Читацькі дописи
IT Community

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Привіт!

Відповідаючи одразу на головне питання, скажу: ні, приз я ще не отримав:) Та все ж нарешті зібрав думки до купи, щоб трошки розповісти, чому я практично не вірив у перемогу, чому не дописав нову велику статтю для блогу та хто серед учасників був моїм фаворитом. І давайте так: тут може бути доволі багато моїх особистих думок, які, ймовірно, не всім будуть цікаві. І буде немало рефлексії. Тому для більшості коротко: всім велике дякую за голоси, обговорення та взаємодію! Для решти — продовжуємо.

Навіщо я взагалі взявся писати для конкурсу

Я працюю копірайтером з 2014 року, та й до того немало писав «в стіл», тому якоюсь мірою мав непогану таку 10-річну фору перед багатьма учасниками. Я це розумію, але взагалі не вважаю свою роботу ідеальною. Зараз, повертаючись до статті (ось вона, якщо що: NuPhy Air75: майже ідеальна низькопрофільна механіка), я б дещо змінив структуру, зробив би кращі фото й трохи інакше структурував би текст в самому редакторі. Поки що редактор ще не ідеальний, а відсутність «передогляду» ускладнює розуміння, як це все взагалі буде виглядати «на прилавку». Та впевнений, що з часом все стане зрозуміліше та функціональніше.

Але не суть…

Річ у тім, що я — людина втрачених можливостей. Колись мільйон років тому мене запросили на кастинг в «Останній герой», якщо хтось тут ще пам’ятає таке шоу. Але я так і не наважився. Тупе рішення, досі згадую. А з відносно недавнього — кілька років тому проходив схожий конкурс (може навіть тут, не пам’ятаю), де потрібно було розповісти про своє знайомство з грою The Last of Us і можна було виграти брендовану PlayStation Pro якраз під вихід другої частини гри. Думав щось написати, але, знову ж таки, так і не наважився. За результатами того конкурсу стало ясно, що «прошка» була б моєю — учасників мало, тексти — ніякі. +1 втрачена можливість. Та й по роботі було немало цікавих перспективних проєктів, від яких я часто відмовлявся через невпевненість.

Водночас як я писав в одному з коментарів, мені дуже хотілося, щоб в Україні був технопортал, де можна було б вільно писати на цікаві мені теми. Свого часу щось подібне було на Кеддрі, але зараз там глухо. Так, ще є Highload, MC Today тощо, але там трохи інша тематика. Ну а російські портали я зі зрозумілих причин не розглядаю в принципі. 

І ось ITC запускає читацькі блоги, та ще й конкурс з таким шикарним призом!

Від віри в перемогу до зневіри й повного розчарування

Після публікації новини про конкурс я почав ламати голову, про що писати. В мене доволі багато різної техніки, бо мені все це прям подобається. Але це здебільшого речі, про які вже сказано й написано овердофіга. PS 5, Mac, iPhone, MX Mouse, Google Pixel, фотоапарати, ТВ, розумні колонки — все це вже таке «заїжджене», що нічого по-справжньому нового я сказати не зможу. 

І тут до мене нарешті доходить, що переді мною на столі лежить девайс, про який мені дійсно є що розповісти — клавіатура NuPhy Air75! Поліз в інтернет дивитися, що про неї взагалі є з написаного. І виявилося, що в укр-неті жодної статті. Та й навіть в англомовному сегменті публікацій відносно небагато й вони зазвичай надто поверхові.

Питання вибору теми було остаточно вирішене!

Над текстом я працював два вечори, попередньо накидавши собі тези в нотатки. У мене в думках була ідея суттєво розширити текст, додавши інформацію про механічні клавіатури загалом. Але, знову ж таки, таких статей в інтернеті вже мільйон. Та й пізніше з цим завданням блискуче впоралася borowka (чудова робота!). Тому все ж вирішив в основному сконцентруватися на власному досвіді.

