АСТАНАВІТЄСЬ! Припиніть знімати бойовики з жіночими персонажами, лише для того, щоб переробити чи передражнити якійсь інший фільм з акторами-чоловіками. Нічого гарного з цього все одно не вийде. Як сталося, наприклад, з бойовиком «Пороховий коктейль» / Gunpowder Milkshake з напрочуд гарним жіночим акторським складом, який півтори години блазує та пошивається у дурні. Жалюгідне видовище.

Таке враження, що ізраїльський режисер Навот Папушадо все життя несамовито жадав зняти жіночій варіант John Wick, Sin City чи Wanted (з іншого боку, у цих стрічках вже є сильні жіночі персонажі, так що це дещо дивно). Жадав так пристрасно, що трохи… ні, навіть не трохи, а занадто перегнув палку. Кожен кадр, кожна бійка, кожна сцена у Gunpowder Milkshake виглядає настільки пафосно, зарозуміло та безглуздо, що стає пародією на саму себе. Дивитися це на тверезу голову безперечно важко.

По сюжету стрічки Сем (Карен Гіллан), яку у підлітковому віці кидає мати (Ліна Гіді), вимушена заробляти собі на життя єдиним, чому навчила її зникла родителька – вбивством на замовлення. Її саму та її роботодавців все це влаштовувало, поки Сем випадково не вбила під час завдання сина впливового боса злочинного світу. Фірма змогла б прикрити дівчину, але у наступному замовленні вона знову схибила, вирішив врятувати маленьку дочку своєї цілі, що опинилася у скрутному становищі. Дві помилки поспіль Сем вже не пробачили, тому на неї відкрито полювання. Тепер наймана вбивця повинна врятуватися сама та врятувати ту малу дівчинку, яку вона звільнила.

Ну що, досить банальний сюжет, який ми бачили, мабуть, у десятках стрічок. Деякі з них навіть отримали статус культових та щороку входять у перелік Найвидатніших фільмів всіх часів та народів. Так, це ми про Léon. Тобто проблема Gunpowder Milkshake – це не сценарій.

Головна проблема стрічки – бездумне, прямолінійне та досить тупе проштовхування феміністичної повістки. Тобто, ми взагалі-то не маємо нічого проти фільмів про сильних жінок, такі були у всі часи, наприклад, Alien чи Terminator. Ми не маємо нічого проти фільмів про жінок-науковців, жінок-солдат, жінок-пілотів, жінок-вбивць. Стать, колір шкіри та сексуальні вподобання головного героя взагалі не мають ніякого значення в більшості випадків. Дивись Bridgerton. Ми проти занадто тупого просування актуальної повістки до кіно. Якщо замінити усіх героїв чоловіків жінками, це не зробить фільм у десять разів ліпше, хіба що в десять разів неприродніше. Тому, наприклад, що жінки модельної статури просто фізично не можуть битися так, як це показують у Gunpowder Milkshake.

З іншого боку, зробив усіх поганців чоловіками, а усіх позитивних героїв — жінками (виключень тут нема), зображуючи усіх чоловіків чи то клоунами, чи то клоунами-садистами, та вбиваючи їх найбільш брутальними та жорстокими методами, автори Gunpowder Milkshake перетворюють звичайний бойовик на щось зовсім інше… Може, ми усі чогось не розуміємо і це вже щось на кшталт постіронічного вислову покоління iPhone, спроби висміювати радикальну феміністську повістку у сучасному кінематографі? Недарма оцінки, що ставлять фільму глядачі молодше 18 років, значно вищі, ніж інші. Може, вони, на відміну від нас, вловили суть цього фільму? Хто зна… До речі, максимальні оцінки, 10/10, фільм отримує теж занадто часто як на мене.

Та ні, дурниця якась. Це просто поганий фільм. З жалюгідними бійками (епізод у боулінгу — це взагалі якесь посміховисько), з тяжким передозуванням пафосу та неону, з надмірним зловживанням slo-mo, з трюками на рівні творів Ноллівуду. З палким бажанням бути схожим на круті бойовики, яке робить все лише гірше.

Єдине, що є у Gunpowder Milkshake гарного – це акторський ансамбль. З іншого боку, ми залюбки подивились би на Карен Гіллан, Фрейю Аллан, Хлою Коулмен, Ліну Гіді, Карлу Гуджино, Мішель Йео та Анджелу Бассетт у чомусь хоч трохи більш змістовному. Але маємо що маємо. На жаль…