16 листопада на великих екранах розпочнеться показ стрічки «Голодні ігри: Балада про співочих пташок і змій». Це приквел успішної і надзвичайно популярної серії блокбастерів «Голодні ігри», заснованої на однойменній трилогії романів Сюзанни Коллінз. За сюжетом події відбуваються у невтішному дистопічному сетингу, тож сьогодні згадуємо видатні фільми-антиутопії. А ви, як завжди, можете доповнювати список власними варіантами. Не забувайте розповісти, чому саме вони варті уваги.

Метрополіс / Metropolis 

Дата випуску: 1927
Рейтинг IMDb: 8,3

Хоча у 20-ті роки минулого століття такого поняття ще не існувало, але «Метрополіс» Фріца Ланґа — повноцінний масштабний блокбастер, від якого захоплює дух і досі, навіть майже через століття. Це невмируща класика німого кіно та яскравий представник німецького експресіонізму. Стрічка представляє виразну антиутопічну картину світу, проявом якої стає чітке розділення на соціальні класи в індустріальному футуристичному мегаполісі.

Що цікаво, після виходу «Метрополіс» зазнав чимало критики, зорема, від Герберта Веллса, який вважав стрічку банальною і недолугою. Хтось вбачав у сюжеті відверто марксистські ідеї, хоча сам Ланґ наголошував на тому, що важливішими для нього були машини, а не політика, тож в якомусь сенсі його дітище то казка. Хай там як, а сьогодні переоцінити вплив фільму на кінематограф та попкультуру в цілому рішуче неможливо.

Той, хто біжить по лезу / Blade Runner

Дата випуску: 1982
Рейтинг IMDb: 8,1

Як не дивно, але і «Той, хто біжить по лезу» Рідлі Скотта, заснований на класиці наукової фантастики «Чи мріють андроїди про електричних овець?» Філіпа Діка, теж спочатку не хапав зірок з неба. Думки критиків розділилися, а у прокаті стрічка взагалі провалилась. Та з часом історія блейдранера Ріка Декарда та репліканта Роя Батті, що розгортається на тлі похмурої антиутопічної дійсності, справедливо набула культового статусу.

У 2017 році вийшов сиквел Дені Вільнева «Той, хто біжить по лезу 2049». Цей неквапливий блокбастер з виразною візуальною складовою, як і попередник, теж мав низькі касові збори. Та всі прекрасно розуміють, що це зовсім не показник якості фільму. Адже як творіння Скотта, так і Вільнева — обидва стали яскравими представниками жанру наукової фантастики, без яких важко уявити ну хоча б подібні добірки.

1984

Дата випуску: 1984
Рейтинг IMDb: 7,1

Те саме стосується й списків антиутопій, адже ті виглядатимуть неповноцінно без згадки «1984» Джорджа Орвелла. В нашому випадку — його екранізації, зокрема, другої, що символічно прем’єрувалася у 1984 році. Наразі важко не звернути увагу на те, як тут позиціюється війна та цілі, які насправді переслідують ті, хто її розв’язує.

Якщо під час зображення тоталітарного Лондона Орвелл відштовхувався від сталінських Совєтів та нацистської Німеччини, то фільму вдалося наочно передати сутність ідеологій, які пропагувалися реальними диктатурами. На перший погляд може навіть здатися, що події відбуваються не у фантастичному британському сетингу, а у цілком реальному Радянському Союзі.

Очевидні аналогії мають місце й у сучасній росії, де вплив «Старшого Брата» не піддається жодним сумнівам, як і той самий культ особистості чи двохвилинки ненависті у вигляді телепрограм скабєєвих/соловйових. Але це вже теми для статей дещо іншого напрямку.

Бразилія / Brazil 

Дата випуску: 1985
Рейтинг IMDb: 7,9

Попри вищезгадані стрічки, антиутопія може становити не лише суцільну похмурість та жорстокість державного устрою, а ще й дотепну сатиру, на яку неможливо дивитися без сміху. Культова «Бразилія» не менш культового Террі Гілліама поєднала атмосферу безпросвітного орвеллівського тоталітаризму з кафкіанською сатирою на бюрократизм, з котрим не зміг впоратись навіть Роберт Де Ніро.