Стаття написалася дуже легко, бо це гаджет, від якого я реально отримую задоволення!

І ось 30 червня вона була опублікована. Трохи засмутився, що вона вийшла перед вихідними, коли читачі не дуже активні. Ще й після коректури вилізли деякі помилки (не мої:), але то вже таке.

На той момент у блогах було опубліковано небагато текстів, серед яких лише один був дійсно гарний, а решта… ну ви самі знаєте. Тому тоді я дійсно повірив, що шанси в мене доволі непогані. Та далі автори почали нарешті заморочуватися. І я сподіваюся, що моя стаття цьому теж посприяла. З’явилися дійсно круті й цікаві роботи. Тоді стало зрозуміло, що легкої перемоги вже точно не буде.

Не буду говорити, що прочитав усі публікації, але якби переможця обирав я (без можливості обрати себе рідного), ним би став mikola-san-frankivsk. Дуже круті тексти з увагою до деталей. Але це моя особиста думка, можете її заперечити. 

Разом з тим я вже почав працювати над наступним текстом — про велокомп’ютер. Написав десь 5 000 знаків і застопорився. Думки пішли кудись не туди, потім навалилось роботи, плюс трохи неприємних новин і якось все зупинилось. А потім почалося читацьке голосування, яке остаточно мене добило. Я повністю розчарувався в усьому цьому й взагалі на якийсь час перестав заходити в блоги. Та й публікацій після переносів і завершення конкурсу різко поменшало. Але все ж таки було цікаво, хто переможе.

Оголошення переможців та, власне, перемога

Публікація попередніх результатів 14 серпня (до оголошення головного переможця) стала контрольним пострілом в потилицю. Мій текст не те що не переміг, він навіть не потрапив до списку лідерів. Для мене, як для автора, це було прям дуже неприємним відчуттям. Наче й текст непоганий, і читачів, коментаторів багатенько, але ні… не «вистрелило».

Так, десь в глибині свідомості з’явилась думка «А що як я не в лідерах, тому що я — лідер?». Та думка ця була десь дуууже далекою і я її відігнав від себе, щоб зайвий раз не тішитися марними сподіваннями.

І ось 17 серпня відбувається оголошення переможця, я хаотично бігаю очима по тексту, пропускаючи найголовніше і десь хвилину не можу зрозуміти, хто ж таки переміг. І тупо не помічаю написане великими синіми літерами власне ім’я.

Ну а далі — руки починають тремтіти, в грудях з’являється біль, серце вибиває ребра і я навіть не можу написати якийсь адекватний коментар під публікацією… Думки просто розірвало на ганчір’я і нічого крім банального «Дякую» просто не зміг сформулювати. Власне, цим постом надолужую несказане.

Ну а тепер нарешті подяка!

Хочу, щоб всі трохи зрозуміли, що для мене ця перемога — не лише у призі. Вперше за 10 років роботи я зрозумів, що мої тексти дійсно чогось варті. Що коли робиш щось з душею, це справді має значення. Що іноді варто все ж спробувати, коли тобі дають таку можливість, а не відштовхувати її з якихось надуманих причин. І що навіть коли руки опускаються, ще не все втрачено!

Я щиро дякую всій команді ITC за цю можливість. Дякую читачам та коментаторам. Дякую авторам, які написали блискучі тексти і, сподіваюсь, продовжать це робити надалі. Багатьох з вас дійсно цікаво читати! 

Просто дякую за можливість відчути, що я ще чогось вартий. Це найцінніший приз!

Ви всі для мене зробили набагато більше, ніж може здатися. Й зараз, перечитуючи цей текст, я розумію, що не зміг викласти «на папір» навіть частки тієї вдячності, яку відчуваю. Просто дякую!

P.S. Після отримання призу, звісно ж, від мене ще буде звіт. Зараз же це просто подяка після нарешті трохи схлинувших емоцій.

 

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.