Статті Книги 24.02.2023 о 14:00 comment views icon

Марс, українці та наука. Письменник Макс Кідрук про те, якою буде колонія на Червоній планеті та чому людське майбутнє буде похмурим

author avatar
https://itc.ua/wp-content/uploads/2023/02/45639794_2287221934639096_5320642401528709120_n-e1677244644811-96x96.jpg *** https://itc.ua/wp-content/uploads/2023/02/45639794_2287221934639096_5320642401528709120_n-e1677244644811-96x96.jpg *** https://itc.ua/wp-content/uploads/2023/02/45639794_2287221934639096_5320642401528709120_n-e1677244644811-96x96.jpg

Максим Бутченко

Автор статей та інтерв'ю

Розмова з українським письменником Максом Кідруком відбулася після виходу його книги «Нові Темні Віки. Колонія» (наша рецензія тут), де автор розповідає про Землю та Марс у 2141 році. Окрему увагу письменник традиційно приділяє науковому аспекту, а саме яким чином люди зможуть побудувати на Червоній планеті велику колонію, та що взагалі буде їх туди поштовхувати. Ми поговорили з паном Кідруком, дізналися як людство зможе наважитися освоювати інші планети, які будуть перепони та чому фантастичні книги мають бути більш реалістичними.

Книга велика, 904 сторінки. Коли вам взагалі прийшла думка її написати? Скільки тривав процес підготовки? Як це відбувалося взагалі?

Якоїсь однієї дати немає. Перші ідеї почали з’являтися років пʼять тому. Загалом сам процес: коли пишу якийсь роман, от як я працюю зараз, паралельно занотовую певні ідеї, які в мене з’являються. В якийсь момент ці ідеї зліплюються в щось цілісне і я розумію, що з цього може щось вирости. І ставлю це в чергу, починаю працювати над цією ідеєю через кілька років.

А чому саме Марс? Як взагалі з’явилася ідея?

Насправді річ не так в Марсі. Я цю історію не позиціоную як серію романів про Червону планету. Були певні ідеї, які мені здавалися крутими. Це зокрема і можливість метангідратного вибуху у Північному Льодовитому океані, ймовірність нових жахливих пандемій. Також мені в якийсь момент захотілося розмірковувати про конфлікт на Марсі між майбутніми поколіннями та землянами.

Колись, коли ми колонізуємо Марс, якщо ми колонізуємо Марс, це дуже велике «якщо», то ця проблема так чи так виникне. Бо ті люди, які народжуватимуться на Марсі попри те, що вони все ще будуть генетично Homo sapiens, вони вже фізіологічно будуть не здатні до повернення на Землю. З іншого боку з Землі постійно прибуватимуть лише найкращі суперспеціалісти.

Курс Python розробки від Mate academy.
Python — найпопулярніша мова 2024 року. Наш курс допоможе вам стати професіоналом, готовим до викликів сучасного IT ринку. Ви навчитеся створювати вебсайти, аналізувати дані, розробляти алгоритми, та навіть створювати штучний інтелект. .
Отримати деталі про курс

І ось ми матимемо конфлікт між звичайними людьми, з іншого боку просто еліта, суперспеціалісти, багатії тощо, які очевидно соціально займають вищі щаблі. І я розумію, що чим більше ставатиме ось цих «марсіан», то ймовірність цього конфлікту зростатиме.

Не таємниця, що перша асоціація, так сказати відгуки, це цикл романів «Експансія» Джеймса С. А. Корі. А ким ви ще надихались?

Експансія дуже крута. Я був на ефірі з Корі, та насправді в захваті від історії. Але чим би я хотів, щоб моя серія відрізнялася від них, то це все ж більшою реалістичністю. Тобто вони описують вже людство, яке колонізувало майже всю сонячну систему. Я, наприклад, не бачу економічного підґрунтя для цього, не бачу які процеси в реальності могли б до цього призвести. Бо технологічно це хай і реально, але надзвичайно складно. Тому я обмежуюсь лише Марсом.

Якщо ми відсунемо в бік мій роман, то я вважаю, що навіть на Марсі ми не матимемо колонії, а будуть якісь форпости на кшталт антарктичних станцій.

