Нещодавно ми розповіли вам про ініціативу фонду «Авіація Галичини» зі збору коштів на покупку бойового літака «Купи мені бойовий літак». А тепер хочемо познайомити з українським бойовим льотчиком, котрий захищає небо нашої країни за штурвалом винищувача Су-27. Саме він та його колеги матимуть можливість управляти купленими в рамках ініціативи бойовими літаками.
Доброго дня! Розкажіть про себе. Чому ви вирішили стати пілотом?
Я все життя мріяв стати пілотом. У дитинстві кожен має мрію, проте з часом вона змінюється залежно від тих чи інших умов. Я ж починаючи з другого класу перетворив свою мрію на мету, якої в підсумку і досяг.
На цьому шляху не обійшлося без нерівностей, я не зміг вступити до ВНЗ з першого разу, заслуживши образливе прізвисько Космонавт. Але вже наступного року я підтягнув усі слабкі місця і таки вступив, чим втер ніс усім своїм кривдникам.
Я з сім’ї військових, тому від самого початку вибрав шлях бойового пілота, ставши першим льотчиком у нашій династії. Ріс я у військових містечках і завжди із захопленням бігав до злітної смуги дивитись на те, як злітають і сідають літаки. Я реально цим горів і пропадав на аеродромі годинами.
Де ви навчалися і як проходило навчання?
Я навчався у Харківському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків (ред. – зараз Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба). Перші два роки ми отримували загальноосвітню та теоретичну офіцерську підготовку. З третього курсу пішла спеціалізація за профілем.
Розподіл відбувався за допомогою профвідборів, тестувань та спецтестів. Перевірялася швидкість мислення, здатність переносити навантаження та кисневе голодування та інші здібності. Звісно, досконально перевірялося здоров’я. І лише після успішного проходження всіх перевірок найкращих відбирали на льотний факультет.
Відповідно, з третього курсу розпочиналася справжня підготовка майбутніх пілотів. Там починали з азів – вивчали конструкцію літаків, основи аеродинаміки, техніку пілотування та починали літати на реальних літаках.
Як відбувається розподіл за типами авіації? Винищувачі – еліта?
Після завершення третього курсу інструктори польотів писали напрямки для кожного льотчика, описуючи переваги та недоліки курсантів. Залежно від здібностей їх рекомендували до винищувальної, штурмової, бомбардувальної або транспортної авіації.
Найздатніших традиційно відправляли в винищувальну авіацію, тому що саме там найбільш затребувана висока швидкість прийняття рішень, уміння швидко орієнтуватися у складній ситуації та мотивація. Так що так, винищувачі – це еліта 🙂
Після розподілу помітно змінювалася підготовка – винищувачів навчали повітряним боям, штурмовиків та бомбардувальників – працювати за наземними цілями, а транспортників – навігації у складних погодних умовах.
Цікаво, що перші три спеціалізації пілотів вчилися літати на навчально-бойових літаках L-39 Albatros, тоді як пілотів транспортної авіації одразу вчили літати безпосередньо на їхньому “робочому” Ан-26. Під час навчання пілотів також навчали основним особливостям та інших моделей літаків за їхнім профілем: Міг-29, Су-27, Су-24, Су-25 та Іл-76.
Після успішного завершення навчання у ХНУПС пілоти одержують розподіл у стройові військові частини. І саме там вони починають вчитися літати саме на своїй моделі літака.
Як вийшло, що ви літаєте на Су-27, а не на Міг-29? Наскільки швидко можна перевчитися з першого на другий та навпаки?
Вибір конкретної моделі літака залежить від поточної ситуації у військових частинах Повітряних сил ЗСУ – іноді потрібні молоді пілоти Су-27, а іноді – Міг-29. Відповідно, після завершення ВНЗ мене розподілили в частину із Су-27. Мій шлях воїна розпочався саме на цьому літаку і на ньому ж і триває.
За потреби можна “пересісти” з одного літака на інший (з Су-27 на Міг-29 і назад) буквально за місяць. Причому це випадки із реального життя. Процес перенавчання аналогічний до навчальних закладів – спочатку здається теорія та заліки, а потім пілот освоює новий літак у небі.
