Нещодавно на ITC в рамках читацьких дописів було опубліковано декілька матеріалів, що стосувалися розробки програмного забезпечення для навчального онлайн-формату у закладах освіти. Ця тема мені дуже близька і маючи вільну годинку я вирішив трішки “поміркувати вголос” над болючою і водночас глобальною деінформатизацією “покоління Z”, або тих самих зумерів.
Не розраховуйте на десятитомну аналітику та “глибинні глибини”, адже такої цілі не було.
В коментарях допису, що стосувався ЄPython виникла доволі цікава дискусія. Її поява сама по собі відкриває цікавий факт: комп’ютерні, або якщо хочете “IT ентузіасти” не володіють інформацією, яка вже давно стала реальністю.

Сучасні діти та молодь в більшості не мають вдома комп’ютерів та ноутбуків!
Я на відміну від автора допису про ЄPython не можу похвалитися 35-річним викладацьким стажем, але він також давно вийшов у двозначний простір. Тому можу дещо розповісти з перших вуст на основі розуміння (з погляду викладача) різниці між студентами кінця 2000-х і сьогоднішніх “здобувачів освіти”.

Так ось. Ситуація з базовою комп’ютерною грамотністю нагадує мені середину або кінець 90-х років, коли ніхто нічого путнього не знав про “ці ваші компутери”. На той час у чотирьох суміжних класах гімназії власниками ПК були всього двоє людей. Навіть вчитель інформатики не мав такого щастя.

Великої потреби в PC не було, тому що основні мультимедійні функції брали на себе музикальні центри, відеомагнітофони, магнітоли, бумбокси, плеєри, ігрові приставки (Dendy, Sega, PlayStation)… Все це працювало на різноманітніших носіях — від касет і до CD.
ПК своєю чергою почали претендувати на мультимедійність в наших оселях починаючи приблизно з MMX процесорів. Тоді вже можна було послухати музику у форматі mp3, чи навіть “зі скрипом” запустити відео у 320х240 пікселів.
Веду я до того, що масовість та популярність комп’ютерам принесли не стільки ігри, скільки ширина мультимедійних можливостей по принципу “все в одному”. Фільми, музика, доступ в інтернет та геймінг — ось ця сума технологій, що зробили їх популярними атрибутами наших осель.

Починаючи з 2010-х років смартфони та планшети змогли робити те саме, що ПК та ноутбуки, але в справді мобільному форматі. Це призвело до ситуації, коли класичні “компи та ноути” стали більше не потрібні масовому покупцю. Так, наприклад найбільше охоплення в геймінгу приносять зараз далеко не консолі й не PC, а мобільний геймінг.
Ті самі “донатні помийки”, про які так багато сказано, браузинг, соціальні мережі, месенджери, короткі “відосики з тік-токів” і все на світі перебралося на мобільні екрани.

За ці десятки років встигло змінитися все, починаючи від самих концепцій, але тільки не система освіти. Вона з впертістю Сізіфа продовжує штовхати той камінь, не враховуючи сучасні тенденції.
Якщо подивитися на шкільну програму, то складається враження, що після 11 класу до ВНЗ мали б вступати готові професори. Однак реальність полягає в тому, що 90% вчорашніх учнів не можуть порахувати відсотки. І повірте — це реальний кейс, а не гіпербола. Весь курс шкільної інформатики успішно забувається, адже діти не мають домашнього ПК і працюють з ним хіба що на уроках.
Колишніх школярів, як в старі-добрі часи 90-х років нерідко приходиться вчити ВМИКАТИ комп’ютери! Так, ви все вірно почули. Також для них стає шоком, що недостатньо натиснути POWER на системному блоці, а ще й іноді потрібно окремо увімкнути монітор. Ось такі реалії володіння ПК після того, як вони закінчують школи.
Про це все можна розповідати дуже довго, і напевно я колись це зроблю, як з’явиться час, але повернуся до проблеми відсутності ПК. Коли перед батьками постає вибір, що купити своїй дитині, то звісно ж купується смартфон “на всі гроші”. Чому? Тому що його бачать всі й у сучасної молоді дуже важливо не виглядати “лузером”. А для цього зазвичай потрібний iPhone — чим новіше, тим краще. Нерідко уся родина скидається на цей “обов’язковий” атрибут.
Та й для чого зайвий ПК, чи лептоп, якщо й так за допомогою смартфона молода людина може зробити майже все: починаючи від спілкування й закінчуючи монтажем фотографій чи відосиків. А з впровадженням ШІ-функцій це стало легко, як ніколи. Сервіси для конспектування і транскрибування взагалі відкрили нову еру в студентському середовищі.
А що освіта? “Вона” вдає, ніби нічого не змінюється. Замість того щоб якось сфокусувати всі зусилля для створення людини, готової пізнавати сучасний світ, робить акцент на вивченні якомога більшого масиву різнонаправленої інформації. При чому ця інформація так і залишиться відокремленими пазлами, не зібравшись у цілісну картину. І знову мене віднесло з головної теми.

Шляху назад більше не буде. Не буде комп’ютерів майже в кожній сім’ї, як на початку 2010-х, не буде базової комп’ютерної грамотності. Вона ж своєю чергою залишиться прерогативою окремих спеціалістів, яким це дійсно потрібно “по роботі”. І справді, дуже добре, що є люди, які створюють освітні онлайн-інструменти, що не прив’язані до конкретного ”заліза”.
На мою думку, вже тепер потрібно брати на озброєння ШІ-інструменти, які стають новою реальністю і, як би банально це не звучало: вчити людей вчитись, а не прив’язуватись до “інструментів минулого”. Освіта вже найближчим часом може стати рудиментом саме тому, що перестала йти у фарватері прогресу і перетворилась на отримання застарілих знань.

Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: