4 грудня в кінотеатрах країни стартували покази фільму жахів про надприродне “П’ять ночей у Фредді 2”. Це продовження нашумілого жахастика дворічної давнини, якому вдалося стати найкасовішим фільмом свого жанру у 2023 році. Сюжет стрічки ґрунтується на однойменній серії відеоігор, і немає жодних сумнівів, що творці розраховують як мінімум на повторення фінансових показників оригіналу. Гроші це, звісно, добре, а от що фільм може запропонувати глядачу як жанрова розвага — усі деталі виклали в огляді нижче.

“П’ять ночей у Фредді 2” / Five Nights at Freddy’s 2

Жанр фільм жахів про надприродне
Режисерка: Емма Таммі
У ролях: Джош Гатчерсон, Елізабет Лейл, Пайпер Рубіо, Меттью Ліллард, Скіт Ульріх, Маккенна Грейс, Меган Фокс (голос)
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

Після тривожних подій попереднього фільму пройшов рік. Колишній охоронець злощасної піцерії Майк Шмідт та його молодша сестра Еббі намагаються жити далі. Перший продовжує себе обманювати, що прийдешня зустріч з поліціянткою Ванессою — лише дружня вечеря, а не побачення. Друга ніяк не може соціалізуватися серед однолітків та мусить терпіти знущання шкідливого шкільного вчителя містера Берга.

Ванессі тим часом дошкуляють кошмари, головним героєм яких стає її батько-вбивця Вільям Афтон (як завжди переконливий в подібному амплуа ще з часів “Крику” Меттью Ліллард). Тож частково справа Фредді, але не тутешнього ведмедя-аніматроніка, а того, що Крюгер, живе і процвітає. Та зовсім скоро наляканій білявці буде не до сну, коли їй, Майку та Еббі знову загрожуватиме компанія металевих звіряток, що зірвалися з ланцюга і тероризують нещасних бовванців.

А це означає, що фанати по ідеї мають бути задоволені. В той час як глядачам, які не знайомі з іграми та/або не є їх палкими шанувальниками, перегляд без перебільшення протипоказаний. В іншому випадку “П’ять ночей у Фредді 2” становитиме плутану нісенітницю, котра ніскільки не лякає, не розважає і навіть не смішить. Ні кривавих епізодів, ні саспенсу, ні притомних скримерів, якими славиться гра, в цьому дитячому горорі вдень зі свічкою не знайдеш.

Візьмемо, наприклад, сцени з маскою. От вже й після цієї мізерної інформації одні напевно здогадуються, про що мова, а інші з недовірою поглядають на перших. Поки фанати нагадуватимуть мемний епізод з Лео Ді Капріо в “Одного разу в… Голлівуді” (2019), коли Рік Далтон тицяє пальцем в телевізор (ось цей момент, ось він!), інші просто дивуватимуться тому сумнівному безглуздю, що відбувається на екрані. Це якнайкраще характеризує кіношний сиквел.

Якщо чесно, сиквел важко назвати повноцінним фільмом. Це скоріше розширення ігрового лора в рамках кіноекрана та представлення публіці нового лиходія Маріонетки з товстими натяками на продовження бенкету. В цій, з дозволу сказати, історії не спромоглися навіть запропонувати те, що заведено називати фіналом — по суті він тут відсутній.

Разом з фактором надлишкового фансервісу “П’ять ночей у Фредді 2” видався на диво нудним. І ця нудьга розгортається на тлі слів Меттью Лілларда про те, що творці врахували побажання глядачів і намагалися зробити сиквел страшнішим, більш динамічним. При цьому режисерка Емма Таммі наголошувала, що не здатні вловити всі тонкощі глядачі все одно мають отримати задоволення, адже історія вкрай захоплива. Це абсолютна неправда.

Живі персонажі не сильно відрізняються від механічних антагоністів. Останні навіть більш переконливі, якщо поглянути на них з позиції практичних ефектів. Джош Гатчерсон видає рівно нуль емоцій за весь час, тож йому геть не обов’язково було захищатися тою маскою — і без неї хлопчина зійшов би за свого. Юній Пайпер Рубіо ще є до чого прагнути, а Елізабет Лейл нічим не запам’ятовується, окрім хіба що фінальної приманки на продовження. Про інших сказати до ладу нічого — що Ліллард, що його напарник по “Крику” Скіт Ульріх, що Маккенна Грейс тут злочинно епізодичні, щоб мати якийсь істотний вплив на перебіг кволих подій.

Рекомендувати чи ні “П’ять ночей у Фредді 2” це, напевно, найлегше завдання, не в приклад тому, щоб витримати перегляд фільму. Сиквел надто покладається на ваші знання матчастини і любов до першоджерела, тож якщо ви в темі, то маєте знати, що кіно створене спеціально для вас. Нейтральному ж глядачу ловити нічого. Залишається тільки сумно розмірковувати над тим, як Меган Фокс з високобюджетної бійні Трансформерів докотилася до озвучування антропоморфного робота-курчати.

Хоч би з “Сайлент Гіллом” вийшло. Хоч би-хоч би.