Швидкість освоєння нової техніки залежить від можливостей конкретного пілота. Хтось схоплює швидше, хтось повільніше, але в будь-якому разі на це йде близько 10-20 навчальних польотів.
Трохи провокаційне питання: який винищувач кращий – Су-27 чи Міг-29?
Кожен пілот хвалить свій літак – це зрозуміло. Але тільки якщо людина літала на обох моделях, то вона реально має досвід і право порівнювати ці літаки. Я теж можу сказати, що Су-27 крутіший за Міг-29, але не скажу, тому що кожна машина грає свою роль у виконанні поставленого завдання.
Міг-29 – маленький, економічний і дуже верткий літак, який здатний сісти навіть на ґрунтову смугу (на відміну від важкого Су-27, який на це не здатний). Тож якщо стоїть завдання раптово з’явитися із засідки, завдати удару і зникнути у невідомому напрямку – це завдання для Міг-29. У нього є нюанси, пов’язані з ергономікою кабіни, особливостями аеродинаміки, підвісними баками тощо, але загалом це гідна машина для вирішення відповідних для неї завдань.
Більший Су-27 бере на борт більше озброєння та палива, летить далі (попри високу витрату палива). І він уже здатний не просто на швидку атаку, а може повисіти у повітрі, поспостерігати, підтримати.
“Привид Києва” на Міг-29 – це легенда (один суперталановитий пілот) чи правда (збиральний образ винищувальної ескадрильї)?
Це легенда, яка стала правдою. Це пілоти, які своїми подвигами, а іноді й ціною свого життя заклали образ “Привида Києва”. Образ українського пілота, що викликає у ворога страх – це чудово. І так має бути.
Ми ж всі чудово розуміємо, тому що читали історію – у кожній війні, яка була, є і не дай бог ще буде, є свої “супергерої”. Наша війна в цьому випадку – не виняток. І у нас також є люди, які формують образ невловимого супергероя, якого бояться вороги.
У нас є Привиди, є Хижаки, є багато людей, яких ми не афішуємо – але вони існують. Деяким нашим асам дають прізвиська самі вороги, щоб орієнтуватися – чи варто зараз лізти в повітря, де знаходиться наш супергерой або краще почекати, поки пройде страх.
Дуже шкода, що деяких пілотів ми вже втратили. Але вони зробили свій внесок у збірний образ українського пілота-супергероя. На жаль, ми їх не повернемо. І тепер, коли вони дивляться на нас з небес, нам треба не вдарити перед ними в бруд обличчям. Ми повинні підтримувати цей образ, створювати нові образи, щоби вороги боялися нас ще більше.
Ворожі льотчики навчалися за тими самими підручниками і літають на таких же літаках. Що ви можете сказати про їхні здібності у реальному повітряному бою?
Усі люди – всі бояться. І росіяни – не виняток. Якщо ми, українці, знаємо, за що боремося, то в них зовсім не той настрій. Їм з перших днів розповідали командири, що тут в Україні всі деморалізовані, а вся авіація іржава і просто не злетить з аеродромів.
Тому в перші години війни вони летіли в нашому небі мало не парадним устроєм. Але отримавши відсіч, змінили тактику на більш обережну і хитру.
Щодо літаків. Незважаючи на однакові цифри у назвах, українські та російські літаки дуже помітно відрізняються. Після 1991 року літаки, що дісталися Україні, ремонтувалися і модернізувалися з урахуванням більш обмежених можливостей і бюджетів (ред. – а після продажу в 2008 році пари Су-27 у США росія повністю відмовилася постачати запчастини для Повітряних Сил ЗСУ).
росія ж вкладалася у свій авіапром куди більшими сумами. Саме тому їх літаки регулярно отримували сучасніші системи навігації, прицілювання, озброєння тощо. У результаті їх літаки трохи “швидші, вищі і сильніші”.
Проте саме через обмежені можливості українські авіатехніки набагато ретельніше і дбайливо ставляться до літаків, підтримуючи спочатку більш зношені екземпляри в кращому технічному стані.
Хлопці із сухопутних частин кажуть нам – так приємно чути ваше гудіння у небі та розуміти, що ми не кинуті, ми не одні – нас підтримують наші повітряні побратими.
