Читацькі дописи
IT Community

Історія Intel ніколи не була рівною лінією. Вона радше нагадує синусоїду, у якій кожен пік позначає технологічний прорив, а кожна яма нагадує, що лідерство в напівпровідниках ніколи не гарантоване.

Почалося все у 1968 році, але ключовий злет компанія продемонструвала у 1981 році, коли IBM обрала для свого PC процесор 8088. Відтоді x86 став основою персональних комп’ютерів на десятиліття.

На початку 1990-х Intel закріпила ім’я в масовій свідомості завдяки кампанії “Intel Inside”, а Pentium перетворився на синонім “процесора в моєму комп’ютері”. Тому зазвичай на запитання про марку свого процесора ми відповідали в стилі: “А у мене другий пень”. Цього було достатньо.

Кінець 1990-х і початок 2000-х виявилися суперечливими. Архітектура NetBurst (Pentium 4) робила ставку на високі частоти, але уперлася у стелю енергоспоживання та тепловиділення.

Перелом відбувся під час переходу до Core, адже ефективніша мікроархітектура повернула Intel технічну перевагу. У ті роки діяв принцип “tick-tock” (молоде покоління може не зрозуміти:), у межах якої компанія чергувала новий техпроцес і нову архітектуру та доволі стабільно задавала темп галузі.

Мобільна революція пішла іншим шляхом. Коли у 2007 році стартував iPhone, Intel не стала постачальником його процесора. ARM-екосистема й дизайнери на кшталт Qualcomm та Apple зайняли ринок смартфонів, а спроби Intel з Atom і нетбуками залишилися на периферії.

Курс на “своє залізо плюс ПЗ для x86” виявився слабко сумісним зі світом, де цінується енергоефективність і кастомізація під конкретні пристрої.

Найболючіші падіння для Intel пов’язані з виробництвом. Перехід на 14 нм затягнувся, а в 2016 році компанія офіційно відмовилася від “tick-tock”, замінивши його на модель “Process, Architecture, Optimization” і визнавши, що кожен вузол живе довше та стає складнішим у виведенні в масове виробництво. 

Потім настали знамениті затримки 10 нм: надто агресивні цілі зі щільності без EUV, складні ланцюги літографії та низькі виходи на старті. Сама Intel згодом констатувала, що завищила планку для 10 нм і вимушено максимально продовжила життя 14-нм сімейств.

У цей час TSMC піднялася як провідна контрактна фабрика, а AMD повернулася в гру з Ryzen на прогресивних вузлах, що перевело конкуренцію з фронту “частоти” на фронт “ефективності та багатоядерності”.

До виробничих викликів додалися і безпекові. На початку 2018 року Meltdown і Spectre показали фундаментальні проблеми спекулятивного виконання в сучасних процесорах, причому наслідки для Intel виявилися особливо болісними. Програмні та мікрокодові пом’якшення частково знижували продуктивність, а репутаційний удар доповнили судові позови.

Починаючи з 2021 року, компанія намагається повернути темп. Вона оголосила план прискореного оновлення техпроцесів. “П’ять вузлів за чотири роки” звучить майже, як заклик з минулого: “п’ятирічку у чотири роки”. Intel відновила курс на контрактне виробництво для сторонніх дизайнерів (Intel Foundry), інвестує у фабрики у США та Європі та залучає державну підтримку в межах CHIPS Act.

Реструктуризація коштує дорого: відбувається урізання витрат, скорочується штат, припиняються дивіденди, а виробничий бізнес довго залишався збитковим у фазі розгортання. Водночас політика локалізації виробництва і попит на “друге джерело” поруч із TSMC відкривають для Intel нові можливості.

Де Intel сьогодні? Це досі гігант із великою часткою в ПК та серверах, потужним портфелем технологій і командою, яка вже не раз здійснювала складні розвороти. Конкуренти також стали сильнішими, а ринок став більш фрагментованим: від хмар і акселераторів штучного інтелекту до кастомних SoC і RISC‑V.

 

Реабілітація залежить від однієї банальної, але вирішальної речі: стабільного виконання планів. Потрібні стабільний вихід нових вузлів, конкурентні продукти та реальні фабричні контракти для зовнішніх клієнтів.

Intel уже проходила через кризи й поверталася на вершину. Чи вийде цього разу, покаже швидкість, з якою компанія перетворить плани на кремній.