5 квітня на сервісі Netflix вийшов фантастичний серіал жахів «Паразит: Сірі». Це південнокорейська адаптація популярної манґи «Паразит» Хітосі Іваакі. У рецензії нижче розповідаємо, що за зараза така атакувала людство цього разу та чи не надто дивно виглядає концепт першоджерела в межах кіноекрана.
Плюси:
достатня кількість в міру цікавих моментів; непогані спецефекти та дизайн монстрів; ближче до розв'язки стає цікавіше
Мінуси:
поверхневі соціальні коментарі; одноманітність місцевого екшену; нерівний темп оповіді
«Паразит: Сірі» / Parasyte: The Grey
Жанр фантастичний горор, бойовик
Режисер Йон Сан Хо
У ролях Чон Со Ні, Ку Кьо Хван, Лі Чон Хьон, Квон Хе Хьо, Кім Ін Квон
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
У самому розпалі яскравий музичний фест. Щаслива молодь віджигає на танцмайданчику під запальні треки діджейки. Аж раптом з неба, наче літній дощик, починають сипатися дивні плоди рамбутану, з яких вилазять мерзенні червоподібні істоти. Одна з них залізає у вухо модному парубку у шкіряних штанах, і вже через хвилину останні перестають бути предметом загальної уваги — той перетворюється на жахливу потвору з мацаками замість голови, влаштовуючи криваву різанину.
Тим часом молода дівчина Чон Шуін гарує касиркою в супермаркеті. Там незадоволений сервісом покупець влаштовує сцену, а коли не отримує бажаного, з обіцянками повбивати всіх до бісової матері покидає приміщення. Пізніше злопам’ятний скандаліст робить спробу виконати обіцянку, але загадковим чином сам помирає замість жертви. Чон обмежується лише переляком.
Нарешті, у цій історії фігуруватиме ще кілька важливих персонажів, зокрема, крута войовниця з дробовиком напереваги Чой Чункьон, яка очолює спецзагін «Команда Сірих». Вони займаються пошуком загадкових істот, які підпорядковують собі людські тіла, та їхнім знищенням. Щоб знайти вороже лігво, на одного зі спійманих паразитів натягли високотехнологічне відро.
«Паразит: Сірі» — вже не перша спроба кіноробів адаптувати «Паразита» в площину кіно. У 2014-15 роках японці випустили дві повнометражки та аніме-серіал на додаток. Як це водиться у сучасному кінематографі, колись матеріалом цікавився і Голлівуд, зокрема компанія New Line Cinema, але до конкретики справи так і не дійшли.
При першому ознайомленні із синопсисом та виглядом місцевих почвар може здатися, ніби перед нами та ще нісенітниця. Але тут варто пам’ятати про першоджерело — культову манґу авторства Хітосі Іваакі, яка власне і пропонувала подібний химерний боді-горор. Для його втілення творцям довелося вдатися до очевидної комп’ютерної графіки, тож з огляду на усе вищесказане серіал більше скидається на похмуру супергеройщину, або ж чергову серію пізньої «Оселі зла» Пола Андерсона, ніж моторошні тілесні жахи у дусі Карпентера.
Якщо головним героєм оригінального твору був звичайний собі японський школяр, а космічному хробаку довелося задовольнятися, як би дивно це не звучало, рукою хлопця, то в нетфліксівській адаптації на перший план виходить звичайна південнокорейська дівчина. Разом з незваним гостем у своєму тілі вона утворює тандем на кшталт Едді Брока і Венома.
Монстри виглядають як чергові породження експериментів скаженої корпорації Umbrella та виконані на пристойному рівні. Вони становлять не тупі шматки м’яса, як, наприклад, зомбі в «Ходячих мерцях», тож і не влаштовують миттєвий апокаліпсис. Прибульці керуються інтелектом, створюючи таємну організацію, а їхній лідер навіть планує проникнути у вищі керівні органи. Такий підхід ріднить цих істот з марвелівськими скруллами, котрі теж мали свою спільноту та під виглядом певних людей намагалися зайняти важливі посади задля досягнення цілей.
«Паразит: Сірі» важко назвати захопливою історією, від якої неможливо відвести погляд. Як для вельми далекого від монументальності типу кінокомікса тут надто багато балачок, а коли справа нарешті доходить до екшену, оператора одразу хапає епілептичний напад.
В контексті бойових сцен автори не проявляють якоїсь оригінальності думки, чи хоча б різноманітності: у кадрі відбувається або банальний відстріл монстрів, як у будь-якому голлівудському зомбі-бойовику, або двобої останніх, що виглядають вже зовсім поганенько. Все ж від режисера і сценариста «Потяга з Пусана» очікуєш чогось більшого.
З іншого боку, ближче до кульмінації творцям вдається розставити акценти на персонажах таким чином, щоб сюжет викликав нехай стриману, але непідробну цікавість. Ставки підвищуються, напруга зростає, залізна тітка з дробовиком рішуча як ніколи. А ще шанувальники манґи напевно оцінять епізодичну появу одного знайомого героя в кінцівці. Власне, в першу чергу заради них все це і задумувалося.