У 2014 році, коли я зіткнувся над Азовським морем із двома російськими Су-27, то зрозумів, що вони читають ті ж книги з тактики повітряного бою. Це розуміння дозволило заспокоїтися, тому що я був упевнений, що знаю їхній наступний крок, а отже навіть в умовах “двоє проти одного” здатний дати відсіч.
Хочу від себе додати – літаки у повітрі насправді дуже надихають. У перші дні війни я особисто з балкона квартири у Києві спостерігав за польотами наших МіГ-29. Після цього я неодноразово спостерігав за нашими літаками у небі у різних областях України. І щоразу відчував гордість та спокій, бо розумів, що наше небо захищають наші люди. І це дуже круто, дякую!
Вони реально думали, що все пройде так само, як у 2014 році в Криму, тобто більшість населення буде за них, а військові не чинитимуть запеклий опір.
Чому ми отримали таку солідну допомогу від країн Заходу? Бо весь світ побачив, що навіть громадянські українці кидаються на бронетехніку та без зброї виганяють рашистів зі своїх міст та сіл. Українці – дуже патріотична нація, яка не здасться, а боротиметься за свою країну.
Питання щодо військової допомоги від США та Європи, включаючи ленд-ліз. Як бачимо, Захід допомагає Україні здебільшого артилерією, бронетехнікою та ПТРК/ПЗРК, але не літаками. У тому числі саме тому з’явився проект “Купи мені винищувач”. Чому наші партнери не готові постачати нам свої сучасні літаки: надто дорого чи тому, що наші пілоти не зможуть швидко перевчитися?
Зараз існує безліч симуляторів, які дозволяють радикально зменшити час освоєння нової техніки. Вже немає потреби роками читати паперові підручники та писати конспекти. Софт дозволяє за мінімальний час побудувати ефективну програму навчання та піднятися у небо буквально за тижні. Я не бачу в цьому жодної проблеми.
Так, спочатку було б правильно дати нам саме ті літаки, які ми добре знаємо і на яких вже вміємо літати. Це буде швидше у плані швидкості реалізації та правильно з погляду обслуговування.
Але важливо розуміти, що цей процес не буде вічним і важливо розуміти, що технології все одно треба змінювати. При цьому я не говорю про стрибок до технологій майбутнього, нам треба хоча б перейти на технології поточного покоління.
Наприклад, дуже не нові автомати АК і M16 займають лідируючі позиції на світовому ринку стрілецької зброї – їх можна зустріти практично в будь-якій зоні конфлікту на Земній кулі.
То чому б нам не взяти ті ж самі б/у F16, які для нас здаватимуться за рівнем технологій просто космосом?
Наші винищувачі озброєні досить непоганою зброєю, яка дозволяє успішно виконувати бойові завдання. Але знову ж таки це не ті технології, які було б логічно брати у західних країн.
Взявши західні літаки, ми на голову станемо вищими. У нас з’явиться таке озброєння, яке дозволятиме завдавати ефективних ударів за принципом “вистрілив – забув”, не входячи до зони ураження противника. Так, Україна має і власні напрацювання в цій галузі, але в поточній ситуації було б логічно скористатися перевіреними часом рішеннями.
Я не кажу про нові серії F16 Block 70, які нафаршировані по максимуму, а кабіна літака нагадує салон суперкара. Нам цілком підійдуть F16 більш ранніх серій, наприклад ті, які постачали Польщі та Туреччини (ред. – F-16 Block 30, Block 50).
Якщо резюмувати – виходить проблема не в тому, що наші пілоти не можуть швидко перевчитися літати на західних літаках?
Ми вже маємо готові програми, які дозволять максимально швидко провести перенавчання. Також варто розуміти, що пілота, який вже літає на винищувачі, навчити літати на F16 набагато легше та швидше, ніж новачка.
Теоретично, якщо вам скажуть – ми зібрали гроші та купили кілька винищувачів F16, їх доставлять в Україну за місяць. Скільки на вашу думку може зайняти процес навчання?
Чудово, місяця цілком вистачить. Навіть два тижні достатньо для того, щоб освоїти базовий набір: передпольотна підготовка, зліт, посадка, навігація та дальній ракетний бій.