Якщо казати про автора, яким надихався, то я дуже поважаю Енді Вейр. Часто з ним порівнюють «Колонію», але я думаю, що тексти зовсім різні. Я, і він надзвичайно прискіпливо ставимося до наукових деталей, тому ці порівняння напрошуються самі собою. Але ще мене надихало в плані літератури, то це Джордж Мартін з «Пісня льоду й полум’я». В мене з нею доволі дивні стосунки. Я ігнорив її довго. Коли з’являється щось мега популярне, то ти одразу ставишся скептично, мовляв, як це може бути таким популярним, хтось дізнався про це раніше за мене.

Курс Python розробки від Mate academy.
Python — найпопулярніша мова 2024 року. Наш курс допоможе вам стати професіоналом, готовим до викликів сучасного IT ринку. Ви навчитеся створювати вебсайти, аналізувати дані, розробляти алгоритми, та навіть створювати штучний інтелект. .
Отримати деталі про курс

Насправді я сів дивитися серіал, коли вже 6 сезонів вийшли та зрозумів: вау, це прикольна штука. Потім купив книгу, почав читати. До сьогодні вважаю найбільшою своєю помилкою читача, що я спершу подивився серіал, а потім почав читати книги. Це те, що мене надихало в плані ретельності світобудови, ретельності прописування зв’язків між персонажами.Марс, українці та наука. Письменник Макс Кідрук про те, якою буде колонія на Червоній планеті та чому людське майбутнє буде похмурим

Чому ви кажете, що не буде економічного підґрунтя? У нас є обмежена кількість корисних речовин, які ми можемо добувати на астероїдах; багато їх зустрічається на Марсі. Все одно, якщо дивитися 100-200 років буде якісь там економічні негаразди й треба буде щось вирішувати, виходити за межі Землі й там робити якісь колонії.

Я з цим згоден абсолютно в плані того, що це хороший сюжет для наукової фантастики, власне я з цього і живу, використовую. Але якщо ми зануримося трохи глибше і почнемо рахувати економіку, там не все так райдужно.

Насправді я писав для «Форбс Україна» про видобування астероїдів, про економічне підґрунтя видобування астероїдів на близькоземних орбітах. Коли починаєш реально рахувати й думати наскільки частими мають бути старти кораблів із Землі на орбіту, з орбіти до астероїдів, щоб це все окупилося, щоб це збило ціну нижче за видобування корисних копалин на Землі. Там все дуже складно.

А якщо казати про ліфт на навколоземну орбіту, який вже буде діставати? І це набагато зменшить собівартість цього доставляння.

Я зараз буду звучати як адвокат диявола, бо цю ідею я проробляв. Мені дружина привезла з Америки одну книжку про майбутні технології. І один з розділів якраз про космічний ліфт. В чому проблема космічного ліфта? Де взяти з біса міцний трос, який би витримав власну вагу впродовж десятків, навіть сотень кілометрів? Це не тривіальна задача.

Так, є нанотрубки, які потенційно мають достатню міцність. Але проблема в тому, що ми поки можемо робити нанотрубки такої міцності лише довжиною пів метра. І от автори цієї книжки пишуть про те, що вони скептично ставляться до ідеї космічного ліфта не через технічну неможливість його створення, тобто колись ми так чи так матимемо технології, щоб це зробити.

А через те, що немає проміжних етапів, які б зробили його економічно можливим. Тобто немає таких задач для троса з нанотрубок, щоб хтось вкладався в це величезними коштами в тестування, розробку і т. д. Немає таких задач, які змогли б притягнути інвестиції на кожному етапі. Тому в мене у «Темних віках» немає через це ліфта. Тобто для фантастики — так, ми можемо це накопичувати, але я тяжію до максимальної реалістичності. Коли я починаю доколупуватися, багато технологій я мушу просто відкидати.

А з ким ви консультувалися саме про те, як буде виглядати колонія? І що там є?

Моїм найбільшим консультантом був Роберт Зубрін. Я також був з ним на ефірі, ми спілкувалися. У мене є три його книги. І він великий ентузіаст польотів зокрема до Марса. Всі ці книги у мене в списку літератури є.

Крім того, дружина мені привезла книгу Джастіна Макгерка «Дизайн для червоної планети». Це один з Гарвардських підручників, де розглядається все, починаючи від того, які будуть бути, одяг, та закінчуючи будівництвом житла, які вони будуть з практичного погляду, захисні опорні щити збірного льоду від випромінювання тощо. І здебільшого я вбудовував колонію, базуючись на ось цих всіх книжках її, вони в переліку є.

