Нова стрічка Пака Чхан Ука “Жодного вибору” ще до прем’єри встигла наробити шуму, не стільки масштабом, скільки своїм дивним поєднанням сатири й побутової драми, що переростає у зовсім інші жанри.Режисер знову пропонує глядачеві гру на межі здорового глузду, а звичайна історія про робітника з фабрики паперу поступово перетворюється на щось значно похмуріше. Фільм тримається на ідеї, яка здається простою, але розкручується повільно й наполегливо, запрошуючи у світ, де дрібна тріщина в житті людини може вилитися у справжній хаос. Що з цього вийшло і чи варто дивитися ви дізнаєтеся з цього матеріалу.

“Жодного вибору” / No Other Choice

Жанр сатира, драма, трилер
Режисер Пак Чхан Ук
У ролях Лі Бьон Хон, Сон Є Чін, та ін.
Прем’єра 11 грудня, 2025 року, кінотеатри

Режисера  Пака Чхана Ука знають навіть люди далекі від корейського кіно . Кожен його новий фільм це точно подія, яку обговорюють ще до прем’єри. “Жодного вибору” не став винятком, бо стрічку довго чекали, критикували, хвалили, обговорювали, і майже всі зійшлися на одному — Пак знову взяв болючу соціальну тему й пропустив її через свій фірмовий абсурд, тонку сатиру та хірургічну точність.

У центрі історії втрата роботи, банальна й буденна річ, яка в реальному житті рідко призводить до чогось катастрофічного, але в уяві режисера перетворюється на вибуховий каталізатор, здатний привести до різанини. Здається, ніби він нарешті вирішив показати те, що інколи проноситься в голові у втомлених і загнаних людей, але що ніколи не реалізується і тому виглядає як небезпечна фантазія, що раптом отримала реалізацію, але на екрані.

Але варто лише дати їй трішки часу, і “Жодного вибору” починає розкриватися з іншого боку: абсурд поступово стає моторошнішим, комедія темнішає, а Ман Су із розгубленого, карикатурного чоловіка перетворюється на хижака, який уже не просто реагує на події, бо він їх створює. Пак робить трансформацію настільки природною, настільки виваженою, що в якийсь момент ти перестаєш помічати, коли саме герой переступив межу. Цей плавний перехід майже непомітний, але саме тому такий ефектний.

Комедія одна з найсильніших сторін фільму. Вона тут не заради гегів і не задля сміху в залі. Це той самий чорний гумор, який викликає незручність, змушує поєднувати сміх із внутрішнім “та блін, це ж ненормально”. І коли фільм переходить від сатири до психологічного трилера, він робить це настільки м’яко, що глядач усвідомлює зміну жанру лише тоді, коли стає вже пізно. Наприклад, коли Ман Су сидить у темряві в своїй теплиці і планує наступний крок, як справжній професійний вбивця.

Єдине, що режисеру справді не вдалося на всі сто — хімія всередині сім’ї. Початок фільму страждає саме через це: діалоги місцями банальні, сімейні сцени не викликають потрібного емоційного відгуку, і складно співпереживати героям, коли ще не зрозуміло, що їх тримає разом. Але в момент зміни тону всі ці недоліки ніби перезаписуються, а персонажі ніби оживають у новому контексті.

Оця природність, із якою він рухається від випадкового злочину до холодної розправи однозначно заслуга не тільки сценарію, а й феноменальної пластики та емоційного контролю актора. Сон Є Чін, що грає його дружину, не відстає й створює важливий баланс. Тут вона стримана, але не холодна, емоційна, але не істерична. Її розвиток паралельно з трансформацією Ман Су робить історію ціліснішою, живішою.

Візуально фільм теж виглядає сильно. Операторська робота місцями дивує незвичними прийомами, але більшість кадрів побудовані так, щоб підкреслити внутрішній стан героя, його занурення в темряву.