Якщо говорити про місячну програму, то перший тиждень піде на базове вивчення систем, зліт/посадку та особливості пілотування, другий – на вивчення боїв повітря-повітря, третій – на вивчення боїв повітря-земля, четвертий – на закріплення знань.
Також варто розуміти, що практично гарантовано в куплених західних літаках будуть заблоковані найсвіжіші технологічні рішення. Тобто пілотові не доведеться вивчати весь арсенал озброєння – достатньо буде якісно освоїти найефективніші з доступних.
Чому під час Другої світової війни найвідоміші льотчики-аси СРСР літали на Аерокобрах та інших західних літаках, отриманих за ленд-лізом? Тому що ця техніка була кращою за характеристиками та надійнішою, а процес навчання та обслуговування був налагоджений максимально швидко. Пілоти навчалися базовим речам, а доучувалися вже у реальних боях.
Для переучування на західну техніку треба зібрати кістяк із досвідчених (не надто молодих, але й не надто старих) пілотів зі знанням англійської мови та гарячим бажанням освоювати новинки. Надалі ця команда зможе навчати та передавати свій досвід молодим пілотам (ред. – які спочатку зі студентської лави освоюватимуть західну, а не радянську техніку).
Якщо ми будемо підходити до питання з позиції мирного часу, ми ніколи не отримаємо нову техніку. Я 8 років чекаю на нову техніку, з 2014 року чекаю і сподіваюся, що щось зміниться.
Якщо замислитися над цим питанням, то виходить, що Су-27 – це найсвіжіший бойовий літак в Україні. Більш свіжих модифікацій, наприклад, Су-30 або Су-35 у нас немає і вже не буде ніколи. Куди нам рухатись далі? Логічніше ж купувати західні моделі?
Саме про це я й говорю. Навіть та допомога, яку надає нам Європа, це дуже часто стара техніка радянського виробництва. Як її не ремонтуй, рано чи пізно вона вичерпає свій ресурс. Тож вже зараз треба ухвалювати рішення про перехід на нову західну техніку.
Той самий F16 у НАТО вже не вважається якоюсь надсучасною технікою, але для нас на тлі Су-27 та Міг-29 це буде реально космічний корабель. Рано чи пізно радянська техніка “закінчиться” і ми все одно перейдемо на західну.
А якщо хтось буде відмовлятися, говорити що це дорого, складно, зараз не часі, то таких людей треба прибирати – вони тягнуть нас назад, у совок і швидше за все переслідують свої інтереси.
Спочатку, коли я почув про проект «Купи мені винищувач», то думав, що йдеться виключно про старі Су-27 і Міг-29, які припадають пилом в ангарах деяких європейських країн. Я навіть не замислювався про те, що можна збирати гроші на колишній в експлуатації, але більш сучасний F16.
Так і є. Навчання – це справді дуже дорого. Наприклад, справжній тренажер F16 за вартістю можна порівняти з самим літаком. Але сучасні технології сильно спрощують та здешевлюють навчання. Є віртуальна та доповнена реальність, є комп’ютерні симулятори з “клікабельними” кабінами літаків, які дозволяють отримати практично реальний досвід взаємодії з приладами та елементами керування літаком.
За час війни ЗСУ збили щонайменше два Су-35. Пробують чи не ризикують росіяни використовувати у небі України свої найсвіжіші розробки, наприклад, Су-57?
Я десь читав, що росія чи то вже застосовувала, чи збирається застосовувати в цій війні свій найсвіжіший винищувач п’ятого покоління Су-57 (по суті, спроба зробити аналог F22 Raptor).
Але цих літаків зібрано лише 5-6 штук, причому всі вони, по суті, експериментальні. Так що заради бога, нехай застосовують.
Ми збивали в Україні Ка-52, збивали Су-35, будемо збивати і Су-57 – нам цікаво.
Як відбувається сучасний повітряний бій? Я так розумію, перестрілка з кулеметів, коли пілоти візуально спостерігають один за одним і намагаються зайти в хвіст уже не актуальні?
