Найближчими днями на нас чекає справжнє нашестя іншопланетних чудовиськ. Вони вже десантувалися у самому серці Голлівуду та ось-ось заповнять телевізійні екрани. Мабуть, ви здогадалися, що мова йде про довгоочікувану прем’єру серіалу «Чужий: Земля». Критики вже назвали нове шоу кращим проєктом у франшизі, який поступається лише фантастичним шедеврам Рідлі Скотта та Джеймса Кемерона. Ксеноморфи — це дійсно круто, але разом з ними час пригадати 10 найжахливіших космічних монстрів в історії кіно. Сподіваємось, що істоти, які можуть бути знайденими на одній з потенційно придатних для життя планет, не будуть схожими на жодного з них.

Ксеноморф — “Чужий”

Рік виходу: 1979
Оригінальна назва: Alien
Режисер: Рідлі Скотт
Рейтинг IMDb: 8.5

Невідомо як виникли ксеноморфи — природним шляхом чи стали результатом експериментів. В будь-якому випадку покрите міцним екзоскелетом тіло, довгий хвіст зі списоподібним шипом на кінці та здатність до мімікрії зробили їх ідеальними космічними монстрами, які торкаються чогось тривожного в нашій колективній підсвідомості та викликали цілу низку наслідувань у фантастичних горорах.

Швейцарський художник-сюрреаліст і майстер біомеханічних жахіть Ганс Гігер заклав у зовнішній вигляд монстрів чимало огидних рис. В них немає очей, аномально довга голова та неймовірна кількість слини. Та найбільше запам’ятовується внутрішня щелепа, яка під час нападу виривається з великого рота та проколює жертву.

Не менш жахлива й проміжна форма розвитку ксеноморфів — лицехап (facehugger). Це швидка паразитична істота з восьми довгими кінцівками та м’язистим хвостом. Відчувши поблизу потенційного носія, вона хапає його голову своїми павучими лапами, міцно обвиває шию хвостом і душить. Потім вводить в горлянку бідолахи ембріон та чекає, поки чужий повністю не розвинеться в його черевній порожнині.

Арахніди — “Зоряний десант”

Рік виходу: 1997
Оригінальна назва: Starship Troopers
Режисер: Пол Верговен
Рейтинг IMDb: 7.3

Можливо арахніди чи жуки з сатиричного епосу Пола Верговена не нападали на Землю. Мені особисто більше імпонує версія, що мілітаристський уряд Федерації сам сфабрикував обстріл, щоб розв’язати «маленьку переможну війну» та зміцнити свою владу. Але так чи інакше вороги людства у фільмі «Зоряний десант» є одними з найнебезпечніших монстрів, яких ми колись бачили на екрані.

Коли лавина арахнідів розміром з джип і гострими як леза щелепами несеться по кам’янистій поверхні своєї планети, щоб розірвати озброєних лише стрілецькою зброєю десантників, героям не позаздриш. Швидкі, сильні та заковані у міцну хітинову броню чудовиська є уособленням найгірших людських жахів.

До того ж вони мають у своєму війську різноманітних «юнітів»: стрибуни атакують з повітря, камікадзе вибухають на кшталт гранат, «скорпіони» атакують енергетичними променями, а мозкові жуки телепатично керують наступом і можуть гіпнозувати людей. Якщо поєднати якість і кількість, то арахніди цілком здатні потіснити ксеноморфів на троні головних монстрів Галактики.

Міміки — “На межі майбутнього”

Рік виходу: 2014
Оригінальна назва: Edge of Tomorrow
Режисер: Даг Лайман
Рейтинг IMDb: 7.9

У фантастичному бойовику «На межі майбутнього» Земля зазнала нападу раси ворожих іншопланетян, названих міміками. Це надзвичайно швидкі істоти з численними мацаками та біолюмінісценцією, яка робить їх схожими на позашлюбних дітей Венома та робота-вартового з «Матриці».

Подібно до арахнідів, міміки з кожного вулика є частиною єдиного колективного розуму, і поділяються на декілька каст: мільйони звичайних воїнів, десятки командирів Альф та єдина Омега, яка є головним мозком колонії. Але об’єднані оборонні сили планети програють війну не тому, що міміків дуже багато.