Щоправда, тутешній суспільний лад базується не стільки на батозі, як у того ж Орвелла, скільки на прянику. Влада відвертає увагу народних мас ефемерними втіхами консюмеризму та нескінченним заповненням папірців замість пропагандистських репортажів, що мають на меті продиктований заздалегідь психологічний вплив.

В результаті вийшло химерне поєднання невтішної антиутопії з абсурдистським гумором у дусі гурту «Монті Пайтон», до якого Гілліам мав безпосереднє відношення. А ще тут Боб Госкінс ніби приміряє образ Маріо для свого майбутнього перевтілення.

Людина, що біжить / The Running Man

Дата випуску: 1987
Рейтинг IMDb: 6,7

Якщо вже ми присвятили статтю виходу чергових «Голодних ігор», то не згадати про цей фільм зі Шварценеггером просто не маємо права. Хоча тут і зображене умовне антиутопічне майбутнє, буквально все в кадрі — від зачісок танцівниць до приголомшливої сорочки головного героя — кричить про 80-ті. Формально сюжет заснований на однойменному романі Стівена Кінга, але від останнього не лишилось навіть імені у титрах.

Звичайно, середньостатистичний бойовик зі Шварцем то вам не роботи Рідлі Скотта чи того ж Гілліама. Суть тут проста, як рублені фрази Арні: уряд відволікає людей садистськими реаліті-шоу, граючи на їхній жазі до видовищ. Але магія тих простецьких фільмів з м’язистим австрійцем у кадрі полягає не у складності смислів чи викритті деструктивних політсистем, а в умінні ефектно бити в пику і карати поганців.

Серед останніх знайшлося місце і власним версіям Sub-Zero з Бубою Сойєром, і персонажам із суто супергеройськими псевдонімами на кшталт Кульова Блискавка чи Капітан Свобода.

12 мавп / Twelve Monkeys

Дата випуску: 1995
Рейтинг IMDb: 8

І знову звертаємось до творчості Террі нашого Гілліама. Фільм був натхненний короткометражкою французького документаліста Кріса Маркера «Злітна смуга». Не дивлячись на це, а також на начебто серйозний синопсис — герой Брюса Вілліса вирушає у минуле, щоб запобігти розповсюдженню смертоносного вірусу — тут легко вгадується режисерський почерк Гілліама.

Тож маємо у кадрі чимало дивацтв і абсурду, зокрема, химерного персонажа Бреда Пітта, що видав один з кращих перформансів у кар’єрі. Та й Вілліс виглядає нестандартно: Міцному горішку довелося зобразити хлопця трохи складнішого і похмурішого, ніж одномірний рятівник світу.

Втім, попри усі «веселощі», постановник транслює чіткий меседж, сповіщаючи про неможливість скасувати доленосне минуле та повну безвихідь, у якій опинилося людство. Чи все ж таки ні?

Еквілібріум / Equilibrium 

Дата випуску: 2002
Рейтинг IMDb: 7,3

«Еквілібріум» належить до тієї категорії фільмів, які подобаються глядачам, але їх незлюбили критики. Наприклад, рецензент The New York Times Елвіс Мітчелл згадував екранізації «1984» «451 градус за Фаренгейтом» (напишіть в коментарях, що думаєте про кіноадаптацію від Трюффо), «Ґаттаку», яка теж мала повне право з’явитися тут, сталлонівських «Суддю Дреда» та «Руйнівника». І додав, що навіть за умови поєднання цих проєктів, таке кіно все одно буде краще, ніж творіння Курта Віммера.

Так, з точки зору змісту «Еквілібріум» не промовляє нічого принципово нового і виглядає дещо наївно. А от у контексті технічного виконання стрічка працює чудово. Особливо як видовищний бойовик без зазіхань на лаври стовпів жанру.

