Читацькі дописи
IT Community

В сучасному світі часто можна помітити практики, як, наприклад робота з дому, що були більш притаманні доіндустріальній добі. Та й загалом, дивлячись на весь той хаос, який відбувається на нашій планеті, виникає відчуття, що розвиток технологій рухається в майбутнє, а людство, навпаки, в минуле. Насправді ця тема, як і багато інших актуальних на сьогодні тем, не нова і вже порушувалася у науковій фантастиці раніше.

У 60-х роках нею почали розглядатися питання екології та негативного впливу технологій на людські суспільства та природу. Крім того, приходило розуміння критичної ролі нафти, а також інших енергетичних ресурсів для світової економіки та можливих конфліктів, пов’язаних з їхнім контролем. Усі ці питання ставить Френк Герберт у своїй науково-фантастичній епопеї «Хроніки Дюни», перший роман якої вийшов у 1965 році.

Тут є і Батлеріанський Джигад, як страх перед новими технологіями в цілому, так і перед штучним інтелектом зокрема, який у той час народився як термін та академічна дисципліна і переживав свій перший бум, є також меланж без якого неможливе існування Галактичної імперії як цілісного державного організму, що являє собою метафору нафти.

Автор досить детально розглядає екологічні аспекти життя на пустельній планеті Арракіс, яку також називають Дюною і те, як вони сформували соціальний устрій та звичаї фрименів — місцевих войовничих племен.

Перша трилогія

Основною темою романів цієї серії є релігія. Зокрема, у першій частині циклу «Дюна» Френк Герберт показує шлях головного героя Пола Атріда — від сина герцога Лето і леді Джессіки до пророка Муад’Діба, що отримав свої здібності завдяки таємній програмі селекції ордену Бене Гессерит, яка ставила за мету породити чоловічий еквівалент преподобних матерів, названий Квізац Хедерахом.

У романі автор майстерно розкриває еволюцію непересічної людини, що внаслідок збігу обставин та особистої трагедії стає для фрименів справжнім месією, Лісан Аль-Гайбом — “Голосом із Дальнього Світу”.

Це історія про спасителя, який прийшов з іншого світу і прагне врятувати пригноблений народ від тирана, яка особисто мені одразу нагадала відомий фільм “Лоуренс Аравійський“. Розділяючи з фрименами спільну ненависть до Харконненів та імперії, а також прагнучи помститися за смерть батька, Пол стає їхнім лідером і розпочинає на планеті справжню партизанську війну.

Разом з тим, він не поспішає ставати Квізац Хедерахом, пророком, що поведе жителів Арракіса на священну війну. Пола жахає ціна у мільйони й мільярди людських життів та те, на кого йому доведеться перетворитися, а саме на масового вбивцю.

Після довгих і болісних роздумів, піддавшись страху за життя своїх рідних та соратників, він приймає роль месії та проходить смертельно небезпечне випробування Водою Життя, щоб отримати здатність бачити минуле, сучасне й майбутнє. Це допомагає йому виграти бій за Дюну, знищити Харконненів і усунути імператора від влади.

У наступному творі «Месія Дюни» Герберт переносить нас на 12 років у майбутнє де джихад майже закінчився, а Пол Муад’Діб заснував власну церкву і править як імператор. Відбувається формування теократичного режиму, водночас є багато незадоволених новим станом речей, тому проти Пола готується змова Бене Гессерит, ДАПТу та Тлейлаксу.

Як це часто буває, втримати владу інколи важче, ніж здобути. Усвідомлюючи усі ризики, він бачить тільки один шлях — стати тираном.

Однак, цього разу Пол відрікається від своєї місії. Після того як переворот зазнає поразки, а його кохана Чані помирає, народивши йому двійнят, Лето і Ганіму, Муад’Діб йде у добровільне вигнання в пустелю. Він залишає своїх дітей під опікою власної сестри Алії, яку робить їхнім регентом, чим закладає основу для майбутнього конфлікту.

В цьому романі сюжет заплетено у справжній клубок змов і інтриг. Алія, яку полонила особистість барона Харконнена, прагне повністю захопити владу, дім Корріно бажає помститися за програш та взяти реванш, Лето з Ганімою намагаються вижити серед ворогів і зрадників, а з пустелі приходить сліпий проповідник, який критикує культ особи Муад’Діба, хоч і є ним самим.

Як і Пол, Лето здобуває пам’ять усіх своїх предків та бачить лише один варіант, що може врятувати людство. Це “Золотий Шлях” з якого зійшов його батько і який передбачає насильне встановлення миру, щоб у майбутньому бути готовим до Кралізеку — легендарної битви з вірувань фрименів.

Для цього він вступає у симбіоз з піщаною фореллю (перша життєва стадія піщаних червів), стає єдиним джерелом прянощів та отримує надлюдську силу й абсолютну владу. Так починається правління Лето Другого, Бога-Імператора Дюни.

Друга трилогія

Четверта частина “Бог-Імператор Дюни” є більше філософським трактатом ніж романом. У ній багато говориться про природу влади та релігії і як вони пов’язані між собою, про політику, економіку та соціальні інститути, такі як армія чи бюрократія. Якщо вам подобаються розлогі філософські роздуми на усі ці теми, але ви не хочете заглиблюватися у професійну літературу, тоді ця книга для вас.

