На тижні в кіно стартував прокат надприродного горору “Хороший хлопчик” — незалежного малобюджетного фільму Бена Леонберґа у його режисерському дебюті. Особливістю стрічки стало те, що її головний герой — ретривер Інді, і оповідь ведеться саме з його точки зору. Але наскільки вдалим вийшов такий експериментальний підхід?
Плюси:
видатна “гра” песика і його симпатичний головний герой, який точно не буде байдужим багатьом глядачам, зокрема любителям собак; цікаве на рівні концепції кіно; з технічного боку непогане виконання, особливо з огляду на обмежений бюджет;
Мінуси:
наявний на руках творців матеріал більше пасує формату короткометражки; загальна простота сюжету; відповідно, скромний хронометраж відчувається набагато довшим через нудьгу;
“Хороший хлопчик” / Good Boy
Жанр фільм жахів про надприродне
Режисер Бен Леонберґ
У ролях пес Інді, Шейн Дженсен, Аріель Фрідман, Ларрі Фессенден, Стюарт Рудін, Аня Кравчек
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb
Молодий чоловік на ім’я Тодд переїжджає у старий заміський будинок померлого дідуся разом зі своїм собакою — рудим новошотландським ретривером Інді. І поки самопочуття Тодда стрімко погіршується, пес виявляє, що в будинку присутня таємнича зловісна сутність.
“Хороший пес” справив неабияке враження на західних критиків (дехто не побоявся гучно назвати його “одним з найкращих горорів року”). Зокрема, їх справедливо підкорила “акторська гра” головної зірки проєкту собаки Інді, котрий є домашнім улюбленцем режисера Бена Леонберґа.
Обидва вони — дебютанти в повнометражному кіно — перед камерою та у режисерському кріслі відповідно. І дійсно, на рівні концепту незалежна малобюджетна стрічка Леонберґа виглядає вкрай багатообіцяльно (і нагадує підхід Стівена Содерберга у “Потойбічному”, де розповідь велася з перспективи примари). Не кожен день виходять жахи про привидів в будинку з погляду чотирилапого друга.
Втім, щодо реалізації, то тут виникають питання. Коштом співчуття до розгубленого пса, який не може зрозуміти, що відбувається з його господарем і чому навколо виникає персональний апокаліпсис, як мінімум можна завоювати прихильність любителів собак. А як щодо нейтрального, незаангажованого глядача, якого безмежно сумним поглядом Інді не підкупиш? Тут вже не все так очевидно. Першочергово через те, що стрічка становить одноманітний, монотонний слоубернер, який скоріше заколисує і присипляє, ніж захоплює, тримає у напрузі чи тим більше лякає.
Але і цьому є логічне пояснення. “Хороший хлопчик” — ніякий не горор про надприродне. Чи таким він лише уміло прикидається. Вгледіти місцеву алегорію не складе жодних труднощів — протягом усього хронометражу вірний, але збентежений пес спостерігає за тим, як сама смерть потроху підбирається до його господаря. Той постійно кашляє кров’ю, але як допомогти, як захистити приреченого?
“Хороший хлопчик” буде значно цікавіший тим, хто задається питаннями на кшталт “чому мій собака гавкає в нікуди?”, або “чому він виглядає розгубленим саме в цей момент?”, ніж тим, у кого, скажімо, вдома ледар-кіт і хто далекий від подібних роздумів.
Так само на поверхні лежить той факт, що цьому матеріалу буде набагато, набагато комфортніше у форматі короткометражки, з якої він власне і розвинувся. Змістовно Леонберґу елементарно нічим заповнити свій і без того скромний хронометраж. Звідси і надлишкові архівні записи з дідусем Тодда, що рефреном миготять то тут, то там, і дивні сни ретривера, які аж ніяк не додають оповіданню ваги, і, відповідно, дратівливе відчуття, ніби фільм тривалістю у 73 хвилини йде години дві, якщо не більше.
Разом з тим помітна неозброєним оком кропітка робота творців саме з Інді — поки голлівудські кінороби мають у розпорядженні одразу кілька дресованих собак, Леонберґу доводиться працювати лише зі своїм домашнім улюбленцем. Але в цьому і криється парадоксальна привабливість фільму. Усе тут спрямоване на те, щоб розкрити внутрішній світ песика та викликати потрібну емоцію. Навіть обличчя Тодда, не кажучи про епізодичних персонажів, ледве можна розгледіти. Та й сам кудлатий тільки одним своїм виглядом викликає симпатію — мабуть, тому камера так часто ловить його морду великим планом.
Непогано виглядає дітище Леонберґа і з технічного боку — для формального жахастика, тим паче малобюджетного, тут достатньо темних підвалів та моторошних натяків на щось паранормальне. Плюс присутнє відповідне звукове оформлення.
“Хороший хлопчик” здається чудовим на рівні концепту та неоднозначним у реалізації. Алегоричним та водночас кричуще прямолінійним змістовно. Коротким за хронометражем, але нудним і тривалим за відчуттями. Рятівною може стати наявність у кадрі симпатичного собаки з проникливим поглядом, ніби він зазирає вам прямо у душу. Але це апріорі виграшний хід. Воістину акторське кіно, виходить.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: