28 серпня на сервісі Netflix вийшов детективний фільм “Клуб убивств по четвергах”, сюжет якого заснований на дебютному однойменному романі-бестселері 2020 року англійського телеведучого Річарда Османа. Твір став першим з п’яти (нова, п’ята книга “Неможливе щастя” має вийти буквально в наступному місяці) у книжній серії “Клуб убивств по четвергах”. На знімальному майданчику зібралася ціла плеяда поважних зіркових ветеранів, та чи достатньо лише самої їх присутності у кадрі, щоб вважати фільм вдалим — розмірковуємо в огляді нижче.

“Клуб убивств по четвергах” / The Thursday Murder Club

Жанр кримінальна комедія, детектив
Режисер Кріс Коламбус
У ролях Гелен Міррен, Пірс Броснан, Бен Кінґслі, Селія Імрі, Девід Теннант, Джонатан Прайс, Наомі Акі, Том Елліс, Річард Е. Ґрант
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2025
Сайт IMDb 

У розкішному маєтку для літніх людей “Купер Чейз” четверо тамтешніх постояльців — відставна шпигунка Елізабет Бест, колишній лідер профспілок та затятий шанувальник “Вест Гем Юнайтед” Рон Річі, екс-психіатр Ібрагім Аріф та медсестра на пенсії з видатними кулінарними здібностями Джойс Медоукрофт — організували так званий “Клуб убивств по четвергах”. Ще сповнені енергії пенсіонери записалися у детективи-аматори та намагаються розкрити давні злочини, зокрема зараз вони працюють над вбивством жінки, що вилетіла з вікна, датоване 11 травня 1973 року.

Та згодом учасникам клубу доведеться переключити свою увагу на значно свіжіші злочини, коли знаходять мертвим нинішнього управлінця “Купер Чейз” Тоні Каррана, а трохи згодом ще одного добродія, пов’язаного з цією елітною нерухомістю. У коло підозрюваних потрапляють численні причетні, навіть син Рона, здається, має якесь відношення до справи. Хай там як, а у підстаркуватої фантастичної четвірки Кріса Коламбуса попереду повно роботи, якщо вони таки прагнуть дістатися істини.

Роман-бестселер Річарда Османа “Клуб убивств по четвергах” отримав загальне визнання та належав до жанру затишного детектива. Тобто того літературного напрямку, де викрити злочинця запросто могла приємна бабця з якоїсь англійської глушини, котра захоплюється в’язанням та доглядом за невеличким садком. Міс Марпл у творах Агати Крісті — архетипальний, канонічний образ протагоніста у затишному детективі.

І цього все-таки замало, щоб у 2025 році претендувати на щире захоплення глядачів. Тим паче глядачів зі стажем. “Приємний” — однозначно той епітет, на який заслуговує фільм. Знову ж таки, з огляду на акторський склад, фактор милих персонажів поважного віку, легкий гумор та в цілому привабливий сетинг. А от щодо “цікавий” — тут вже виникають питання.

Проблема у тому, що тут, окрім “милоти-приємності”, фактично більше нічого немає. Детективна інтрига ледве здатна захопити. Характери персонажів намічені надто широкими мазками. Розв’язка не дивує. Це як торт, які так любить пекти одна з місцевих героїнь: на вигляд він здається чудовим, а от на смак — щось невиразне, прісне. Красива оболонка з порожнім нутром. Безхитрісний нудний детектив без гостроти і напруги. Легка пенсіонерська прогулянка, де ветерани виступили на повному розслабоні, суто на досвіді. Приємна одноразова дрібничка, яка хоче здаватися набагато дотепнішою, ніж є насправді.

Тоді б з’явилася можливість і краще розкрити усіх членів клубу, і зробити рівноцінно цікавими розслідування убивств минулого та сьогодення, і більше уваги приділити драматичним моментам, як-от сюжетна лінія смертельно хворої подруги Елізабет чи її чоловіка Стівена (у виконанні блискучого Джонатана Прайса), що страждає на деменцію. Подивіться на той же “Убивства в одній будівлі” з тими ще динозаврами у ролі новоспечених детективів Стівом Мартіном та Мартіном Шортом — високі рейтинги і довготривалість шоу (п’ятий сезон прем’єрується за тиждень з гаком) виглядають промовисто.

Чи то Гелен Міррен, що символічно дозволяє пожартувати над собою стосовно схожості з королевою Єлизаветою ІІ, чи то навмисне неохайний Пірс Броснан без переднього зуба, зате з пивним животиком та залишками їжі на футболці та бороді — це кумедно. Разом з ними у кадрі майорить і Джефф Белл — таке враження, ніби усі троє після зміни на знімальному майданчику “Землі гангстерів” одразу прямували працювати сюди.

Дивитися “Клуб убивств по четвергах” варто в тому випадку, якщо ви захоплюєтеся старими британськими детективами та легковажна приємність форми для вас важливіша за зміст або власне непередбачувану детективну складову. В іншому випадку не встигнете і помітити, як самі піддастеся притаманному літнім людям ритуалу — міцному сну перед досі включеним телевізором.