Дослідження американських кліматологів з Університету Вікторії виявило, що глибоко під Південним океаном може знаходитись велика кількість тепла, яка колись раптово звільниться та підійметься на поверхню.

Від початку індустріальної епохи світові океани перетворились на величезні резервуари тепла. Близько чверті викидів CO₂ та понад 90% надмірного тепла поглинаються океанами. Південний океан відіграє ключову роль у цих процесах. Його потужні висхідні течії переносять велику кількість тепла та вуглецю у глибинні шари. 

Згідно із висновками кліматологів під керівництвом Айві Френджер, надалі цей механізм може стати оборотним. Дослідники використали кліматичну модель UVic v2.9 та проаналізували довгостроковий сценарій, у якому викиди CO₂ спочатку продовжують збільшуватись, а потім різко скорочуються та з рештою досягають від’ємних значень, оскільки з атмосфери видаляється більше CO₂, ніж потрапляє. 

Модель продемонструвала, що через кілька століть на тлі скорочення викидів CO₂ Південний океан може раптово почати знову вивільняти накопичене ним тепло з величезною швидкістю. Це призведе до стрімкого потепління, за інтенсивністю порівнянного з антропогенною фазою зміни клімату у XX та XXI століттях. 

Це стрімке потепління, як показує кліматична модель, не обов’язково супроводжуватиметься значним збільшенням концентрації CO₂ в атмосфері. Через хімічні властивості морської води вуглець переважно залишатиметься похованим в океані, однак вивільнятиметься теплова енергія. Це може порушити взаємозв’язок між кількістю CO₂ та глобальною температурою, яка досі вважалася стабільною. Отже, якщо людству навіть і вдасться реалізувати кліматичні цілі та знизити концентрацію CO₂ в атмосфері, подібний ефект може призвести до нового стрімкого підвищення глобальної температури на планеті. 

Автори дослідження попереджають, що подібний механізм океану здатен серйозно порушити глобальну кліматичну систему. Раптовий масштабний викид тепла може призвести до танення морської криги, зміни погодних умов та довготривалого негативного впливу на океанічні течії. Екосистеми Антарктики та Південного океану також постраждають, оскільки різкі перепади температур можуть порушити баланс розподілу поживних речовин та кисню.

Особливо критичним може стати зменшення площі морської криги, що призведе до посилення відбиття або поглинання сонячної радіації і, таким чином, спровокувати подальші зворотні зв’язки в кліматичній системі. Недостатньо скорочувати викиди в короткостроковій перспективі або покладатися на технічні рішення, такі як вловлювання CO₂. Необхідно зрозуміти, як Земля реагує на минулі та майбутні втручання та які “відстрочені ефекти” що все ще ховаються у глибинах океанів.

Результати дослідження опубліковані у журналі AGU Advances

Джерела: Focus; Igor’sLab