Горормейкери привчили нас до того, що сюжети про серійних убивць – це здебільшого невибагливі дешеві слешери з вигаданими персонажами на кшталт культових Шкіряного обличчя або Фредді Крюгера. Та часом кінематографісти вдаються до розповідей про реальних людей, які вчиняли криваві розправи над нещасними жертвами. Одним з найбільш частих гостей на екрані серед маніяків виявляється Чарльз Менсон, буквально декілька років назад миловидний Зак Ефрон зображав Теда Банді у стрічці «Звабливий, поганий, злий», а тепер і Netflix вирішив ще раз торкнутися цієї неприємної теми у новому серіалі про Джеффрі Дамера – ще одного психопата, котрий вбив сімнадцятьох та був засуджений на п’ятнадцять довічних термінів. Що з цього вийшло – читайте в рецензії.
«Дамер – Чудовисько: Історія Джеффрі Дамера» / Dahmer – Monster: The Jeffrey Dahmer Story
Жанр кримінальна драма, трилер
Режисери Дженніфер Лінч, Періс Барклай, Клемент Вірго, Грегг Аракі, Карл Франклін
У ролях Еван Пітерс, Річард Дженкінс, Майкл Лернд, Пенелопа Енн Міллер, Нісд Неш
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2022
Сайт IMDb
Новий серіал далеко не перша спроба кіноробів перенести на екран життя Дамера. У 2017-му вийшла стрічка «Мій друг Дамер», що розповідала про шкільні роки майбутнього душогуба. Два десятиліття тому Джеремі Реннер приміряв на собі образ цього маніяка у фільмі «Кат Дамер», а вже 7 жовтня на тому ж Нетфліксі вийде документальний мінісеріал «Розмови з убивцею: Записи Джеффрі Дамера».
Поточний же серіал, одним із шоуранерів якого виступив Раян Мерфі («Американська історія жаху», «Королеви крику», «Сестра Ретчед» та багато інших), намагається охопити все життя серійного вбивці, паралельно розкриваючи мотиви (яких могло взагалі й не бути) його жахливих вчинків та чинники, що призвели до такої звірячої поведінки.
Стартує історія, втім, з того моменту, коли цього монстра викриває та заарештовує поліція. Провал Дамера відбувся через його невдалу спробу розправитися з темношкірим молодим чоловіком на ім’я Трейсі Едвардс. Останньому вдалося втекти з квартири божевільного та привернути увагу двох копів. Ті обшукали брудне, смердюче й занедбане лігво маніяка та знайшли фотографії розчленованих трупів, а пізніше – рештки різних жертв. В результаті заарештований зізнався у всіх вбивствах та розповів детективам, як і чому він їх скоював. Серед іншого цей божевільний не тільки убивав та розчленовував, а й мав ще багато патологій та психічних розладів – від звичайного алкоголізму до канібалізму та некрофілії. До того ж чоловік був гомосексуалістом, через що його жертвами завжди були представники чоловічої статі, найчастіше темношкірі.
Любов до внутрішніх органів у Джеффрі виникла ще з самого дитинства, коли він зі схвалення батька Лайонела навчився розтинати трупи невеличких тварин. Тільки бідолашний татко навіть не міг уявити, що цікавість сина полягає не у хисті до природничих наук, а у психологічній патології, котра з часом буде тільки посилюватися. В цьому контексті наочною виглядає сцена, де такий звичайний ритуал, як патрання риби набуває для хлопчини якогось особливого, можна сказати інтимного сенсу. Розуміння цього приходить завдяки великим планам та його реакції на цей процес. Пізніше, під час самозадоволення, юнак заведеться не від оголених красунь з журналу Playboy, а від спогадів про те, як він мацав риб’ячі нутрощі.
Звичайно, як і у більшості таких випадків, проблеми з головою в Дамера беруть свій початок саме з дитинства, яке навряд чи можна назвати щасливим. Постійні сварки батьків, які згодом розлучились, недостатня увага матері, проблеми в школі та відчуття перманентної самотності призвели до того, що до 18-річчя парубок дійсно залишився одиноким диваком, абсолютно не спроможним соціалізуватися та знайти своє місце у житті. Хоча, з другого боку, й не скажеш, що доля хлопця була вже геть нестерпною, бо все-таки його мати й батько не були якимись жахливими монстрами, не катували дитину та не вчили поганим речам, щоб в дорослому віці вона якимось чином прийшла до ремесла умовного Бубби Соєра.
Та найбільше впадає в око у цій історії не усі ті численні жахіття, які чинив бездушний вбивця (в кращих традиціях Джиперса Криперса в кадрі фігурує поцілунок з відрубаною головою жертви), а те, що їх можна було уникнути, якби американське суспільство не хворіло на расизм. Через недбалість та байдужість поліціянтів, зокрема, щодо чорношкірих, через компромісне ставлення суддів до молодих білих, зрештою, через суцільну безкарність цей психічно хворий душогуб, який, однак, усвідомлював жахливість своїх вчинків, міг спокійно собі вбивати, аж поки його злочини не було викрито у 1991 році. Надто багато пробачала система цьому молодому чоловіку, даючи один шанс за другим привести до ладу власне життя. І кожен раз Дамер марнував їх.
Творці серіалу завзято фільмують усі ці події, приділяють увагу дрібним деталям, а також демонструють і внутрішню боротьбу Джеффрі. Від першого й до наступного вбивства він зміг протриматися 9 років, а доля надавала йому не одну можливість розпочати з чистого аркуша. Не оминули увагою сценаристи й усіх тих, на кого тим чи іншим чином вплинули злодіяння ката: його батьків, бабусю, багатостраждальну сусідку, та в першу чергу родичів жертв, в дім яких постукало страшне горе.
Загалом серіал має нелінійну оповідь, і, сказати відверто, так йому вдається не походити на чергову стандартну екранізацію сторінки з Вікіпедії. Та разом з тим розповідь постійно перестрибує з одного часового відрізка на інший, флешбеки змінюються флешфорвардами й навпаки, іноді навіть надто різко, щоб вірно уловити якісь події. Автори намагаються якомога докладніше розповісти про особистість Дамера та всіх, хто його оточував, тому розвивається історія не дуже стрімко. З таким підходом є ризик стати заручником нав’язливої думки про те, що цей негідник не заслуговує настільки прискіпливого дослідження.
Штука в тому, що за сумним та трагічним життєписом такого неприємного типа слідкувати не надто цікаво (хоча Еван Пітерс відіграв як треба), а затягнутість неквапливої, на диво рівної за темпоритмом оповіді може послужити дієвим снодійним. Цей проєкт стане чудовою нагодою для усіх зацікавлених розібратися та краще зрозуміти титульного персонажа, але нейтрального глядача історія навряд зможе зачепити. До того ж тема расизму та свавілля поліціянтів щодо нацменшин, все-таки актуальніша для американського суспільства, а в українського глядача наразі є більш нагальні та важливі турботи.