Давайте схематично намалюємо. З чого саме вона буде відбуватися? Цікава річ про доставляння води.

Все починалося дуже просто. Я починаю до себе ставити питання, які, припускаю, поставить переді мною читач. Де ця колонія має бути? І ти починаєш шукати що тобі потрібно для життя. Спочатку ти береш карту Марса і розумієш, що є у планети чітко виражена дихотомія, тобто південна півкуля дуже високоекватерована, північна — низовина, де переважно осадові породи.

Люди, коли переберуться на Марс, майже напевно житимуть на північній півкулі, бо там низовини, а це означає, що більший шар повітря захищає все ж таки краще від космічного випромінювання; хай яке воно розрідження, але однаково захищає.

І друге, де ми житимемо — в північних півкулях, але в низинах близько до екватора, бо більше сонячного світла — на Марсі інсоляція на 40% менше, ніж на Землі, а нам потрібно освітлення для того, щоб ми вирощували земну їжу, а їй потрібні фотони, щоб синтезувати.

Ми житимемо на півдні в низовинах. Але як потім виявляється, що на півдні в низовинах немає водяного льоду. Це пов’язано із тим, що парціальний тиск водяної пари в атмосфері Марсу на півдні менший тиску насиченої водяної пари над льодом. Тобто коли ми маємо лід, якусь там атмосферу, це не якійсь різкий перехід, там завжди є тонкий шар, де молекули льоду вискакують в атмосферу.

От коли парціальний тиск водяної пари цієї води над льодом вищий за парціальний тиск пари в атмосфері, вона просто починає випаровуватися. Що робити? Я починаю читати Зубріна і виявляється, що на півдні лід залягає лише на глибині 400 м, на широті 30 градусів північної широти він вже може бути на глибині 200 м. І лише на 60 градусів північної широти лід на Марсі може лежати на поверхні, не випаровуючись.

Окей, ми живемо на півдні, бо треба сонце і захист від випромінювання. З іншого боку потрібна вода для вирощування їжі та власне для всіх процесів: охолодження реакторів тощо. І от я вигадую ситуацію, що далеко на півночі колонії є льодяні копальні. Як от наша цивілізація впродовж майже 200 років видобувала кам’яне вугілля, потім спалювала його і це драйвило економіку людства, так само на Марсі вони видобуватимуть лід і це буде драйвити їх економіку. Тобто відправляти воду далеко з півночі аж до півдня, до самих колоній.

Марс, українці та наука. Письменник Макс Кідрук про те, якою буде колонія на Червоній планеті та чому людське майбутнє буде похмурим

Що там схематично буде? Житловий, промисловий комплекс?

Уявляю, прилітають перші колоністки. Що їм треба? Там вже обов’язково мають бути якісь модулі, які навипалюють воду з реголіту, бо він там є. Там мають бути якісь термогенератори, ядерні генератори, які виробляють електрику і тепло. Мають бути якісь роботи, які мінімально набудують якісь житла, щоб можна було сховатися, коли прилетів. І далі я від цього відштовхуюсь і розумію, що прибувають нові люди. А що для них треба? І от так поступово я розбудовую. І лише потім починаю розуміти, що коли людей багато, то там мають бути громадські простори, куполи, де може бути басейн, ресторани.

Обов’язково мають бути атомні станції, бо не будеш привозити генератори з Землі — це дорого. В решті решт атомні станції побудують на Марсі та добиратимуть атомне пальне з Землі, бо його нема на Марсі, на жаль. Мають бути якісь склади для льоду. Тому що ти його привіз з півночі та не можеш покласти його, бо він на повітрі випарується. Ті карти, що я робив в книжці, вони лише показують верхній рівень. Купа рівнів є підземних: там -1, -2, -3.

І це не пов’язано з випромінюванням, бо насправді Зубрін пише, що загалом товщини цього повітря вистачає, щоб нівелювати левову частку цього шкідливого випромінювання в тих низинах. Це зокрема пов’язано з тим, що в куполі буде легше, тепліше, менше піску, щоб виконуватися в землю. От так я продумував і те, що я надумав ви можете бачити на 3D-картах в книзі.

Можливо вже буде термоядерний синтез, тому що ви читали, що відбувся важливий крок — кількість енергії, яка була затрачена на підтримання термоядерного синтезу була менша, ніж отримана. Тобто за 100 років думаю, що термоядерний синтез буде вже точно.

