Я довгий час не дивився українське кіно. З одного боку, не було ніякого бажання критикувати вітчизняних кінематографістів, з іншого ж, потурати своїм на 27 рік незалежності вже якось і занадто. «Кіборги» змінили все. Виявилося, що у нас вміють знімати, і дуже непогано, та й актори грають цілком переконливо. Мабуть, голлівудського розмаху і блиску українським фільмам ще не вистачає, але вони компенсують цей недолік своєю щирістю. Отже я вирішив почати дивитися українське кіно, хоча б найбільш знакове. І найцікавішим вітчизняним релізом першої половини 2018 року мені здалась анімаційна стрічка «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» від київської студії Animagrad.

«Викрадена принцеса: Руслан і Людмила», хай вибачать творці мультфільму, зацікавила мене більш не як самостійний твір, а як перший повнометражний анімаційний фільм студії Animagrad, яка вже наступною своєю стрічкою націлилася аж на «Лісову пісню» Лесі Українки. Та й взагалі плани Animagrad, що обіцяє випускати по повнометражному мультфільму на рік, чесно кажучи, вражають. Хотілося б зрозуміти, що стоїть за настільки амбітними і зухвалими заявами.

Хоча літературною основою «Викраденої принцеси» є класична поема-казка Олександра Пушкіна, від добре знайомого твору залишилася лише загальна канва, хоча деякі сцени, наприклад, з шапкою-невидимкою, збереглися майже повністю. Та ж справа і з персонажами казки. Хоча імена героїв, у тому числі і другорядних, упізнаються, самі вони і їх значення для сюжету змінилися.

Отже, бродячий актор Руслан, що мріє стати лицарем, зустрічає якось увечері в районі Троєщини, де в XII столітті дійсно був князівський палац, княжу дочку Мілу (Людмилу), що втекла від батька, який хоче видати її заміж. Молоді люди, провівши вечір наодинці, безнадійно закохуються, а вранці князівну викрадає злий чарівник Чорномор. Руслан в компанії з автором п’єс, ще юнаком Нестором Літописцем, синичкою Юлькою, а потім ще і потішним хом’яком, відправляється на порятунок принцеси. Спочатку до Вченого Кота, потім до чарівника Фіна й гігантської голови, ну і нарешті, до замку самого Чорномора. Загалом сюжет казки можна впізнати, але деталі і контекст зовсім інші.

Справа в тому, що «Викрадена принцеса» зроблена відверто за західними зразками для того, щоб сподобатися глядачам, які звикли до голлівудської анімації. Українського колориту, притаманного мультфільмам «Київнаукфільму» 70-90-х років минулого століття, таким як «Козаки», «Енеїда», «Пригоди капітана Врунгеля», «Острів скарбів» та ін., в ньому немає. Він простіший, більш акуратний і більш стандартний. Такий мультфільм могли б зняти в США, Канаді або одній з європейських країн. З одного боку – це начебто і комплімент, з іншого – зовсім ні, хотілося б побачити в мультфільмі, в якому фігурують Київ, київський князь та князівна, щось рідне. На жаль, цього тут майже немає.

З іншого боку, в «Викраденій принцесі» немає лубкової нудотності, притаманної російським мультфільмам на давньоруську тему, всім цим «Трьом богатирям», «Ільям Муромцям» і іншим «Альошам Поповичам», знятим у дусі марксизму-ленінізму. А це вже саме по собі добре.

При цьому, як вже давно буває при українській озвучці західних мультфільмів, «Викрадена принцеса» прив’язана жартами до сучасних українських реалій, що в казці часів Київської Русі виглядає дещо дивно. Міла показує батькові сучасний журнал, на обкладинці якого зображена співачка Надя Дорофеєва, яка озвучувала цього персонажа; біля виїзду з Києва стоїть вказівник на ще не існуючі в XII столітті українські міста; на Троєщині князівна зустрічає дуже характерних гопників, Нестор цитує Шекспіра і Шевченко. Все це дійсно смішно, але руйнує атмосферу мультфільму.

А ще автори постійно глузують як над класичними фільмами і казками, так і над відомими людьми. Так, сам автор п’єси-казки зображений тут у вигляді статуї Будди в печері самітника, а принцеса-жаба агресивно шукає жертв, щоб перетворити їх своїми поцілунками на жаб. В цілому ж гумор у мультфільмі дуже нерівний. Деякі жарти вийшли дійсно смішними, а деякі, як і частина персонажів, виглядають відверто кепсько. Втім, діти дошкільного та молодшого шкільного віку від щирого серця регочуть над гегами і безглуздими ситуаціями, в які потрапляють герої. Якщо ви підете на «Викрадену принцесу» з дитиною, нудьгувати малому/малій не доведеться. Дорослим ми таку гарантію дати не можемо.

Справа в тому, що в «Викраденій принцесі» дуже прості персонажі, які час від часу виглядають зовсім вже примітивними і дитячими. Хто стовідсотково вдався – так це князівна Людмила, яка бажає самостійно визначати свою долю і сміливо б’ється із солодощами і зайвими калоріями. Міла нічим не гірша за диснеївських принцес останніх років – гарний приклад для наслідування дівчаткам. Крім того, князівна витягує й найдоросліший і найбільш сумний епізод мультфільму – сцену розмови підробленої Людмили та Руслана, яка виглядає в начебто дитячому мультику дещо несподівано.

Що ж до графіки, вона на диво непогана. Звичайно, «Викрадена принцеса» все ще поступається яким-небудь Coco, Kubo and the Two Strings або Zootopia, але до рівня тих же Storks або Hotel Transylvania 2 цілком дотягує, що вже дуже непогано. Хоча в деяких епізодах картинка все ще є надто схематичною і простою. З іншого боку, на тлі деяких західних мультфільмів, трейлери яких демонструють разом з «Викраденою принцесою», робота Animagrad виглядає і зовсім шедевром.

В цілому помітно, що у Animagrad є непоганий потенціал, навіть перший їх повнометражний мультфільм цілком заслуговує на увагу. У той же час авторам ще є куди рости, і ми дуже сподіваємося, що український колорит в наступних роботах студії, таких як «Мавка. Лісова пісня» і «Роксолана», зробить їх ще краще. Поки ж, без знижок і попуску на вітчизняне походження, на рівні західних конкурентів «Викрадена принцеса» заслуговує тверді три з плюсом. І це добра оцінка, враховуючи, що повнометражні мультфільми не виходили в Україні вже дуже давно.