За її сюжетом уже три з половиною тисячоліття Лето ІІ править космічною імперією зі столицею на Арракісі. Колись пустельна Дюна перетворилася на багату водою та рослинністю планету. Більше немає піщаних хробаків, а отже і виробництва меланжу.

Лише Лето, який поступово перетворюється на черва, володіє його запасами, чим тримає всю імперію під контролем. Він править як справжній тиран, встановивши через силу своєї жіночої армії Рибомовок період тривалого миру.

Потрібна величезна енергія, щоб сповільнити хід історії, що за законом протидії, який працює і тут, призводить до накопичення таких сил, які врешті решт спричиняють неймовірний вибух руйнування та насильства. Перші його прояви ми бачимо у постійних спалахах бунтів, а також у спробах перевороту.

Усі події цього роману підводять нас до закономірної загибелі Лето ІІ, що й стається внаслідок змови гхоли Дункана Айдаго і Сіони, нової породи Атрідів, яку імператор як хижак вивів методом жорстокого відбору за тисячоліття свого правління.

Якщо пощастить, то після жорстокого та кривавого періоду розпаду приходить розуміння тієї небезпеки, до якої може призвести концентрація влади в одних руках. Тоді люди з більшою недовірою ставляться до політиків-популістів й з великою обережністю делегують владу. Разом з тим, ми мало цікавимося реальною історією, для нас вона більше схожа на вигадку, на якийсь історичний фільм чи серіал, ніж на події, які насправді відбувалися.

Ми сприймаємо минуле в ідеалізованому вигляді, що викликає ностальгію за ним. Коли природнім чином відходять в небуття старі покоління, нові забувають уроки, вивчені попередниками на власному трагічному досвіді, тому історія людства перетворюється на порочне коло з нескінченої кількості тиранів та породженого ними насилля.

Після його падіння настали Голодні Часи та Розсіяння, масштабна міграція за межі Галактичної імперії. У п’ятому романі “Єретики Дюни” події відбуваються через півтори тисячі років, коли ефекти від минулого відчуваються уже не так гостро. У чомусь новий світ став навіть кращим за попередній, тут уже немає феодального одноосібного правління імператора, а також зруйнована монополія на прянощі.

Однак, все більше відчувається напруга, породжена новими загрозами та викликами. В ордені Бене Гессерит зріє розкол, спричинений проєктом гхоли Дункана Айдаго, який викликає страх створення нового Квізац Хедераха у частини сестринства, Бене Тлейлакс виявилися цивілізацією релігійних фанатиків, що прагнуть повного домінування над іншими, а на Ракісі (так тепер називають Арракіс) з’явилася дівчинка Шіана, яка вміє давати накази піщаним червам.

І на додачу, на сцену виходить нова потужна сила — Всечесні Матрони. Ці жінки мають надзвичайно швидкі реакції та фізичну силу, а також використовують секс, як головну зброю для поневолення чоловіків. Вони вступають у союз з Тлейлаксом для того, щоб знищити орден Бене Гессерит.

У фіналі книги Дункан Айдаго і Шіана зустрічаються на Ракісі та покидають його саме перед тим, як Матрони знищують цю планету, прихопивши з собою піщаного хробака.

У цій та наступній частині саги, “Капітула Дюни“, ми можемо спостерігати, як розвинена цивілізація, що базується на раціональності, зіштовхується з жорстоким і лютим суперником, який бере на озброєння найбільш дикі та глибинні людські інстинкти. Цей суперник суттєво переважає за чисельністю, тому, як це часто бувало в людській історії, врешті-решт здобуває перемогу.

У фіналі роману колишня Всечесна Матрона, а тепер Преподобна Матір Мурбелла стає Матір’ю Настоятелькою і Великою Всечесною Матроною, тим самим об’єднавши ворожі сторони. На жаль, автор не встиг дописати останню, сьому частину циклу, тому ми так і не дізналися, куди втекли Дункан Айдаго, Шіана та інші пасажири “не-корабля”, і що то була за дивна літня пара, яку часто бачив у своїх видіннях Дункан.

Аж раптом, у 2006 році виходить роман Браяна Герберта та Кевіна Дж. Андерсона “Мисливці Дюни“, а через рік і його продовження — “Піщані черви Дюни“. Як стверджує Браян, роман заснований на нотатках, залишених його батьком Френком Гербертом і розповідає про фінал цієї легендарної серії.

Не буду детально зупинятися на цих творах чи намагатися спростувати або підтвердити слова Браяна Герберта. Лише зазначу, що тут ви не знайдете фірмовий батьківський стиль, якому були притаманні розлогі філософські роздуми.

Відверто зізнаюся, що перечитуючи “Хроніки Дюни” я не був настільки вражений, як тоді, коли читав їх вперше. Інколи для мене було забагато політики, релігії та містики та замало подій. Продовження хронік більш динамічне та менш філософське, що пішло йому лише на користь. Водночас фінал з його масштабною битвою між людьми та штучним інтелектом виявився дещо передбачуваним, в стилі голлівудських хепі-ендів.

Саме енциклопедичні знання та неперевершена художня майстерність Френка Герберта зробили всесвіт Дюни унікальною і неповторною подією наукової фантастики.