З 12 серпня по 23 вересня на платформах FX на Hulu та Disney+ транслювався науково-фантастичний серіал жахів “Чужий: Земля”, що є приквелом до оригінального “Чужого” (1979) Рідлі Скотта. Перед виходом шоу на екрани ми детально згадували, як розвивалася франшиза протягом чотирьох з половиною десятиліть, а сьогодні настав час підсумувати, наскільки свіжий погляд на кислотну тварюку пропонує шоуранер Ной Гоулі та чи є підстави вважати, що обраний ним підхід доречний і буде цікавий глядачу.

“Чужий: Земля” / Alien: Earth

Жанр науково-фантастичний горор
Режисер Ной Гоулі
У ролях Сідні Чендлер, Алекс Лютер, Семюел Бленкін, Тімоті Оліфант, Бабу Сізей, Адарш Гурав, Кіт Янг, Ерана Джеймс, Лілі Ньюмарк, Ессі Девіс, Джонатан Аджаї, Девід Рісдал, Адріан Едмондсон, Мо Бар-Ел
Прем’єра FX на Hulu
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

За два роки до того, як слинявому космічному чудовиську не пощастило познайомитися зі своїм нічним жахіттям в особі Еллен Ріплі, космічний корабель “Мажино” тримає курс на Землю в рамках 65-річної місії компанії “Вейланд-Ютані”. На борту утворився справжній бестіарій з різноманітною інопланетною фауною, зокрема і зразки яєць нашого старого знайомого ксеноморфа — готуйте ваші симпатичні мордочки, панове приречені.

Паралельно в іншій конторі з музичною назвою Prodigy, на чолі з молодим керівником Боєм Кавальєром, який, схоже, ніколи не чув про такий винахід, як взуття, вперше в історії відбувається перенесення людської свідомості в синтетичне тіло — першопрохідцями стає група смертельно хворих дітей. Найпершою з них є юна Марсі Гарміт, яка отримує тіло дорослої тітки з “дивними грудьми”, модною стрижкою і новим ім’ям Венді на додачу.

Тим часом в кращих традиціях жанру експедиція на “Мажино” виходить з-під контролю, внаслідок чого зореліт зазнає катастрофи в Новому Сіамі — місті, що належить Prodigy. У рятувальній операції бере участь брат Марсі/Венді Джо, який працює місцевим медиком. Тож воскресла як ніхто інший зацікавлена у тому, щоб потрапити на місце аварії. На тлі локальних розбірок розгортатиметься і глобальна — між двома корпораціями, які з очевидних корисливих міркувань прагнуть якнайшвидше заволодіти привезеним з космосу зоопарком.

Наприклад, як до показаного взагалі ставитися? Чому це більше схоже не на розширення канону, а на його ґвалтування? Чому творцям геть не шкода часу і нервів свого глядача? Чому, і це напевно найпростіше запитання, дорослу криваву франшизу нині намагаються так стрімко омолодити, причому щоразу сильніше? І зрештою, чому проєкт з озвученим бюджетом у більш ніж $250 млн виглядає настільки не масштабно і непереконливо?

Вже на самому початку, коли ми знайомимося з членами екіпажу “Мажино”, у фільмічному просторі легко вгадується дух та естетика славетного оригіналу Рідлі Скотта. Якщо не сказати, що перед глядачем постає ледь не відтворення добре знайомих сцен — такий суто фансервісний підхід нагадує те, що 10 років тому провернули голлівудські умільці в “Термінаторі: Генезис”.

Однак згодом оповідання переходить в зовсім інше річище, зосереджуючись на дітях та їх переродженні у синтетичних тілах: так творці дають наочно зрозуміти, що вони шанобливо ставляться до попередників, але водночас планують прямувати власним шляхом. І це ж наче правильний підхід, правда? Та щодалі розвивається історія, тим вразливішим стає серіал для конструктивної критики, викликаючи абсолютно неоднозначні почуття.

З одного боку під час перегляду не встигаєш помітити, як історія буквально затягує. З іншого — таке зухвале маринування глядача, викликане колосальними просіданнями оповідання, невиправдане та непробачне. Захопливі моменти чергуються з відвертою нудьгою. Дитячий садок з кадрами з “Льодовикового періоду” і нав’язливими алюзіями на “Пітера Пена” різко контрастує з кривавими розправами. І зовсім необов’язково кожен раз влаштовувати автентичне блимання світла, коли тварюка причаїлася в темному коридорі.

Серед цілої купи дійових осіб ксеноморф тут єдиний, за кого щиро вболіваєш. Кіборг Морроу здається Зимовим солдатом на мінімалках. Монстр Trypanohyncha Ocellus (око-восьминіг) — породженням явно нездорової фантазії. Взагалі інші позаземні істоти навряд чи спроможні когось навсправжки здивувати або налякати.

Боротьба двох корпорацій за біозброю — цікавий маневр, але виразного корпоративного конфлікту, через який неможливо відірватися від екрана, так і не вийшло. Наратив про владу мегакорпорацій і комплекс Бога, етичні питання про те, скільки в гібридах людського, про їх самоідентичність і свободу волі, а також повстання проти своїх творців — теми далеко не нові і співзвучні ну хоча б з тим, про що йшлося у “Тому, хто біжить по лезу” (1982) того ж Скотта. От навіть у кадрі і Тімоті Оліфант присутній, котрий сильно нагадує репліканта Роя Батті. Та й на тлі загального сумбуру, що відбувається на екрані, будь-яка змістовність апріорі відходить на другий план.

“Чужий: Земля”, з огляду на позиціювання та витрачені на нього ресурси, явно замислювався як великий хіт, можливо десь переломний у франшизі, але таким він аж ніяк не сприймається. Сюжетні ходи у дусі “а довірмо годувати інопланетну худобу особі з інтелектом 12-річної дитини” або “як приборкати ксеноморфа” говорять самі за себе. Одного з найстрашніших космомонстрів тепер спокійно можна відправляти за пивом.

Складається враження, ніби сценаристи спробували балансувати на межі класичних попередників, як мінімум скоттівського клаустрофобного саспенсу, кемеронівської екшеновісті та фінчерівської відстороненої від зірки шоу тягучості, додавши в міфологію власне бачення. Та це виявилося завданням непіднімним. Завершення кожного епізоду роковими/метал композиціями лише підсолоджує гірку пігулку.

“Чужий: Земля” вийшов дуже нерівним і суперечливим. Багатообіцяльним і геть не таким потужним на виході. Дискусійним та неоднозначним. Якщо в космосі ніхто не почує твій крик, то на Землі вже точно усі побачать твій крінж.