Американські дослідники з Університету штату Мен висунули нову гіпотезу, згідно з якою, еволюція людини продовжується та визначається вже не тільки генетичним факторами. 

Зазвичай еволюційний процес описується як адаптація до умов навколишнього середовища. Природний відбір та генетичні зміни призводять до розвитку в живих організмів здібностей, які найбільш підходять для виживання у тому чи іншому середовищі. Однак ця точка зору не враховує одну з ключових рушійних сил еволюції людини — культуру.

Нова гіпотеза Тімоті Уорінга та Закарі Вуда з Університету штату Мен передбачає, що еволюція людини визначається не тільки генетичними факторами. Натомість, все більшу роль відіграє культурне середовище, яке створюється, поділяється та адаптується людьми. 

Уорінг та Вуд стверджують, що наразі людство переживає безпрецедентне еволюційне зрушення, обумовлене культурними, а не генетичними факторами. Дослідники припускають, що можливо люди еволюціонують не за рахунок генних мутацій, а через культурне наслідування. 

У своєму дослідженні науковці підкреслюють, що такі чинники, як методи ведення сільського господарства, правові системи та медичні практики, розвиваються набагато швидше за біологічні особливості. Уорінг та Вуд наголошують, що культурна еволюція у багатьох аспектах випереджає генетичну. 

Перехід від генетичної до культурної еволюції може відбуватись поступово, протягом багатьох тисячоліть. Однак дослідники припускають, що наразі культурні тенденції вже значно випереджають генетичну адаптацію.

Концепція культурної еволюції людини сама по собі не нова. Однак висунута Тімоті Уорінгом та Закарі Вудом ідея про те, що ми спостерігаємо “еволюційний перехід”, який змінює саму сутність людського існування, є доволі новою. Дослідники припускають, що це еволюційне зрушення може також означати суттєві зміни людської індивідуальності. Подібно до того, як ранні організми еволюціонували від одноклітинних до складних багатоклітинних, люди, можливо, переходять від індивідуалістичного виду до виду, що визначається взаємодією на рівні групи, подібно до таких еусоціальних видів, як мурахи та бджоли.

Науковці стверджують, що цей еволюційний перехід фактично створює новий вид суперорганізму, у якому людські культурні системи настільки глибоко вкорінені у суспільстві, що стають головною адаптивною силою, яка забезпечує подальше існування. Наприклад, такі громадські структури, як загальна охорона здоров’я чи технологічні інновації, не лише формують наше довкілля, а й нашу біологію, знижуючи тиск генетичного відбору.

Тімоті Уорінг підкреслює, що людство стає все більш залежним від суспільного середовища, ніж від наслідуваних генетичних рис. Однак якщо виживання та добробут людини все більше залежать від культурних систем, які нас оточують, що відбувається з генетичною еволюцією на рівні особистості? Чи побачимо ми майбутнє, в якому людство буде розвиватися не як сукупність індивідуумів, що генетично розрізняються, а як згуртований, культурно сформований суперорганізм?

Ідея полягає в тому, що подібно до бджол або мурах, які діють як єдиний організм, люди колись почнуть діяти аналогічним чином, при цьому їхнє виживання та розмноження залежатимуть від здоров’я культурних систем, що визначають наше суспільство. Автори дослідження підкреслюють, що цей перехід все ще перебуває на ранній стадії розвитку.

Генна інженерія та допоміжні репродуктивні технології, які у даний момент потребують складної мультикультурної інфраструктури для функціонування, виступають яскравими прикладами того, як культура вже впливає на результати генетичної еволюції. У довгостроковій перспективі це може призвести до сценарію, за якого наші нащадки розвиватимуться не стільки за рахунок біологічних мутацій, як за рахунок технологічних інновацій. 

Тімоті Уорінг та Закарі Вуд планують розробити математичні моделі і розпочати довгостроковий збір даних з метою відслідковування цього культурного еволюційного зрушення і кращого розуміння його впливу на людство. Проте вони попереджають, що такий перехід сам по собі не є ні прогресивним, ні морально досконалим.

Результати представлені у журналі BioScience

Джерело: ZME Science