Так, це класика повітряної дуелі. Вона була актуальна доки не з’явилися керовані ракети. Але й зараз у щільному бою навіть ракети ближньої дії можуть бути не такі ефективні, як стара добра авіаційна гармата. Такі випадки були у тому числі під час поточної війни, коли з землі спостерігали повітряний бій винищувачів, під час якого літаки кружляли один за одним, а снаряди летіли на всі боки.
Як ви ставитеся до безпілотників? Вони для пілотів скоріше конкуренти чи все ж таки партнери?
Я лише за те, щоб у нас у ЗСУ були різноманітні безпілотні системи. Але не треба списувати з рахунків ні пілотів, ні літаки, бо кожен із них має своє завдання.
Я за те, щоб вони літали разом з нами, щоб було комплексне застосування різних класів об’єктів, що літають. Якщо є можливість послати на бойове завдання не літак, а групу безпілотників, робити це потрібно обов’язково. Тому що життя наших військових пріоритетніше за вартість найдорожчого БПЛА.
Краще втратити дорогу “залізку”, ніж екіпаж літака. Ми все відбудуємо, все відновимо, але життя загиблих людей ми вже не повернемо. А виростити нове покоління пілотів потребує років.
При цьому за штурвал безпілотника цілком можна посадити і бойового пілота, що вийшов на пенсію, який має весь необхідний досвід, але за станом здоров’я вже не може піднятися в небо.
Якщо говорити про ударні безпілотники, то в нашій країні поки що ці технології на не дуже високому рівні, а купувати їх за кордоном – це дуже дороге задоволення. Але в майбутньому всі розвинуті країни переходитимуть на озброєння подібного роду на основі систем штучного інтелекту.
Важливо при цьому стежити, щоб ми не стали заручниками подібних систем. Умовно, щоб ми не створили своїми руками Sky Net з фільму Термінатор. Всі ж розуміють, що багато з того, що ми бачили у фантастичних фільмах пару десятків років тому вже реалізовано в реальному житті.
Тобто створення таких систем у майбутньому неминуче, але важливо, щоб людство не втрачало контроль над штучним інтелектом та в потрібний момент встигло натиснути на “червону кнопку”.
Як ставитеся до авіаційних ігор та симуляторів? Чи є від них реальна користь? Найулюбленіші ігри?
Я дивився передачу, в якій розповідали про людину, яка жодного разу не літала за штурвалом реального літака. Проте вона змогла злетіти, зробити коло та сісти на аеродром у реальному літаку. Інструктор був присутній лише для страховки і жодного разу не взяв управління на себе. Виявилося, що ця людина грала у Microsoft Flight Simulator і цілеспрямовано вивчала салон та органи управління Cessna.
Є ігри, а є симулятори. І симулятори за наявності джойстика, штурвала, а ще краще – шолома віртуальної реальності дозволяють повністю поринути у світ пілотування. Так що якщо стоїть завдання освоїти конкретний літак, можна витратити кілька вечорів Microsoft Flight Simulator і якісно вивчити його ще до знайомства з реальним літаком.
Я з дитинства обожнюю грати, це можна сказати, моє хобі. Але пріоритет я завжди віддаю авіасимуляторам та космосимам.
Якщо хочеться класики, політати на повільних літаках та постріляти з гармати – це Іл-2. Якщо сучасні ігри, то це Digital Combat Simulator, який дозволяє не тільки грати, але й повноцінно вивчати нові літаки, наприклад, той самий F16.
Ще можу пограти в шутери Call of Duty та Medal of Honor, але там мені цікаво не просто постріляти у ворога, а вивчити тактику різних підрозділів. Ці ігри дозволяють зрозуміти, наскільки важливий зв’язок, розуміння командиром місцезнаходження його бійців.
Старше покоління пілотів найчастіше вважає таке проведення “іграшками”. Але ця іграшка дозволяє пілотам думати. Наприклад, ми у себе в навчальному класі запускаємо авіасимулятор у розрахованому на багато користувачів режимі і відпрацьовуємо якісь елементи, виконуємо групові завдання. При цьому не витрачається дороге паливо, ресурс літаків та час інженерів на обслуговування.
