Секція Un Certain Regard Каннського кінофестивалю присвячена незвичним фільмам, які виходять за рамки традиційних жанрів. Бути присутнім у ній — уже гідна заява. «Королівство тварин» не просто потрапило до неї, а стало фільмом-відкриттям у 2023 році. Розповідаємо в нашій рецензії, яким кіно вийшло для масового глядача.
Плюси:
незвичайне поєднання жанрів; акцент на сімейну драму, яку подають зі свіжого ракурсу; якісна реалізація мутацій; високий рівень технічного виконання і гриму
Мінуси:
банальність основних думок фільму, які очевидні від самого початку, але їх однаково ніби насильно підсовують вам в обличчя; є питання до структури та темпу оповіді
«Королівство тварин» / The Animal Kingdom
Жанр драма
Режисер Тома Кайє
У ролях Адель Екзаркопулос, Ромен Дюріс, Том Мерсьє, Поль Кіршер
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb
У світі «Королівства тварин» багато людей почали мутувати у тварин. Цей процес погано вивчений і не піддається особливому лікуванню. Разом із тваринною зовнішністю у людей з’являються відповідні звички. Дружина Франсуа також мутувала, через що йому і його синові Емілю доводиться переїхати. Сімейство намагається зберегти свої стосунки навіть у нових умовах. Але завдання стає майже неможливим, коли мутована дружина тікає, а Еміль сам помічає у себе перші симптоми мутації.
Фільм одразу ж привертає до себе увагу своїм незвичайним позиціюванням. Історій про всілякі мутації людей у попкультурі вистачає. Але зазвичай їх нам подають з точки зору трилера і спроб людства вижити. У «Королівстві тварин» мутації — це сувора, але неминуча частина світу. І люди вчаться якось із ними жити.
Перетворення людини на тварину перетворюється на соціальний фактор, який показує, як до тих, хто перетворився, ставляться «здорові» люди. Причому в різних країнах склалася різна політика щодо цього питання. Деякі держави вчаться співіснувати з мутованими, тоді як інші вирішують з ними питання за допомогою центрів утримання та втручання армії.
Масштабні соціальні та політичні підтексти фільм подає ніби побіжно. Тому що на першому плані тут завжди перебуває сімейна драма головних героїв Франсуа та Еміля.
Батько намагається зберегти бодай подобу щасливої сім’ї, в той час, як Еміль переживає всі проблеми підліткового періоду, які доповнюються особливостями мутації. У результаті виходить свіжий погляд на знайомі всім проблеми. І жодних однозначних відповідей у цьому плані фільм не дає.
Проблеми починаються тоді, коли сценарій усе-таки намагається зайти на територію якихось чітких, але неодмінно високих моралей. Адже тоді виявиться, що у своїй основі «Королівство тварин» — фільм вкрай простий. Він волає до сімейних цінностей і толерантності в найрізноманітніших проявах, проте не може дати цим векторам розвитку достатньої різноманітності. Через це часом здається, що кіно надто затягнуте, а деякі сцени відчуваються зайвими.
Звісно, такий підхід може працювати, але дивитися на фільм виключно як на сімейну драму. Тоді набір кілька сюрреалістичних сценок їхнього життя Франсуа та Еміля можна сприйняти своєрідною антологією їхнього життя в шаленому світі мутацій. Але автори самою тональністю історії та її подачею стверджують незвичне жанрове розмаїття. Однак фільм ніби не може витримати всіх ідей, які в нього закладені, тому в підсумку скочується до найбанальніших.
Причому багато моралей, які в місцевій історії досить очевидні, вам доводиться все одно додумувати у себе в голові. І це не тут випадок, коли сценарій зробили навмисно thought-provoking. Він якраз максимально простий і доступний, але позиціювання деяких сцен викликає питання.
Мутації у фільмі зображені якісно. Вони мають вкрай натуралістичний вигляд, викликаючи страх і відторгнення.
Тобто навіть візуально фільм доповнює свої основні ідеї, що вже свідчить про високу якість кіно і продуманість з боку знімальної команди. Але будьте готові, що деякі моменти зображені настільки реалістично, що можуть здатися вам мерзенними.
Утім, це радше кілька винятків. Адже здебільшого «Королівство тварин» — світлий фільм, нехай цей критерій може здатися дивним у контексті історії про мутації та поступову втрату себе. Вона залишає після себе слід, все побачене хочеться обговорювати й обмірковувати. На жаль, ефект триває не надто довго і сам по собі міг би бути більш вражаючим. Але шкодувати про перегляд точно не доводиться.