадачності та графічного інтерфейсу з теоретичної можливості на нагальну потребу. У результаті справжню широку популярність здобула вже лише Windows 3.0, що вийшла 1990 року і продалася за перший рік у кількості чотирьох мільйонів примірників. Але це вже зовсім інша історія!
Політична стратегія-симулятор «Balance of Power» Кріса Кроуфорда — одна з ігор для DOS, які вміли працювати тільки в Windows 1.0, а тому встановлювали разом з собою і це середовище (скриншоти з кольорової версії EGA)
Ну, а якщо комусь із наших сьогоднішніх читачів захочеться випробувати найпершу версію Windows у справі, варто заглянути на сайт WinWorld. А для емуляції рекомендується використовувати, наприклад, 86box.
Нижче рідкісний аматорський запис виставки Comdex кінця 1983 року з першою публічною демонстрацією Windows, знятий Даніелем Брікліном, творцем перших електронних таблиць VisiCalc.
Favbet Tech – це ІТ-компанія зі 100% українською ДНК, що створює досконалі сервіси для iGaming і Betting з використанням передових технологій та надає доступ до них. Favbet Tech розробляє інноваційне програмне забезпечення через складну багатокомпонентну платформу, яка здатна витримувати величезні навантаження та створювати унікальний досвід для гравців. IT-компанія входить у групу компаній FAVBET.