У прибульців є унікальний козир в рукаві: загибель будь-якої Альфи запускає хронокінетичну реакцію, яка повертає час на день назад. При цьому іншопланетяни зберігають спогади, а значить наперед знають про всі плани людей. Перемогти в такій ситуації практично неможливо, та в бій вступає герой Тома Круза, для якого, як відомо, нездійснених місій просто не існує.

Істота — “Щось”

Рік виходу: 1982
Оригінальна назва: The Thing
Режисер: Джон Карпентер
Рейтинг IMDb: 8.2

«Найкращий іншопланетний жах» — проголошує оригінальний слоган фільму «Щось». І це не перебільшення, адже якби зорельот, в якому знайшли культового космічного монстра, розбився б не в пустельній Антарктиді, а серед хмарочосів Нью-Йорку, людство майже напевно було б приречене.

Насправді Істота — це ідеальний організм-імітатор, що здатен приймати будь-який вигляд і намагається поглинути та асимілювати кожну людину чи тварину навколо себе. Потрапивши на дослідницьку станцію, він починає одного за одним асимілювати екіпаж, замінюючи людей їхніми гротескними подобами.

Справжня форма Істоти невідома, вона постійно мутує. В один момент — це голова з клубком павучих лап, а в інший — копія твого давнього друга, яку неможливо відрізнити від оригінала. Страх, який поширює «Щось», це не лише страх смерті, а й параноя від незнання кому довіряти. Адже Істотою може бути будь-хто.

Люди-стручки — “Вторгнення викрадачів тіл”

Рік виходу: 1978
Оригінальна назва: Invasion of the Body Snatchers
Режисер: Філіп Кауфман
Рейтинг IMDb: 7.4

Іншопланетна паразитична раса з фільму «Вторгнення викрадачів тіл» асимілює фізичні риси, спогади та особистості сплячих людей і замінює їх позбавленими емоцій дублікатами. «Викрадачі тіл» не можуть чи, можливо, не хочуть імітувати інші форми життя. Але у них є суттєва перевага перед Істотою: вони можуть миттєво розпізнавати іншу людину-стручка, що дозволяє координувати зусилля та призводить до повного захоплення Сан-Франциско лише за два дні.

За сюжетом, спори кочових прибульців тисячі років дрейфували в космосі, поки не впали на землю. Тут вони проросли, утворивши маленькі рожеві квіти. Опинившись поруч зі сплячою людиною, підступні рослини оплітають її тонкими паростками та формують стручок, в якому визріває копія жертви.

Цікаво, що наука скептично ставиться до подібної панспермії. Так у дослідженні, опублікованому в Міжнародному журналі астробіології, насіння тютюну, люцерни та крес-салату піддавали екстремальним прискоренням і ударам, які мали імітувати умови прибуття на іншу планету. У підсумку жодне насіння не залишилося цілим та здатним прорости навіть за найнижчих швидкостей.

Масштабний агресор (Кловер) — “Монстро”

Рік виходу: 2006
Оригінальна назва: Cloverfield
Режисер: Джеймс Ґанн
Рейтинг IMDb: 6.5

Походження гігантського монстра, що зненацька атакує Нью-Йорк у фільмі «Монстро», суперечливе та сповите туманом. Дехто каже, що Кловер невідомо як народився на дні океану, де спав століттями та був розбуджений глибоководними батискафами. Але режисер Метт Рівз підтвердив, що це загублений іншопланетянин, який шукає свою матір. А кадри з метеором, що падає в океан, це фактично початок перебування Кловера на Землі.

Стометровий Кайдзю важить п’ять тисяч тонн і має чотири лапи 12 метрів завдовжки, що приблизно дорівнює розміру міського автобуса. Між ними містяться два довгі зовнішні стравоходи. Вони закінчуються гострими зубами та призначені, щоб їсти «мілку» їжу, наприклад людей і коней — декілька десятків цих тварин монстр зжер у Центральному парку.

На куленепробивній шкірі Кловера мешкають сотні паразитів розміром з собаку. Вони чи не страшніші за свого носія та мають десять кінцівок: шість членистих павучих ніг та дві пари гострих клешень — спереду та ззаду. Лячно спостерігати, як вони лазять по стінах і зграями атакують людей. Але найстрашніше — це отруйний укус паразита. З часом у його жертви починається кровотеча з очей, сильно роздувається шлунок і черевна порожнина вибухає назовні.