Та ж сучасна молодь, яка грає у військові ігри, керуючи танками, літаками, кораблями та космічними кораблями – це майбутні пілоти безпілотних платформ. Вони зможуть виконувати бойові завдання з центру управління, не наражаючи своє життя на небезпеку.
До того ж, якщо зробити процес навчання більш ігровим, а не сидіти над нудними конспектами, це йде на користь усім. Навчання не набридає, а отримані знання та навички краще запам’ятовуються, тому що були отримані в інтерактивній формі.
Я реально здивований вашим відповідям, тому що завжди вважав, що бойовий пілот, який має можливість літати на справжньому літаку, завжди віддасть перевагу саме цьому варіанту. А симулятори – це лише для тих, хто не має такої можливості.
Я відповім дуже просто – у грі можна зберегтися, потім перезавантажитись і почати з того моменту, де тебе “вбили”. У реальному житті це, на жаль, неможливо. Коли у грі тебе кілька разів збили над певним районом, то у наступних спробах ти починаєш міняти тактику. А якщо тебе збили в реальному житті, то шансу поміняти тактику може і не бути – дай боже, щоб залишитися живим.
У симуляторі ти можеш витратити багато часу на доведення до автоматизму якихось елементів, які потім стануть у нагоді в реальному бою. І тут це не гра, а тренажер.
Усі свої пілотажі для показових виступів на авіашоу я обов’язково відпрацьовую у симуляторах. У мене завжди з собою джойстик і перед виступом я кілька разів обов’язково проганяю програму (28 фігур найвищого пілотажу за 15 хвилин) у симуляторі. Якщо хоч десь виникає помилка, я перезапускаю політ з моменту зльоту і проходжу програму знову і знову, доки не досягаю 100% результату.
Зрозуміло, що комп’ютерний симулятор не дозволяє відчути реальні навантаження, але в голові я розумію, який елемент слід за яким, що я повинен бачити на приладах і т.д. І це реально дуже допомагає.
Улюблені фільми про авіацію? Наскільки взагалі цікаві професійному пілотові фільми про літаки?
З дитинства мені запам’ятався фільм «В бій ідуть тільки “старики”» Леоніда Бикова, це справжня класика. Також ще дитиною я був буквально приголомшений красою польотів у фільмі “Топ Ган”. Ну і звичайно ж, буквально з відкритим ротом спостерігав за першим фільмом “Зоряні Війни”, особливо моментом, коли група винищувачів повстанців виконували місію з підриву Зірки Смерті. І навіть завдяки всім цим фільмам я зрозумів – я хочу бути пілотом.
До речі, через багато років після перегляду цього фільму я знайшов космосим по Star Wars і спеціально пройшов кампанію за повстанців. У її фіналі за штурвалом зіркового винищувача X-wing я пролетів тим же тунелем і успішно підірвав Зірку смерті, зовсім як Люк Скайуокер. Це було виконання однієї маленької мрії:)))
Ще можна згадати фільм “Ескадрилья Лафайєт” про льотчиків Першої Світової війни. Там дуже добре показаний процес навчання та становлення льотчиків, але найголовніше – показаний дух лицарства. Загалом я бачив дуже багато фільмів про авіацію (до речі, “Перл Харбор” теж дуже гарний), але в сучасних фільмах нерідко бачиш “журавлину”, тому що в реальному житті так не буває.
Які ви можете згадати незвичайні випадки з льотної практики?
У реальній практиці зустрічається всяке, але розповідати про такі речі публічно не заведено. Звичайно, керівництво не вітає “повітряне хуліганство”, але чим більше тобі кажуть “так не треба робити”, тим більше хочеться зробити саме так.
Одного разу мені навіть вдалося повторити культову сцену з “Топ Гана”. Я просто повертався на рідний аеродром і пролетів над злітною смугою настільки швидко та низько (ганебний збіг обставин), що керівник польотів на вежі командно-диспетчерського пункту випав із крісла та облився кавою 🙂
Ще був випадок, коли отримав дозвіл на проліт на малій висоті і випадково розігнав череду корів. Потім у частину прийшов пастух і поскаржився, що через стрес корови перестали доїтися. Довелося вибачатися.
Коли ти відчуваєш таку силу в руках, ти маєш розуміти свою відповідальність.