Я не думаю. Я за освітою інженер-енергетик. І насправді у всіх фізиків-ядерників існує жарт, що приходить нове покоління вчених, які обіцяють термоядерний синтез. Оця фішка, що ми отримали більше енергії, ніж вклали, то це давно вже зробили. Я не розумію, чому ЗМІ зараз з цього роздувають такий хайп? Все це було зроблено в експериментах давно.

Річ не в тім, а в купі інших факторів: потрібен дейтерій і тритій; їх важко видобувати; для того, щоб отримати тритій, треба поруч будувати звичайний ядерний реактор, не термоядерний.

Коли ви в Ютубі подивитеся про термоядерний синтез: чому термоядерний синтез буде успішним? То там будуть купа відео, які матимуть сотні тисяч переглядів і розказуватимуть, як це класно.

Але поставте запитання інакше: чому термоядерний синтез неможливий? І там теж будуть відео не від блогерів з класними картинками з 3D і так далі, а це будуть нудні вчені, які будуть стояти біля дошки й нудним голосом розписувати формули чому це неможливо. І переглядів там буде 700-800. Але дивлячись і маючи освіту ти розумієш, що вони мають рацію.

Цей етап розвитку, звісно це не кінцевий результат. І так є велика проблема: як перехоплювати цю енергію? Звертаючись до колонізації Марсу — ви вивчали концепти Ілона Маска? Взагалі до війни він виглядав як геній, але наразі можна побачити, що багато хто, в тому числі я, помилився. Тож яка з ідей Маска вам подобається, а яка ні, та чому?

Маск дуже крутий чувак, візіонер, багато чого досяг, зробив прорив в цілій низці галузей. Але він також балабол, який дуже часто видає бажане за дійсне. Я справді вивчав його.

Мені не подобається Tesla як машина не через те, що вона електрокар, а через те, що вона дуже кепсько зроблена — ті збірки на рівні якогось Китаю.

Але коли я побачив вперше, як сідають другого ступеня ракети, вертається і сідає успішно на визначену точку, то в мене мурашки по шкірі бігали. Бо я, як інженер, розумію як це складно ту хрінь звідти вернути, не просто, щоб вона не розбилася, а сіла куди треба.

Я в жодному разі не нівелюю його досягнень, але я величезний скептик щодо термінів, про які він говорить. І це стосується всього, і «штучного інтелекту» в Теслі, і колонізація Марса і т. п. Що все це буде, але абсолютно точно не в ті терміни, які зазначає Ілон Маск.

А щодо його політичних поглядів?

Я намагаюся це не змішувати: його досягнення як підприємця і його політичні погляди, які мені не імпонують абсолютно.

А ви вивчали щось про інші колонії в нашій системі? От москалі зараз проштовхують колонії на Венері: якщо Марс зайнятий, то ми полетімо на Венеру. Що ви взагалі думаєте про ці плани? Це пропаганда або є якесь наукове підґрунтя?

Щодо Венери я скептичний. І взагалі в нашому видавництві з дружиною одна із книжок, яку ми плануємо стосується детального розбору місць в межах сонячної системи, де ми могли б потенційно жити або не могли б і чому. То Венера — абсолютно ні. Якщо Марс — складно, то Венера — це технічно неможливо.

Є непогані, наприклад, Європа- супутник Юпітера, але там настільки жахливе магнітне поле самого Юпітера. А скільки тої води на Європі? Людина там жити не зможе взагалі, або будуть потрібні такі щити хронування, що просто важко це уявити.

Насправді з найближчих тіл це лише Місяць, Марс і напевно Церера — карликова планета в поясі астероїдів. Трохи далі я б вже розглядав Титан — супутник Сатурна. Це доволі цікаве тіло. Він дуже подібний до Землі в плані розміру, в нього товщина атмосфери азотна, грубо кажучи, якщо на Титані тріснув би скафандр, але була б подача далі кисню та обігрів, то людина могла б там якийсь час ще нормально себе відчувати. Але проблема Титану в тому, що там до біса холодно і він дуже далеко. Тому реально ми можемо говорити лише про Марс, Місяць і Цереру.

Поговорімо про міжпланетні перельоти? Як ця проблема буде вирішена?

