Минуло понад десять років з моменту виходу останнього фільму про «Карате пацана», а попкультура за цей час встигла пережити справжній бум перезапусків та продовжень. І ось у 2025 році франшиза знову виходить на ринг: із Джекі Чаном, Ральфом Маккіо і абсолютно новим героєм. Чи вдалося авторам поєднати кілька поколінь глядачів, зробити крок уперед і водночас зберегти дух оригіналу? Чи це чергова мотиваційна історія, яких ми бачили вже сотні? Відповідь, як завжди, десь посередині.

«Карате Кід: Легенди» / Karate Kid: Legends

Жанр бойовик, драма
Режисер Джонатан Ентвістл
У ролях Бен Ван, Седі Стенлі, Джошуа Джексон, Араміс Найт, Ральф Маккіо, Джекі Чан, та ін.
Прем’єра 29 травня, 2025 року, кінотеатри

Уявіть собі спробу примирити два паралельні всесвіти: той, де панує ностальгія за 80-ми з Ральфом Маккіо, і той, де Джекі Чан і Джейден Сміт махали ногами на дахах китайських храмів у 2010 році. Так, саме таке завдання поставили перед собою творці «Карате Кід: Легенди» — фільму, який одночасно і продовження, і перезапуск, і, здається, спроба згадати, за що ми взагалі любили цю франшизу.

Інтриги тут було достатньо ще до виходу — повернення Чана, участь нових героїв, можливе злиття канонів… Та що з цього вийшло? Власне, продукт. Стандартний, нічим особливо не видатний, але й не болісно поганий. Просто чергова мотиваційна історія про віру в себе, яких ми бачили вже десятки, якщо не сотні. Але іноді й такого буває достатньо.

У центрі сюжету — новий юний герой, типовий аутсайдер із добрим серцем, який, звісно ж, потрапляє в халепу, знаходить ментора, тренується, вчиться бити ногами, вірити в себе, пробачати, долати страх і все інше, що входить у базовий пакет фільмів про бойові мистецтва.

Цього разу в ролі менторів одразу два ветерани франшизи — Джекі Чан і Ральф Маккіо, і якщо ви очікуєте від них якогось масштабного протистояння або глибокої драми, то дарма. Вони тут радше для того, щоб легалізувати нове покоління героїв, дати поради й мудро посміхнутись. Це не обов’язково погано — просто, якщо ви чекали кіно масштабу фіналу «Кобра Кай», то краще відразу знизити очікування.

Персонажі, щоправда, не надто глибокі, але в межах жанру працюють. І якщо говорити про найсильніший аспект фільму — то це, безперечно, бойові сцени. Тут вони зняті динамічно, з нормальним монтажем (без п’ятдесяти склеєнок на один удар), а хореографія подекуди навіть нагадує кращі моменти з «Кобра Кай». Власне, саме заради них фільм варто переглянути тим, хто сумує за старими-добрими тренуваннями на світанку й фінальними турнірами зі сповільненням.

Окремо варто сказати про зв’язок з попередніми частинами. Якщо ви не дивилися всі «Карате пацани», не перечитували вікі, нічого страшного. Фільм працює як окрема історія, з достатнім бекграундом для новачків. А якщо ви фанат оригіналу, то знайдете чимало відсилань, камео й теплих моментів — не настільки крінжових, як могло б бути.

Сценарій, щоправда, простий до неможливості. Деякі репліки звучать так, ніби їх писав штучний інтелект після перегляду 10 сезонів «Могутніх рейнджерів», але в цьому теж є певний шарм. Музика й візуал не дратують, операторська робота на рівні, монтаж більш-менш тримає темп — словом, технічна частина виконана професійно, без особливих вау-ефектів, але й без провалів.

Можливо, саме в цьому й проблема — фільм намагається догодити всім: новачкам, фанатам, дітям, дорослим, але в результаті перетворюється на середній продукт без обличчя. Як екшн для вечора з піцою — зійде, але як нова легенда франшизи — навряд чи. Назва фільму обіцяє «Легенди», а на виході маємо радше приємну історію з елементами ностальгії, що спокійно пройде повз більшість глядачів.