Ранок 18 серпня розпочався з незвичайної для українців новини: «Фонд Притули купив супутник». За такою гучною назвою криється кілька факторів, у тому числі іміджевий — після провалу із супутником «Січ-2» офіційний Київ може похвалитися своїм власним літальним апаратом на орбіті Землі. Проте, чи справді «супутник Притули» зможе допомогти змінити становище на фронті, принаймні на окремих ділянках, і наскільки проєкт є комерційно вигідним?
Все почалося з угоди між фондом відомого українського волонтера Сергія Притули та фінською компанією ICEYE, які володіють мережею так званих радарних супутників. Ці апрети використовують технологію підсвічування об’єктів на поверхні Землі за допомогою радіохвиль. Фінська ICEYE — одна з найбільших у цьому секторі супутникових літальних апаратів. За неофіційними даними вона управляє близько 20 радарними супутниками, що в англійській мові позначаються SAR satellites. Для порівняння в американської космічної компанії Capella Space, яка з першої почала застосування SAR супутників, на орбіті вісім апаратів.
Суть угоди така — один із супутників ICEYE українська сторона отримує у повне користування. Поки не дуже зрозуміло, як це виглядає юридично — чи покупка, чи безстрокова оренда. Крім цього, немає точної суми покупки. Можна припустити, що на цей договір пішли всі гроші, зібрані на купівлю турецьких безпілотників Bayraktar у розмірі 600 млн грн. Однак є інші цікаві деталі — контракт передбачає і річне «абонентське обслуговування». Річ у тім, що супутник SAR може робити два знімки української території на добу. Такий момент пояснюється просто — супутники знаходяться на висоті 560–580 км над поверхнею Землі, пролітають сонячно-синхронною орбітою і «бачать» задану точку лише обмежене число. Тому фіни запропонували ще одну опцію — решта їхніх апаратів, пролітаючи над Україною, можуть також постачати знімки в розпорядження Києву.
Павло Поцелуєв, керівник проєкт «Альфа Центавра», який популяризує вивчення космосу, каже, що навіть 2 фото на добу, які надаватимуть «наш» супутник — це дуже добре. Ці дані одержує безпосередньо українська розвідка. Поцелуєв вважає, що інші супутники будуть також надавати додаткові дані та оцінюватимуть кількість вдалих знімків як 4-6 штук на добу (один знімок на 6-4 години), тому що не всі з апаратів фінської компанії мають вдалий нахил орбіти для спостереження української території.
Для того, щоб зрозуміти, наскільки це багато чи мало знімків, потрібно поговорити про саму технологію радарних супутників та принцип їхньої роботи.
«Мікрохвильова піч» у космосі
На відміну від звичного застосування оптичних приладів на орбіті Землі радарне знімання є зовсім іншим принципом аерокосмічного «захоплення зображення». В основі такої технології лежить радіолокатор з активним мікрохвильовим датчиком. Саме він здатний випромінювати та приймати відбиті від земної поверхні поляризовані радіохвилі, причому у певному діапазоні довжин хвиль. Таким чином і працює радарна супутникова система — шляхом побудови карток земної поверхні — хвилі відбиваються від будівель, споруд, об’єктів дорожньої інфраструктури, різної техніки, у тому числі й військової. Поцелуєв вказує на ще одну важливу характеристику серед додаткових плюсів такої технології — на зображеннях «світяться» засоби РЕБ та станції радіолокації, тобто вони дуже помітні. Цей чинник важливий у світлі антибатарейної боротьби на фронті.
У результаті все, що може відбивати сигнал з космосу, виявляється в зоні видимості радарного супутника. Тут невелике застереження — SAR не може виявити людей через вищезгаданий принцип — тіло людини не показують радіохвилі.
Існує низка технологій радарних супутників. Першою це так звана інтерферометрія постійних розсіювачів (PS), яка використовується для реєстрації усунення об’єктів на певних відстанях, наприклад, при зміні розташування тієї ж військової техніки. Друга технологія — це інтерферометрія малих базових ліній (SBAS), яка фіксує зміщення в дуже точних параметрах менше ніж 1 метр. Відомі випадки, коли завдяки такій технології було виявлено деформацію мосту, зокрема в Італії. Тим самим можна передбачити руйнування будь-якої важливої споруди.
Загалом радари можуть «побачити» практично будь-який об’єкт на поверхні землі — танк, бронемашину, вагони на залізничній колії. Особливо яскраво відсвічується саме металеві об’єкти. Деталізація знімка залежить від масштабів сканування: якщо брати площу в 100 км, то на один піксель знімка доведеться 15 км, а значить можна розглянути дорогу, але не розрізняти, що на ній. Якщо ж сканувати площу 30 метрів, то можна розпізнати точне розташування техніки, скажімо ППО. Важливий момент — для такого супутника немає перешкод у вигляді дощу, туману чи хмарності, що є незаперечною перевагою щодо оптичних систем.
Радарні супутники виконують багаторазове знімання території розміром від 15×15 км, при цьому як результат отримується файл з точками усунення радарного сигналу. По суті, RAW — «сирий» знімок є суцільним фотографічним шумом, який ще необхідно інтерпретувати — тобто, пропускати файл через певні фільтри та програми, отримуючи зрештою те зображення, яке користувачі звикли бачити зі звичайних фотокамер.
Це один із найважливіших моментів. Так експерти вважають, що попередньою обробкою має займатися сама ICEYE, а українська ГУР (Головне розвідувальне управління) далі аналізуватимуть та інтерпретуватимуть знімки. Такий процес може зайняти певний час, тому знімання та інтерпретація не відбуватиметься, що називається «з потоку». Тому важливо буде налагодити обробку, оптимізувати її та систематизувати.
Перспективи після війни
Зараз стає зрозумілим, що супутник ICEYE покриває відразу кілька питань. Насамперед — оперативна розвідка на полі бою. Невідомо, як часто західні країни передають українській армії розвідані із супутників. Можна припустити, що між ЗСУ та там же Пентагоном відбувається координація щодо запитів на отримання інформації з певних учасників лінії фронту. Але така координація теж може займати час, а наявність свого супутника може значно прискорити або доповнити процес супутникової розвідки.
Другим фактором є все той же невдалий кейс із супутників «Січ-2», який, якщо і навіть вдасться «привести до тями» має низьку дозвільну здатність знімків, непридатну для ЗСУ. Отже, в радарний супутник ICEYE може і після військових дій застосовуватися за призначенням — отримання зображення із Землі. Так відомі приклади комерційних замовлень SAR у сільському господарстві для оцінки майбутнього врожаю чи спостереження за потенційно небезпечними ділянками зі зсуву ґрунту, повеней та ін.
Якщо судити по сайту imagery.geocento.com, то ціна за квадратний кілометр з оптичного супутника GEOSAT-1 обійдеться в $0.08 за квадратний кілометр. Тобто, наприклад, знімок площею 840 кв. км коштуватиме 171 долар з додатковими націнками на обробку. Однак, такі компанії, як ICEYE, пропонують ширший спектр послуг — продають пакети даних починаючи від нафтової галузі та закінчуючи зображеннями для прорахунків виплат страхових компаній. Так фіни у 2020 році, згідно з повідомленням CNBC, підписали контракти на свої послуги на суму більш ніж $50 млн. Усього ринок даних із супутників оцінюється в $60 млрд.
«Я не впевнений, що ми маємо право перепродавати дані з інших супутників, однак після юридичного оформлення з даними нашого купленого апарату ми можемо робити що завгодно. Звісно, все залежить від контракту», — завершує Поцелуєв.