Це я теж дуже вивчав. Я вивчав термоядерні двигуни. І от це насправді перспективна галузь. І електричні імпульсні двигуни, і термоядерні — це те, що ми матимемо вже в осяжному майбутньому, тобто за нашого з вами життя. Єдиний мінус, що доправляти вантажі з Землі на орбіту і далі ми будемо лише хімічними ракетами, бо ні термоядерна, ні тим паче електрична, не згенерує достатньо тяги, щоб підняти велику вагу на таку висоту. Але далі вже в космосі варіантів насправді дуже багато, ці розробки всі тривають.

Думаю, що за наше життя ми це побачимо. Але річ у тім, що хай ми навіть видумаємо, спроєктуємо якійсь супер класний двигун, який дуже ефективний і надає прискорення нереальне цього імпульсу стартового, то потім ти ж не набереш той імпульс більший за певну величину, потім перед Марсом доведеться гальмувати. Тому хай би як ми викручуватися, хай які рушії матимемо, дуже малоймовірно, що ми зменшимо час польоту до Марса в найкраще розташування планет за менш ніж 1,5 місяця.

Я у своїй історії описую (я на цьому не зосереджуюсь) всі ті самі хімічні ракети, в яких імпульс досягається саме спалюванням хімічного пального двокомпонентного, а також є термоядерні рушії, які дають додаткове прискорення або дають змогу гальмувати вже перед Марсом.Марс, українці та наука. Письменник Макс Кідрук про те, якою буде колонія на Червоній планеті та чому людське майбутнє буде похмурим

Частина книги все ж присвячена Землі. І в нас тут, м’яко кажучи, дуже багато проблем. Ви справді думаєте, що події приймуть саме такий досить не радісний характер, чи все ж таки в людства є шанс на більше гармонійне та утопічне майбутнє? Що для цього нам треба робити вже зараз?

Я думаю, що трохи складно на це питання відповісти коротко, але загалом я згоден з думкою абсолютної більшості вчених, що глобальне потепління — встановлений факт. І з великою ймовірністю спричиняємо його саме ми та наша діяльність.

Чому я пишу про це в таких похмурих тонах? Тому що на превеликий жаль серед абсолютної більшості людей навіть ті, які розуміють, що глобальне потепління — реальний факт, не має усвідомлення, що глобальне потепління це в першу чергу соціальна проблема.

Мова про те, що ми точно знаємо, що в історії Землі були періоди, коли тут було значно тепліше. Планеті окей і при середній температурі +15 градусів і при +22. Як і казав Джордж Карлін, з планетою буде все окей, це люди в сраці.

Колапс почнеться тоді, коли разючі зміни клімату призведуть до колапсу цілих суспільств через засолення ґрунтів, висихання пасовищ чи орних земель, через те, що ці люди будуть змушені мігрувати, через те, що це може призвести до якихось соціальних напружень і врешті решт призведе до влади якісь озброєні угруповання тощо.

Тобто з Землею загалом все буде окей, але ми мусимо розуміти, що вже не раз було зокрема в історії людства (про це дуже гарно пише Джаред Даймонд, що різкі зміни клімату призводили до цілковитого колапсу в суспільстві. Острів Пасха та індіанці Майя тощо).

Моя думка, що література не повинна виховувати чи навчати, чи виплекувати якісь моральні якості у читачів. Ні. Це маячня. Ми бачимо, що це не працює. Ми зараз воюємо з цілою нацією дегенератів і розуміємо, що культура як явище не працює, вона не вберегла нас від цієї війни.
Я як письменник-фантаст малюю найгірший можливий сценарій. Я кажу: дивіться, люди, чи буде вибух? Я не знаю. Напевно, що ні. Але це цілком реально.

Це колись було, це спричинило вимирання. І ми самі можемо спричинити його повторення. Тому моя задача зробити так, щоб підняти дискусію: от, я вам показав картинку майбутнього, вона страшна, але водночас вона реалістична. І тому давайте ми поговоримо про те, що ми можемо зробити, щоб цього насправді не сталося.

Ми не сказали про метангідратний вибух, про який йдеться в романі. Що це?

Якщо у двох словах, то метангідрат — речовина, сполука метану і води, яка встеляє дно всіх світових океанів. Метан просочується крізь земну кору і під величезним тиском з’єднується з водою. Вони загалом стабільні. Їх може вивести з рівноваги лише підвищення температури або зменшення тиску. Тоді він розпадається знову на метан і на воду.