Ангели смерті — “Тихе місце”

Рік виходу: 2018
Оригінальна назва: A Quiet Place
Режисер: Джон Красінскі
Рейтинг IMDb: 7.5

У фантастичному фільмі жахів «Тихе місце» Землю захопили Ангели смерті — ворожий вид позаземних монстрів, які знищили більшу частину людства. Оскільки прибульці не мають очей, вони покладаються на неймовірно чутливий слух, хітинову броню та здатність розганятися до швидкості гоночного боліда — понад 300 миль на годину.

Моторошний вигляд Ангелів смерті доповнюють гострі зуби та кігті, здатні розрізати сталь, як папір. Але найбільш відразливою їхньою рисою є довші за задні передні лапи, через що вони пересуваються, як химерні іншопланетні горили.

Білошипи — “Війна завтрашнього дня”

Рік виходу: 2021
Оригінальна назва: The Tomorrow War
Режисер: Кріс Маккей
Рейтинг IMDb: 6.6

Білошипи — вид позаземних хижаків, зграї яких у 2048 році таємничим чином з’явилися на півночі Сибіру. Протягом 3 років вони завдяки своїй винятковій швидкості розмноження та невпинній агресії  винищили майже всіх тварин і скоротили чисельність людства до 500 тисяч осіб.

Як можна зрозуміти з назви фільму, монстри забарвлені в блідо-білий колір. Крім шести кінцівок вони мають пару довгих мацаків, які достатньо сильні, щоб перевертати автівки. А найгірше, що загарбники здатні стріляти кістяними шипами, які з відстані в десятки метрів наскрізь пробивають бронежилет.

Цікаво, що, як і ксеноморфи, білошипи можуть бути біологічною зброєю, створеною видом міжзоряних мандрівників для очищення планет від місцевих форм життя. Ще одна подібність з чужими — королева, яка єдина у вулику відкладає яйця та підтримує телепатичний зв’язок зі своїми підлеглими.

Біораптори — “Чорна діра”

Рік виходу: 1999
Оригінальна назва: Pitch Black
Режисер: Девід Твохі
Рейтинг IMDb: 7.0

Наступні монстри з нашої добірки чорніше ночі. І це не дивно, адже зграї цих крилатих істот з зубами акули живуть у глибоких печерах віддаленої планети М6-117, уникаючи світла її трьох сонць. Біораптори неймовірно світлочутливі, навіть промінь ліхтарика може обпекти їхню шкіру. Тому з’являються на поверхні лише під час багатомісячного повного затемнення, яке регулярно трапляється у їхньому світі.

Той, хто не найде собі надійний сховок до його початку, майже напевно приречений. Біораптори, як і ксеноморфи, позбавлені очей, але натомість розвинули надзвичайно чутливі ультразвукові сенсори, здатні вловлювати найменший рух і давати їм детальний огляд навколишнього середовища. Коли вони знаходять здобич, то накидаються на неї наче сарана та розривають довгими лезами своїх кігтів.

Джей Джей, або “Пожирач жеребців” — “Ноу”

Рік виходу: 2022
Оригінальна назва: Nope
Режисер: Джордан Піл
Рейтинг IMDb: 6.8

У фільмі новатора “розумних” жахів Джордана Піла власники ферми з розведення коней помічають НЛО у формі летючої тарілки. Вдень він вправно маскується між хмарами, а вночі спускається нижче і краде коней. Втім появи маленьких зелених гуманоїдів герої так і не дочекалися. Те, що вони помилково прийняли за НЛО, виявилося хижим прибульцем, позаземною істотою, схожою на велетенську летючу медузу.

За натхненням у пошуках форми свого монстра Піл звернувся до морського біолога Келсі Ратледж. Вона поєднала якості декількох реальних тварин: тарілкоподібну форму морського їжака «піщаний долар», вміння каракатиці масуватися, змінюючи колір, і здатність розгортатися, прикладом якої став глибоководний кальмар Magnapinna з його стрічкоподібними вусиками.

Як докторантка в Каліфорнійського університету, Келсі не могла залишити жахливого прибульця без наукової назви. Вона назвала його Occulonimbus edoequus, що означає «прихований темний хмарний жеребець, що пожирає коней».