Читацькі дописи
IT Community

Якось я перечитував “Війну світів” Герберта Веллса, сидячи на балконі, коли поруч пролітав квадрокоптер. Маленький дрон завис над дахом старої “панельки”, його камера транслювала зображення на чийсь смартфон. У цю мить марсіанські триноги з роману раптом здалися мені неймовірно недолугими. Навіщо величезним машинам топтатися по землі, коли можна просто запустити рій мініатюрних літальних апаратів?

Якось на ITC був цікавий допис про те, які винаходи надихалися науково-фантастичними творами. В цьому випадку все навпаки — тут вони з часом нівелюють значення цілого пласта літературних творів.

Дрони переписали правила війни

Небо 2024 року рясніє безпілотниками. FPV-дрони полюють на танки, знищують колони техніки та атакують міста. Читаючи тепер батальні сцени Айзека Азімова чи Роберта Хайнлайна, мимоволі дивуєшся: чому герої майбутнього воюють як піхотинці Другої світової?

“Зоряний солдат” Хайлайна, написаний у 1959 році став прообразом відомого у свій час фільму “Зоряний десант”. Пам’ятаєте, як браві піхотинці ледь не строєм воюють з арахнідами? Зараз не потрібно бути бійцем, щоб покрутити пальцем у скроні від такої тактики та стратегії.

Письменники минулого уявляли війни майбутнього масштабними та героїчними. Реальність виявилася іншою – оператор з джойстиком у бункері за сотні кілометрів від лінії фронту. Недолуга романтика особистого подвигу розчинилася в пікселях моніторів.

SpaceX висміяв “гарматні польоти”

Жуль Верн відправив своїх героїв на Місяць у снаряді, випущеному з велетенської гармати. Геніально для 1865 року, комічно після того, як ступеневі ракети вперше полетіли до своєї цілі. Перевантаження при такому старті перетворило б астронавтів на кривавий фарш за мілісекунди. Ракети Ілон Маска перші почали повертатися та приземляються вертикально – ось справжнє майбутнє.

Гравітація виявилася “невблаганною *****” (с)

Антигравітаційні платформи, левітуючі міста, польотні пристрої на основі “нульової гравітації” – улюблені іграшки фантастів. Фізики XXI століття остаточно поховали ці мрії. Гравітація – не електромагнетизм, від неї не сховатися за екраном. Вона викривляє сам простір-час, пронизує все рівномірно та невідворотно.

Тепер, гортаючи сторінки з описами антигравітаційних двигунів, відчуваєш прикрість. Автори будували цілі всесвіти на хибному фундаменті. Їхні герої літають містами завдяки технології, яка суперечить фундаментальним законам Всесвіту. Це вже не наукова фантастика, а чиста магія.

Так само давно пройшла ейфорія перших космічних польотів, коли вважали, що у 2000-му році ми будемо “бороздити простори” ледь не на Юпітері. Ракетні технології на основі рідкого та твердого палива все ще єдине, що може відірвати з обіймів Землі максимум сотню тон корисного вантажу.

Роботи-гуманоїди лякають, а не допомагають

Азімов подарував нам позитронний мозок і три закони робототехніки. Його роботи виглядали як люди, думали як люди, інколи були кращими за людей. Реальність підкинула несподіваний поворот – ефект “моторошної долини“. Цей термін вигадав професор робототехніки Масахіро Морі. Чим більше андроїд схожий на людину, тим сильніший дискомфорт він викликає.

Я спостерігав крізь екран за діяльністю і поведінкою Optimus від Tesla і навіть таким чином він викликає якусь відразу. Не хотів би, щоб таке чудо ходило в мене по дому. Краще вже б щось не антропоморфне, замість домашньої тваринки.

Замість армії металевих дворецьких ми отримали спеціалізованих помічників. Roomba прибирає підлогу, не намагаючись імітувати покоївку. Alexa відповідає на питання, не претендуючи на людську зовнішність. Промислові роботи збирають автомобілі, виглядаючи як механічні руки, а не як робітники. Виявилося, ефективність важливіша за антропоморфність.

Штучний інтелект не схожий на описаний фантастами

HAL 9000 з “Космічної одіссеї” Кларка розмовляв як філософ. Сучасний ChatGPT генерує текст на основі статистичних моделей. Письменники минулого уявляли ШІ як надлюдський розум, що мислить логічно та послідовно. Натомість ми отримали нейромережі – чорні скриньки, які видають результат без пояснення процесу мислення (для кінцевого користувача).

Старі романи про протистояння людини та машинного інтелекту базувалися на припущенні, що ШІ буде думати як ми, тільки швидше. Реальні алгоритми машинного навчання працюють інакше. Вони не усвідомлюють себе, не мають амбіцій захопити світ. Просто обробляють дані, шукають закономірності та роблять купу помилок з “серйозним обличчям”. Це не так драматично, але ближче до істини.

Чи означає це, що класична фантастика померла? Навряд. Вона просто перейшла в інший жанр – альтернативну історію людської уяви. Ми читаємо Верна та Веллса не заради точних прогнозів, а щоб зазирнути в душу епохи, яка мріяла про майбутнє. Їхні помилки розповідають про людство не менше, ніж їхні передбачення.