В абсолютній більшості океанів на Землі ці метангідрати притиснуті такою товщею води, що їм нічого не буде, тобто хай яке буде сильне потепління, вони реально надійно запечатані за одним великим винятком: це метангідрати на дні Північного Льодовитого океану. Там їх стабілізує не тиск, а саме температура.

Тобто шляхом того, що цей океан холодніший, ці метангідрати залягають ближче до поверхні. І ось коли Північний Льодовитий океан починає нагріватися, ці метангідрати розпадаються назад на метан і на воду і метан підіймається до поверхні. І це не якась фантастика. Це відбувається вже просто зараз.

Метан — ще гірший парниковий газ, ніж вуглекислий (СО²). Існує так звана гіпотеза гідратної рушниці про значне виділення метану в атмосферу, яке пришвидшить глобальне потепління. Це ще більше нагріє океан і ще більше пришвидшить виділення метану. Це такий собі неконтрольований процес, який підтримує сам себе, що призведе до разючих і дуже швидких змін клімату.

І хай як це фантастично звучить, ми точно знаємо, що таке уже було на межі тріасового періоду. Не всі з цим згодні, але є вчені, які говорять про те, що це була одна з основних причин найбільшого в історії живого на Землі вимирання, коли загинуло понад 95% земних видів і близько 70% видів морських. Є вчені, які говорять про те, що ми вже пройшли точку неповернення, що ми вже рухаємося до чогось подібного.

Я працював на шахті, і там були метанові викиди, при концентрації від 5% він ставав вибуховою речовиною. Більшість аварій ставалися саме через те, що метан вибухає сам по собі. Це також може впливати?

Може. Я не маю про це розрахунків, але я навіть писав про те, що були пожежі, тобто він спалахував сам в моєму романі. Там вогняний вал нісся до Сибіру, потім його звісно гасили, тому що концентрація не тримається, вона вигоряє швидко на повітрі.
І про віруси: ви думаєте, що ковід був таким собі тренуванням перед майбутніми епідеміями чи пандеміями?

Знаєте, це було тренування, яке нічого в нас не натренувало. Коли я читав багато книг перед написанням «Темних віків», зокрема і про пандемії, в мене перше враження після них було: бляха, як нас пронесло. В сенсі того, що це не перший коронавірус і не перша коронавірусна пандемія, просто попередні SARS i MERS були летальніші та мали більшу контагіозність (заразність).

Нам просто пощастило, що вони не набули форми світової пандемії. Ми мали багато мільйонів загиблих по світу, але пощастило, що коронавірус не аж такий смертельний. Я не бачу, щоб ми зробили якихось висновків, що ми готові до наступної пандемії. А вона вже буде, я в цьому не сумніваюся.Марс, українці та наука. Письменник Макс Кідрук про те, якою буде колонія на Червоній планеті та чому людське майбутнє буде похмурим

Події в книзі проходять у 2141 році. Українці в книзі є, вони займаються сільським господарством на Марсі. Взагалі ви пишете, що це важка праця. Чому саме фермери та як ви вивчали можливості сільського господарства на Марсі?

Очевидно, що моя історія космополітична, але оскільки я письменник український, то я не міг не написати й зокрема про українців також. Коли я писав і продумував колонію, то думав, як я їх туди введу. Мені хотілося, щоб вони займали якусь чільну роль в марсіанському суспільстві, але я не хотів це робити так по-дурному і по-наївному.

Тобто якби я написав, що за 100 років Україна стала мега крутою космічною державою, то когось це може б потішило, але я, як реаліст, в це сам би не повірив. І я почав думати, чим могли б займатися українці на Марсі, що було б круто, давало б їм вплив і це б співвідносилося з тим, ким ми є от зараз, щоб були корені, які тягнулися до нашого часу. І я подумав, що ми робитимемо на Марсі те, що ми робимо гарно і зараз — вирощуватимемо їжу: зерно і т. п. І от так з’явилася марсіанська діаспора.

Яким буде саме сільськогосподарське господарство на Марсі? То реголіт в принципі придатний до вирощування позаземних рослин. Є лише дві проблеми. Перша: в реголіті є солі отруйні перхлоратної кислоти. Не критично. Це не означає, що ви щось поїсте, вирощене на перхлоратному ґрунті, то ви одразу помрете. Вони шкідливі як шкідливе куріння.

