21 січня на платформі Prime Video прем’єрувався 6-серійний кримінальний трилер “Пограбування” з прийдешньою Ларою Крофт Софі Тернер у головній ролі. Усі епізоди вийшли одночасно, тож ми оперативно готові винести свій вердикт стосовно нового амазонівського шоу.

Рецензія на серіал “Пограбування” / Steal

Плюси:

цікавий багатообіцяльний початок; проблиски напруги в наступних епізодах; намагання здивувати розв'язкою;

Мінуси:

забагато монотонної нудьги; є питання щодо правдоподібності показаного; нецікаві персонажі; присутність зайвих арок (історія цілком могла обійтися, наприклад, без мамці головної героїні); сміховинна кінцівка;

5.5/10

Оцінка
ITC.ua

“Пограбування” / Steal

Жанр кримінальний трилер
Режисери Сем Міллер, Гетті Макдональд
У ролях Софі Тернер, Арчі Мадекве, Джейкоб Форчун-Ллойд, Ендрю Говард, Еллі Джеймс
Прем’єра Prime Video
Рік випуску 2026
Сайт IMDb

Тусовщиця Зара Данн працює у відділі обробки угод у фірмі Lochmill Capital, що спеціалізується на управлінні інвестиціями пенсійних фондів. Розташована контора на 27 поверсі лондонського бізнесового хмарочоса The Scalpel. Зара якраз проводила екскурсію стажистці, та не встигла вона до ладу розповісти, наскільки смачне в офісі печивко, як в будівлю вривається група озброєних людей з суворою зовнішністю банди Ганса Грубера та явно недобрими намірами.

Озброєні грабіжники змушують співробітників компанії, серед яких знаходиться Зара та її друг Люк, а також кілька керівників з інвестиційного комітету, перевести суму в понад 4 мільярди фунтів стерлінгів. Коли транзакція проходить (хм, цікаво, а чи можливо, щоб вона так легко пройшла — фінансисти, підкажіть), злодії швиденько зникають. Незабаром на місце злочину прибуває поліція — за розслідування береться старший інспектор Ріс Ковак.

Сценаристу Сотірісу Нікітасу та режисеру Сему Міллеру добре вдається підчепити глядача на гачок вже на самому початку. Шоу позиціюється як “сучасний високооктановий трилер про пограбування століття”, і у дебютному епізоді воно відповідає цій характеристиці на всі 100 відсотків. Пограбування з присмаком “Міцного горішка”, тільки без в усіх сенсах рятівного Джона Маклейна, проходить достатньо напружено, щоб у глядача виникло бажання дізнатися, чим же подібна зухвалість обернеться для всіх причетних у підсумку.

Взагалі серіал відноситься до тієї категорії проєктів, що є максимально некомфортними для рецензентів. Тут доленосні відкриття починаються вже з другого епізоду, і їхнє розкриття неприпустиме. Та парадоксальним чином стрімкі атаки твістами різного ступеню адекватності і правдоподібності не роблять історію захопливою. До того ж її темп в подальшому істотно просідає.

Щодалі рухається сюжет, то більше він закопується у якісь сумнівні монотонні перипетії. Поведінка воістину недолугих персонажів викликає все більше питань. Кількість арок — від дурнуватої матері-алкоголічки Зари до втручання MI5 — тільки збиває з пантелику. До дідька похмурий саундтрек, що не стільки підкреслює напругу, скільки покликаний нав’язливо та штучно нагнітати там, де простору для нагнітання рішуче не вистачає — лише дратує.

Від початкової задушливої, відчутно зловісної атмосфери і слід загув: серед іншого важко претендувати на заявлену “гостросюжетність та високооктановість”, коли дозволяєш собі не те щоб сильні діалоги тривалістю у 8 хвилин.

Не викликають емпатії і місцеві головні герої — якщо хтось з них не брехун, готовий підставити іншого заради власного порятунку, то вже точно особистість не з приємних. Хіба що персонаж Джейкоба Форчуна–Ллойда в якийсь момент заслуговує на щире співчуття, але рятівним для історії в глобальному сенсі це не стає.

Особливо дивно виглядають дифірамби західних критиків у бік Софі Тернер — ледь не кожен з оглядачів зізнається у тому, що захоплюється тутешнім виступом акторки. І це на тлі того, що її Зара не викликає абсолютно ніяких емоцій. Втім, якщо розгулювати у кадрі з суцільно скорботним виразом обличчя протягом усіх 6 серій — це щось видатне, тоді так, варто відзначити крутий перформанс зірки “Гри престолів” та “Людей Ікс”.

Окремим видом знущання з глядача послужать кульмінація та розв’язка. Перше виглядає як кінцівка якого-небудь написаного на колінці кустарного бойовика з епохи VHS (тепер про “Міцного горішка” ніхто й не згадає). Достатньо знати, що антагоніст — максимально тупий і прямолінійний йолоп, схилити думку якого в той чи інший бік зможе, мабуть, і школяр. Друге здається притягнутою за вуха маячнею, твістом заради твісту, безглуздим настільки, що виникає почуття дежавю і згадується нещодавній “Його і її”, де було щось подібне. Напевно, це новий серіальний тренд кримінальних трилерів 2026 року.

Таким чином Prime Video, принаймні в цьому випадку, працює у кращих традиціях Netflix. “Пограбування” стане ідеальним серіалом для горезвісного “фонового перегляду”, який лише прикидається напруженим, сповненим саспенсу трилером, а насправді пропонує нісенітницю та нудьгу.

В арсеналі авторів стандартний набір оманливих інструментів для залучення невибагливої авдиторії. Це і знайомі імена на афіші (які грають нецікавих персонажів); й ідеально вилизана, глянцева і максимально приваблива картинка; і захопливий початок; і повсюдні кліфхенгери в кінці кожного епізоду (ідеальна структура для тих, хто дивиться серіали зі смартфоном в руках); і штучне нагнітання напруги, зокрема коштом відповідної музики тощо. Зрештою, фінальне одкровення, яке хіба що курям на сміх.

“Пограбування” починалося впевнено, але скотилося у типовий стримінг. Софі Тернер відзначилася появою у сюжеті з високими ставками, і тепер страшно подумати, що вона утне у ролі крутої розкрадачки гробниць.

Висновок:

Звернути увагу на серіал є сенс прихильникам запійного перегляду середньостатистичного контенту на стимінгу. Усім іншим спокійно можна проходити повз.