Безглузда, але вкрай кіногенічна хореографія боїв ган-фу, помножена на запозичений десь з «Матриці» візуальний образ кліриків та суворий погляд Крістіана Бейла, просто не можуть не викликати цілком природні емоції. А вони, на щастя, зовсім не злочин.

V означає Вендетта / V for Vendetta

Дата випуску: 2005
Рейтинг IMDb: 8,2

Цей фільм за сценарієм тоді ще братів Вачовскі заснований на однойменному графічному романі Алана Мура. Вачовскі обіцяли, що поставляться до його дітища з максимальною повагою (особливо це було важливо з огляду на невдалу екранізацію «Ліги видатних джентельменів»).

Мур все одно лишився незадоволеним, наголошуючи на тому, що брати зосередили оповідь на актуальному для США конфлікті лібералізму та консерватизму, а не наслідували першоджерело і його протиставлення фашизму з анархізмом. Останньою краплею для автора стало те, що на роль 16-річної повії з коміксу затвердили вже дорослу Наталі Портман, героїня якої не мала нічого спільного з найдавнішою професією.

Та в підсумку глядачі та критики здебільшого залишились задоволеними. «V означає Вендетта» становить захопливу історію альтернативного майбутнього Великої Британії, де один відчайдушний чоловік у масці Гая Фокса не побоявся кинути виклик системі, а одна тендітна дівчина — поголити голову прямо у кадрі. Цікаво й те, що роль диктаторської голови, яка говорить (і це викликає стійку асоціацію зі Старшим Братом), виконав Джон Герт, котрий грав Вінстона Сміта в «1984».

Останній нащадок Землі / Children of Men

Дата випуску: 2006
Рейтинг IMDb: 7,9

У 2027 році людство знаходиться на межі вимирання через масове безпліддя, яке триває вже майже два десятиліття. Чоловік на ім’я Тео Фараон абсолютно байдужий до хаосу, що відбувається навкруги, і тим паче до долі людства. Але одна непересічна подія дає герою ціль у житті, що полягає у надважливій місії, яку треба виконати за будь-яку ціну.

«Останній нащадок Землі» — вільна екранізація однойменного роману англійської письменниці Філліс Дороті Джеймс. Альфонсо Куарон створив справді прекрасне кіно, у якому гармонійно поєднані цікавий зміст з виразною формою.

Там, де у жанрі було сказано, здається, все, режисер змушує буквально прикипіти до екрана, а Еммануель Любецкі видає фірмову операторську роботу. З висоти польоту сьогодення можна тут побачити гіперболізоване зображення трампістської міграційної політики, дарма, що дія відбувається у Великій Британії. Існують у сюжеті й очевидні біблійні алюзії, котрі натякають на те, що у людства, ймовірно, ще залишився крихітний шанс. Але це не точно.

Снігобур / Snowpiercer

Дата випуску: 2013
Рейтинг IMDb: 7,1

У перервах між зніманнями у конвеєрних марвелівських блокбастерах Кріс Еванс якось непомітно встиг знятися в, на перший погляд, непримітній південнокорейській постапокаліптиці «Снігобур». Насправді ж це натуральна кінематографічна перлина, що стала міжнародним хітом.

«Снігобур» — адаптація французького графічного роману Le Transperceneige Жака Лоба, Бенджаміна Леґранда і Жан-Марка Рошетта від режисера Пон Чжун Хо. У гротескній манері він винахідливо викриває систему узагальненого державного устрою та класову нерівність як одну з ключових форм її функціонування. Дослідження останньої пізніше дійде до свого апогею в оскароносних «Паразитах».

Як бачимо, тема виявилася актуальною не лише для глядачів Південної Кореї: чого вартує тільки міжнародне, сенсаційне визнання «Гри в кальмара». Успіх Пон Чжун Хо криється у кричущій простоті його кіно, дохідливості, яка тут доречна як ніколи. Для жанру ж антиутопії «Снігобур» став таким самим ковтком свіжого морозного повітря, як для героїв фільму вихід за межі звичної системи речей у фіналі.