Цю проблему я усуваю тим, що їх просто можна вимити. А друга проблема більш серйозна і полягає в відсутності добрив. На перший погляд, це якась чухня, але річ в тому, що земні рослини не ростуть без азоту. І азот вони здебільшого беруть або з бактерій з ґрунту, або якщо не вистачає, то ми накидаємо їх азотним добривом. І от з цим азотом на Марсі проблема.

В атмосфері його взагалі немає. Тому є певні мінерали азотовмісні, їх розробляють спеціально для Марсу, але і цього не вистачає. Тому я вигадую підрозділ в агрохолдингу українському на Марсі, який займається збором добрив, відходів людської життєдіяльності, де якраз і є той азот, який після певної обробки якраз згодиться для того, щоб вирощувати.

Тобто вся історія фільму «Марсіанин» з добрива з фекалій має продовження?

Саме це мені й імпонує в «Марсіанині». Коли ми там будемо на Марсі, це будуть реальні проблеми, які ми вирішуватимемо таким чином, бо інших способів немає.

У фільмі «Марсіанин» була велика буря. Кажуть, що це неправда, що вони будуть не такими вбивчими?

Так, це насправді є цілковито маячлива вигадка в «Марсіанині» Енді Вейра. Тобто починається з того, що якась група колоністів вже відступає, починається буря та одного з них проштрикує антеною. На Марсі тиск атмосфери нікчемний — лічені відсотки від земної, тому хай який сильний був вітер, в нього просто банально не вистачить сили, щоб розірвати якусь з антенних кріплень. Там навіть вітри з ураганною швидкістю не збиватимуть тебе з ніг, тому що в них не вистачить для цього маси.

Шторми є. І шторми іноді пісочні закривають всю планету на 3 роки, затягують весь Марс. Певною мірою вони страшні насамперед через те, що вони закривають сонце і це проблема як вирощувати їжу. Але щось поламати, зірвати, когось збити з ніг неможливо.

Є невелика деталь — відсилання на історичні постаті, які можна знайти на Марсі — портрети Мазепи та Залужного. Чому саме вони та чи є якісь прямі та непрямі історичні посилання?

Я люблю такі штрихи, вони завжди оживлюють. Там був референс і на Жадана кумедний, що про нього як про поета пам’ятатимуть 100 років, як зараз про Шевченка. Ці штрихи не є обов’язковими для сюжету, але вони роблять картинку значно більш реальною.

Також є росіяни, і вони грають велику роль в самому сюжеті. Чому ви їх ввели? Що з цього буде далі?

Я ввів, бо це взагалі серйозно: мене реально непокоїть це переконання у значної частини наших із вами земляків, що Росія за кілька років кудись зникне, що вона розпадеться, що росіян не стане, що ми переможемо.

Я розумію, що гінець, який приносить погану звістку, може нарватися на лінчування. Але куди росіяни зникнуть? Чому вони мають зникнути? Чому Росія має розпастися? Там за винятком Чечні та двох регіонів взагалі монолітна, моноетнічна країна. Я ще в нульових роках літав в Татарстан, він уже асимільований — є група людей, які ззовні мають монголоїдну зовнішність, але ментально росіяни.

росія не розвалиться, нікуди не зникне. І коли наші війська вийдуть на загальновизнаний кордон України, ніхто навіть не піде, не буде нищити їхні території, не плюндруватиме Москву.

Я розумію наскільки це важлива тема, наскільки це може зачіпати слухачів чи читачів, але ми мусимо про це говорити, бо ми маємо бути готовими, що на наступні десятиліття, а можливо більш ніж на 100 років ми матимемо цього неврівноваженого сусіда поруч.

Він нікуди він не зникне, з ним завжди буде проблема і ми мусимо навчитися вибудовувати країну, розвиватися, маючи ось таку загрозу постійно з півночі. Я їх вводжу не тому, що хочу ввести, а тому, що розумію, що вони нікуди не подінуться. Я маю виписувати максимально реалістичний світ.

А якщо казати про Китай? Наразі у них велика космічна програма і плани про станцію на Місяці. І можливо ще і на Марсі. Що буде в майбутньому і в вашій книзі з китайцями, Китаєм?