Це я завжди говорю молодим пілотам і на прикладах пояснюю чому.
Насамкінець питання про мирне життя. Чи думали ви про те, щоб стати цивільним пілотом після завершення військової кар’єри?
Людина, яка любить небо і любить літати, завжди думає, що буде завтра. На жаль, у нашій країні система переходу досвідчених військових пілотів у цивільну авіацію не реалізована. Я вважаю, якщо ти можеш приносити суспільству благо за штурвалом пасажирського літака після виходу з військової служби на пенсію – ти зобов’язаний це робити.
Адже немає нічого кращого, ніж займатися улюбленою роботою. Прямо як у фільмі “Лють”, коли герої-танкісти говорили “Це найкраща робота у світі”.
Наостанок зазначу ще раз – наша військова техніка морально застаріла. Я в тому числі беру участь у цьому проекті для того, щоб донести до ширшого кола людей цю думку. Переходити на західну військову техніку треба було ще вчора. Але і сьогодні ще не зовсім пізно і якщо є така можливість – її треба обов’язково використати.
***
Зазначимо, що мета ініціативи «Купи мені бойовий літак» від фонду «Авіація Галичини» – зібрати кошти на потреби Повітряних Сил ЗСУ, а саме на літак-винищувач, яких наразі критично не вистачає для захисту неба та прикриття наземних операцій.
Фонд збирає кошти, щоб придбати «вживані» літаки за кордоном у людей, які не використовують їх за призначенням. Розглядаються варіанти СУ-25, СУ-27, МіГ-29, МіГ-29А, які можуть виконувати широкий спектр бойових завдань.
Приблизна сума, яку потрібно зібрати — 3 млн доларів.
Використовувати авіацію планується насамперед в гарячих точках, де зараз ведуться активні бойові дії — Донецька та Луганська область.
Підтримати ініціативу можна за цим посиланням, а також за реквізитами:
Для переказів з-за кордону в доларах:
UA573252680000026003134661002
Intermediary Bank: RAIFFEISEN BANK INTERNATIONAL AG, Wien, Austria
SWIFT: RZBAATWW
Beneficiary’s Bank: JSCB LVIV, Lviv, Ukraine
SWIFT: LVIVUA2X
Beneficiary: № UA573252680000026003134661002
Purpose of payment: Charitable donation
CO “CF “AVIATSIYA HALYCHYNY”
LVIVSKA REGION, LVIV, STAROZNESENSKA ST. 24-26
Для переказів з-за кордону в євро:
UA753252680000026002134661003
Intermediary Bank: RAIFFEISEN BANK INTERNATIONAL AG, Wien, Austria
SWIFT: RZBAATWW
Beneficiary’s Bank: JSCB LVIV, Lviv, Ukraine
SWIFT: LVIVUA2X
Beneficiary: № UA753252680000026002134661003
Purpose of payment: Charitable donation
CO “CF “AVIATSIYA HALYCHYNY”
LVIVSKA REGION, LVIV, STAROZNESENSKA ST. 24-26
Криптовалютні гаманці:
BTC: 36aJ4PqmFUHTPASce9KehHMn1f2WjrJS1N
ETH: 0xCA3d8114F83ECA6BFbC09eaAc61978AAC42E7e9B
USDT: TZDnsfhgHgeW462wh6w8wt522zHKe7USHr
USDT (ERC20): 0xCA3d8114F83ECA6BFbC09eaAc61978AAC42E7e9B
LTC: MNXmaadoUxQY3JjC3VsMb476CEWTTUyfRg
Приєднуйтесь до масштабного проєкту, щоб краще захистити українців від ворожих ракет.
У проєкт допомоги для військових і гуманітарних потреб від видань MC.today, Highload та ITC.ua може подати заявку кожен, хто збирає кошти на конкретні речі для армії чи інших напрямів під час війни. Ініціативи, які пройдуть відбір редакції, отримають безплатну рекламну кампанію у трьох виданнях — MC.today, Highload та ITC.ua на аудиторію в 4 млн користувачів. Щоб подати вашу ініціативу на розгляд, заповніть цю форму. Детальніше про проєкт тут.