22 січня в кінотеатрах стартували покази психологічного фільму жахів про надприродне “Сайлент Гілл. Повернення”. Його сюжет заснований на культовій survival horror відеогрі Silent Hill 2, що побачила світ у 2001 році (огляд на рімейк 2024-го від Bloober Team можна почитати ось тут). Режисером виступив французький кінематографіст Крістоф Ганс, який ставив перший “Сайлент Гілл” 20-річної давнини. Власне, якщо порівнювати обидва гансівські заходи в одну й ту саму річку, то перша спроба була явно вдалішою. Усі деталі — у тексті.

Рецензія на фільм “Сайлент Гілл. Повернення” / Return to Silent Hill

Плюси:

фансервіс; деякі монстри виглядають прийнятно і навіть непогано;

Мінуси:

зміщення змістових акцентів не пішло на користь; історія становить позбавлене психологізму, безглузде, невиразне сюжетне місиво, особливо для нейтрального глядача; фільм часом здається банальним повторенням пройденого; нецікавий головний герой; формальність другорядних персонажів; сумнівний фінал;

4/10

Оцінка
ITC.ua

“Сайлент Гілл. Повернення” / Return to Silent Hill

Жанр психологічний горор про надприродне
Режисер Крістоф Ганс
У ролях Джеремі Ірвін, Ганна Емілі Андерсон, Еві Темплтон, Роберт Стрендж, Нікола Алексис, Пірс Іган
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2026
Сайт IMDb, офіційний сайт

Колись Джеймс та Мері були парою, що щасливо проводила час у сонячному Сайлент Гіллі на галявині серед метеликів. Але ця ідилія раптово перервалася, і сьогодні Джеймс — занепалий алкоголік без найменшої претензії на нормальне життя. Одного разу він отримує листа від коханої, котра буквально благає повернутися “на наше місце”, адже дещо сталося. Без зайвих роздумів, молодий чоловік відправляється туди, де колись був щасливим. Але прибувши в Сайлент Гілл, Джеймс з жахом виявляє, що з містом щось явно не так.

Французький режисер Крістоф Ганс таки домігся свого. Ґільєрмо дель Торо, наприклад, йшов до омріяного “Франкештайна” багато років і нині його дітище має 9 номінацій на “Оскар”, зокрема й за найкращий фільм. Ганс же від самого початку мріяв адаптувати в площину кіноекрана саме Silent Hill 2. Але від цієї ідеї довелося відмовитися, адже, за словами режисера, “розповісти цю історію без пояснень виявилося б неможливо. Тому ми вирішили повернутися до першої гри, адже там є пояснення того, чому Сайлент Гілл став цією дивною зоною”.

Тож у підсумку тоді, у 2006-му, ми отримали неоднозначно сприйнятий, але нині багатьма згадуваний з теплою ностальгією “Сайлент Гілл” з Радою Мітчелл, Лорі Голден та Шоном Біном, а до екранізації проєкту мрії настирливий француз дістався лише зараз, через 20 років. Однак до дельторівського ще не тріумфу, але вже успіху Ганс далекий як ніколи. Його “Повернення” радше попрямує на звалище нікчемних екранізацій відеоігор слідом за “До світанку” та високоповажними претендентами на “Золоту малину” “Бордерлендз” і “П’ять ночей у Фредді 2”.

Біда у тому, що творці стрічки не дотягують до психологізму ігрового першоджерела від слова абсолютно, та й навряд чи вони мали хоч найменший шанс адекватно транслювати його з огляду на лаконічний хронометраж. Тож замість притомного змісту ми отримали набір випадкових, мало пов’язаних між собою кат-сцен. Для непідготовленого глядача це буде суцільний жах. До того ж сюжетний каркас гри намагалися зберегти, істотні зміщення акцентів посприяли тому, що ми маємо те, що маємо.

З головного героя зробили затягнутого у модну шкірянку митця, що безцільно вештається з однієї локації в іншу. Паралельно йому зустрічатимуться монстри (деяких ви вже могли бачити в кіно, з іншими познайомитесь вперше, якщо не грали), другорядні персонажі з гри, суть яких зводиться до простої формальності, і розбавлятиметься це монотонне дійство постійними флешбеками, що не тільки вибиваються з похмурого оповідання стилістично, але й не додають жодної ваги порожній, на диво невиразній історії.

“Сайлент Гілл. Повернення” здається надлишковим повторенням пройденого — це ж було уже. Принаймні частина того, що ми бачили раніше.

Той же Пірамідоголовий чи смертоносні медсестри, попри косметичні правки, не становитимуть якісь сюрпризи не те що для геймерів, але банально для тих, хто дивився перший фільм. Навіть релігійний культ сюди для чогось знову запхнули — напевно, у Ганса в голові є якась галочка стосовно цієї цілковито безглуздої сюжетної арки. Хіба що звуки сирени сприймаються зовсім по-іншому — виною всьому сьогоднішні невтішні реалії. Що тут казати, не рятує і саундтрек від Акіри Ямаоки.

І все це відбувається на тлі того, що Ганс запевняв, що новий “Сайлент Гілл” не буде таким, яким він його уявляв у 2006 році.

З іншого боку, постановник своєї обіцянки дотримався: “Сайлент Гілл” зразка 2026 року в усьому поступається попереднику 20-річної давнини — від поганенько прописаних персонажів до помітно збіднілого візуального оформлення та загальної атмосфери тривоги.

Звісно, у 2026 році подібний підхід абсолютно нежиттєздатний — стрічка здається запиленим пережитком з давно минулої епохи, коли екранізації відеоігор завідомо вважалися задумом сумнівним.

На виході “Сайлент Гілл. Повернення” може потішити фансервісом частину шанувальників культової забавки, але на тому й все. В сухому залишку це невдалий і не лячний, позбавлений притомного сенсу горор, ніби у його творців в багатьох аспектах були зв’язані руки. Тож і відповідна реакція не змусила себе довго чекати — не слід дивуватися, що у ваш бік так рясно плюються кислотою.