Тут трохи важче передбачити, бо як показує історія, комуністичні режими врешті решт теж падають. Я не експерт по Китаю, але в «Темних віках» це все ще є китайська комуністична диктатура, це все ще супердержава не тому, що вони мають якісь технології чи знання, а тому, що їх просто до хріна. І на тому обмежуюсь. В мене лиходії — все росіяни. Китай я поки що не чіпаю.Марс, українці та наука. Письменник Макс Кідрук про те, якою буде колонія на Червоній планеті та чому людське майбутнє буде похмурим

Багато науковці кажуть, що життя на Марсі не буде солодкою цукеркою — сила тяжіння, агресивна середа, радіація. До речі, судячи з книги, то проти радіації будуть боротися ліками теломід, які по вашому сюжету підходять до марсіан, але не підходять до землян. Чому так та які ще «прилади» будуть допомагати жити на Марсі?

Взагалі проблема в тому, що ми насправді не знаємо, як відреагує людське тіло на космічне випромінювання під час такого тривалого перельоту. Астронавти отримують разюче зростання ймовірності мати рак впродовж свого життя, або їх мізки так пошматує космічне випромінювання, що вони просто стануть не здатні виконувати найпростіші дії.

Тобто цей вплив є і з ним треба якось боротися. І ось для цього я вигадую препарат теломід, який відновлює довжину теломер, а теломери — структури ДНК, які забезпечують геному стабільність, тобто клітина з довгими теломерами краще ремонтує сама себе і таким чином виправляє частину помилок, які виникли через влучання ось цих космічних променів.

Це ключ для того, щоб позбавитися старіння?

Теломід в моїй історії розробляли саме як препарат для перших колоністів, щоб нівелювати загрозу від космічного випромінювання. А потім у нього виявився «побічний ефект», що люди, ці перші колоністи, які вживали теломід на постійній основі поверталися на Землю з вигляду молодшими, аніж тоді, коли відлітали. Тобто це фактично забезпечувало не безсмертя, але зупиняло старіння.

Це також важливо для моєї історії, бо мені важливо, щоб було якесь економічне підґрунтя, чому великі маси людей попрямували на Марс. Хай скільки я міркував, економічного підґрунтя я не знайшов. На Марсі немає нічого такого, щоб ми потребували в значних кількостях і чого ми не могли б добути тут на Землі дешевше, легше, простіше.

Тоді я вигадав теломід і зрозумів, що це може бути підставою для масової міграції людей на Марс. Бо тоді ти вже вибираєш між Землею, де не все окей, де ти живеш 70-80 років і обираєш між Марсом. Так, там складно, але там ти можеш прожити 200-300 років.

В моїй історії це один з рушійних факторів, який спричинив власне переліт багатьох землян на Марс, а вже коли вони освоїлися на Марсі, починаються якісь економічні процеси в межах самої колонії, які дозволяють їй бути майже самодостатніми.

Ще хотів сказати про «копіювання» у книзі? Воно має якесь значення?

Воно має важливе значення для другої частини. Я не можу про це говорити, бо це будуть спойлери.

Тоді розкажіть про свою технологію.

Я не називаю це клонуванням, бо це трохи звучить не науково. Намагаюся описати максимально реалістично технологію створення ідентичних організмів. Тобто ми деконструювали якусь живу істоту до молекул, до ДНК, виростили всі типи її клітин, та згідно з ось цим шаблоном створюють подібну істоту з нуля.

В мене цей процес відпрацьований в романі або на окремих органах, або на простих модельних організмах на кшталт аплизії — морського слимака. В процесі ось цього деконструювання живої істоти й створення з молекули, клітини її копії дещо відбувається. Це те що надзвичайно важливо для події у другій частині.

А про що буде далі в вашій історії? Можете натякнути?

З одного боку ситуація погіршуватиметься на Землі, тому що ось цей патоген, який невідомо звідки взявся, мутує і щось робить з людським геномом очевидно нікуди не зникне, а на Марсі буде колапс. І це не спойлер, тому що назва другої книги «Нові темні віки. Колапс».

Мета — максимально реалістично прописати можливі шляхи, яким ми, як цивілізація, зазнаємо невдачі. Я хочу через це зобразити наскільки ми є крихкі й що якихось 30 років умовної стабільності не варто сприймати як даність, що за природою ми ще тварини та ми маємо постійно боротися, дбати, щоб ми й далі розвивалися, а не колапсували.


Loading comments...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: