Читацькі дописи
IT Community

За останні двадцять років ігрова індустрія змінилася до невпізнання. Відеокарти стали потужнішими в сотні разів, бюджети великих проєктів сягнули сотень мільйонів доларів, а видавці не втомлюються розповідати про фотореалізм і трасування променів у кожному трейлері. Але ось що цікаво: переважна більшість гравців насправді не користується всією цією технічною красою на топових ПК.

Погляньте на цифри від Newzoo. Мобільні ігри забирають понад половину світового ринку, а з ПК консолі балансують у вічному протистоянні, збираючи з того, що залишилось.

Знаєте, що це означає? Більшість людей грає на смартфонах, де графіка застрягла десь на рівні 2010-х, а то й раніше. Мільярди геймерів щодня запускають ігри на пристроях, які навіть близько не стоять до бюджетних ПК минулого десятиліття. І їм це подобається.

А тим часом великі студії продовжують перегони озброєнь. Системні вимоги нових релізів ростуть як на дріжджах, але от тільки картинка вже не стає настільки ж кращою. Пам’ятаєте, який стрибок був між іграми 2000-х і 2010-х?

Це було вау-ефектом. Зараз же, якщо поставити поруч гру 2018-го і 2025-го, доведеться придивлятися, щоб побачити різницю. При цьому системні вимоги можуть відрізнятися вдвічі, а то й більше.

Згадаймо Crysis 2007 року. Ця гра стала легендою не лише завдяки геймплею, а й тому, що жоден комп’ютер не міг її нормально потягнути. “А чи потягне Crysis?” перетворилося на мем.

Джунглі, відблиски на воді, динамічне освітлення виглядали як диво. Але чи можна сказати, що сучасні ігри настільки ж далеко пішли від Crysis, наскільки він випередив ігри 2000 року? Сумніваюся. Ми потрапили в пастку де кожен крок до реалізму коштує все дорожче, а результат стає все менш помітним.

Зате є ігри, які показують, що стиль б’є технології. Візьмемо Dishonored 2012 року. Гра не вимагала монстр-ПК, але її художній стиль, натхненний живописом дев’ятнадцятого століття й стімпанк-естетикою, запам’ятовувався назавжди. Вона виглядала круто не через технології, а через послідовне візуальне бачення.

А що там інді-розробники? Вони взагалі грають за своїми правилами. Hollow Knight, Hades, Celeste, Stardew Valley стали хітами не завдяки пікселям, а завдяки тому, як вони грають, які емоції викликають. Маленькі команди з мінімальними бюджетами створили ігри, які люди пам’ятають краще за купу AAA-блокбастерів з їхнім фотореалізмом. Інді-розробники знають секрет: люди грають заради вражень, а не заради підрахунку полігонів.

Саундтрек, історія, механіки — ось що насправді важливо. Музика Остіна Вінторі до Journey досі викликає мурашки. Сюжет The Last of Us змушує переживати за героїв, як за персонажів улюбленого серіалу, хоча він таки поганенький. Головоломки Portal перевертають уявлення про простір. І все це працює однаково добре на будь-якому залізі.

Подивіться на Clair Obscur: Expedition 33, яка взяла титул гри року. Команда не стала копіювати корпоративні шаблони, а зробила щось своє. Гра вражає не технічними показниками, а цілісністю та атмосферою. Це доказ: коли є справжнє бачення, а не просто галочки в списку фіч, гравці це відчувають.

Індустрія нарешті починає це розуміти. Дедалі більше студій роблять ставку на унікальний стиль замість гонитви за реалізмом. Дедалі більше гравців цінують оптимізацію й доступність, а не просто красиву картинку на ультра-налаштуваннях. Графіка важлива, але вона вже не головний козир.

Майбутнє належить іграм, які пам’ятають: гра повинна бути грою, а не технодемо. Стиль, геймплей, звук, сюжет — ось що створює той самий досвід, заради якого ми повертаємося до улюблених ігор знову й знову. А чи буде кожна волосина на персонажі окремо симульована — це вже деталі, які мало кого хвилюють.