Цей матеріал – не редакційний
Це – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.
Міні-серіал «Кіновсесвіту Marvel» із дорослим рейтингом TV-MA, але з багатьма дитячими хворобами попередніх проєктів студії. Чи змогла головна героїня Мая Лопес віднайти сімейний зв’язок у віковому відлунні її видатних індіанських предків? Приземлені, буквально, вуличні проблеми проти загроз масштабу мультивсесвіту. Яким вийшов серіал про другорядну героїню другорядної серії коміксів? Все аж так погано? Будемо розбиратися!
Ви можете здивуватися початку першої серії, де замість вже звичної заставки нас зустрічає цілковито новий логотип Marvel Spotlight. «Ехо» – перший серіал в цій лінійці, яка виходячи з прес-релізу компанії, має на меті зосередити увагу аудиторії на більш особистісних історіях персонажів, які до цього не мали не те, що достатньо екранного часу, а й взагалі були відомі лише когорті гіків. Але, звичайно, це не скасовує приналежності їх до загальної історії та канону «Кіновсесвіту Marvel». Головний лейтмотив, що тепер глядач може насолодитися історією персонажа і без перегляду вже дуже обширного списку фільмів та серіалів. Кажучи це, вони трохи лукавлять, бо вже на старті оповіді нас одразу зустрічають флешбеки попередніх проєктів.
Автори точно брали до рук оригінальні комікси. Відсилання та “великодки” на місці.
В центрі історії непроста доля корінної індіанки, яку звуть Мая Лопес. Наша головна героїня вперше завітала на сторінках видавництва Marvel Comics ще у 1999 році в серії коміксів про Шибайголову. Мая є глухою людиною, яка користується жестовою мовою. Нам це «підсвічують» і через перекладачку жестової мови на службі у Кінгпіна, яка була «містком» між ним та героїнею. Сам він, велике цабе, жестову мову так і не вивчив. Але, щоб шляхи комунікації не обірвались нам показують гаджет, який допоможе це реалізувати. Виглядає він як візія майбутнього VR-технології у метавсесвіті.
Старі-нові обличчя тепер офіційно “інтегровані” в канонічний хід подій і чекають на свій вихід у «Daredevil: Born Again».
Місце дії серіалу – маленьке провінційне місто Тамага в штаті Оклахома, де до певного часу проживала Мая. Після трагічної автотрощі батько забирає доньку до Нью-Йорка, обриваючи зв’язки з рештою родини. Всі її близькі – це представники племені чокто. Але екскурси в історію тут радше для демонстрації зв’язку поколінь між предками та Ехо.
В XIX столітті чокто отримали популярність як один із «П’яти цивілізованих племен», оскільки вони засвоїли багато культурних та технологічних досягнень європейських колоністів.
Джерело: Wikipedia
Акцент тут не на історичній (не)справедливості, а на прийнятті себе та возз’єднанні з родиною. Тут доречний був би заголовок штибу «homecoming». Повернення блудної доньки, яка стоїть на життєвому розпутті, не знаючи що її чекає далі. Камбек big daddy, так. Але історія Фіска та Маї видається не надто цікавою, бо всі крапки над “ї” були розставлені ще два роки тому у «Соколиному оці».
На 10-15 хвилин серіал занурює нас у класичний ч/б вестерн, ба навіть використовують вже заїжджений прийом зі зміною співвідношення сторін від 16:9 до 4:3. А ось титри у рамці – це класика.
Що вартує відзначити в «плюси» картини – це хронометраж кожної серії та динаміка подій. І тут певно чи не вперше за останній час можна не ставити під сумнів CGI-ефекти, бо їх тут вкрай мало. Наприклад, сцена з переслідуванням потяга – ефектна та драйвова, але її явно знімали в павільйоні. Чого стало менше – так це фірмових жартів, тут «плюс».
Проте сам сюжет губиться десь по дорозі. Багатообіцяючий (або такий, що намагається їм бути) початок і далі вниз по спадаючій. Зіркові камео не рятують ситуацію: ми й так знали, що Шибайголова вже у каноні «Кіновсесвіту Marvel», а побачити ще раз похмурого Роніна у виконанні Джеремі Реннера не хочете? Серіал дуже намагається сподобатися, але виходить скоріше як косплей.
Акторки підібрані дуже вдало. Воно й не дивно, Алаква Кокс та Дарнелл Бісоу – кузини.
Ось до прикладу, бійка в першій серії за участі маститого сліпого адвоката – це референс до видатної хореографії боїв у «Шибайголові», коли той ще займав ефірний час на Netflix. Заявлена жорстокість дуже soft. Рейтинг у 18+ тут можна виправдати хіба-но показом пари закривавлених тіл, демонстрацією дитячого каліцтва в аварії і парою гострих словечок.
В залежності від ракурсу щічки Ехо виглядають по-різному.
Варто відзначити, що «сльозогінку» з приводу ампутації головної героїні автори не експлуатують, а навпаки намагаються подати це як точку росту персонажа над собою. Взагалі образ Маї чимось перегукується з нещодавньою дебютанткою Marvel Каххорі з другого сезону анімаційного серіалу «What if…?».
Тема сім’ї центральна в усьому оповіданні. Посиденьки а-ля «Форсаж» на задньому дворі присутні.
Але, звичайно, Ехо тут не ультимативна Мері С’ю. Хоча дивно бачити як вона витримує прямі удари ногами в печінку від тренованих бандитів та робить бійцівський прийом суплекс чоловіку, який важчий від неї десь вдвічі. Це умовності, які можна сприймати. Що не сподобалося, так це те як «втихомирили» Кінгпіна – якось в дусі телеканалу CW. Дуже мелодраматично як зрештою і весь серіал. Звичної супергероїки тут зась як мало, як і чогось дійсно вартісного.
Висновок:
Б’ючи в цей час по клавішам, я ставлю собі питання: «А чи порадити вам цей серіал?». І скоріше ні. Все виглядає дуже вторинно, а світлі моменти (котрих тут катастрофічно мало) тільки підтверджують на якому дні зараз знаходиться «Кіновсесвіт Marvel». Чи мають право на життя такі проєкти, які крутяться навколо особистих історій персонажів десь на периферії у мультивсесвіті божевілля? Так. Та слід врахувати, що це дуже необов’язковий серіал, який може сподобатися тільки хардкорним фанатам франшизи або читачам коміксів. Початок 2024 року для Disney+ вийшов зі знаком «-».
Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.