12 червня на сервісі Prime Video прем’єрувалася кримінальна комедія «Глибоке прикриття», де в лондонські кримінальні розбірки встряють Брайс Даллас Говард, Орландо Блум та Нік Мохаммед, якого ви можете пам’ятати за хітовим спортивним драмеді «Тед Лассо». Що за пригоди чекають на вищевказану компанію та наскільки цікаво за ними спостерігати — ділимося думками в рецензії нижче.
Плюси:
головний плюс — тут дійсно знаходяться приводи для щирого сміху; гарний акторський склад, який не просто відбуває номер у кадрі, як це часто трапляється з комедіями на стримінгу, а справді старається; фільм якісно виділяється серед маси псевдокомедійного непотребу, який щороку видають стримінгові сервіси;
Мінуси:
абсурдний сюжет з низкою неправдоподібних моментів; є впевненість, що авторам не вдалося витиснути максимум комедійного потенціалу із свого задуму, адже простору для веселощів можна було знайти ще більше; фінальний акт сумбурний і недопрацьований як слід;
«Глибоке прикриття» / Deep Cover
Жанр кримінальна комедія
Режисер Том Кінгслі
У ролях Брайс Даллас Говард, Орландо Блум, Нік Мохаммед, Ієн Макшейн, Педді Консідайн, Шон Бін, Соноя Мідзуно
Прем’єра Prime Video
Рік випуску 2025
Сайт IMDb
Кет Бойлз — невдачлива стендап-комікеса, яка викладає мистецтво імпровізації у Лондоні та вже і не сподівається, що колись зможе досягти успіху. Марлон Свіфт мріє про кар’єру Роберта Де Ніро, та замість видатних ролей змушений обмежуватися принизливими появами у рекламі. Г’ю — нерішучий працівник IT–відділу однієї зі столичних компаній, котрому важко налагодити контакт з навколишніми.
Через збіг певних обставин ці троє невдах виявляються завербованими детективом поліції Ґремом Біллінґсом з ціллю викрити місцевих нечистих на руку торговців. Але трійця сильно вживається у свої ролі, через що потрапляє у максимально глибоке прикриття, доходячи аж до верхівки лондонського криміналітету. Тепер горе-артистам доведеться хвилюватися не тільки про те, як краще вжитися в образ, але й про те, щоб злочинні боси не дізналися про їхнє і без того хитке становище.
Нині світ став надто чутливим, а гумор — обережним, адже студії та стримінгові сервіси воліють дотримуватися правил гри і зайвий раз не ризикувати. Внаслідок цього глядач елементарно втратив дійсно розв’язні та потішні комедії на кшталт «Похмілля у Вегасі» (2009). Іноді ще трапляються такі знахідки, як «Кіностудія», але ці появи спорадичні і на кожен гарний комедійний серіал знайдеться, наприклад, ціла низка опусів різного ступеня відвертої ідіотії з яким-небудь Джоном Сіною — згадуємо «Друзі у відпустці», «Фрілансер», «Рікі Стенікі» чи «Джекпот!».
«Глибоке прикриття» — теж далеко не видатна комедія, а у часи розквіту жанру взагалі здасться чимось посереднім. Однак її творці обрали єдиний правильний підхід — чесно розсмішити свою аудиторію. І в наші дні він зійде ледь не за подвиг.
Так, сюжет відверто безглуздий, починаючи від звернення сержанта до імпровізаторів і закінчуючи тим, як легко їм вдається постійно виходити сухими з води. Так, часом жартів не вистачає і приводів для реготу хотілося б побільше. Та в перервах між нісенітними епізодами таки знаходиться вкрай важливий, просто життєво необхідний простір для щирого сміху. За нього, особливо в наших сьогоднішніх реаліях, пробачаєш багато.
Цікаво, що чергові, нехай і сильно комедійні, лондонські кримінальні розбірки обійшлися без Ґая Річі. Зате з Педді Консідайном, котрому, мабуть, зайвий раз і перевдягатися не довелося після партії в нещодавньому «МобЛенді» (цей був уже з Річі на борту). А ще паралельно появі на великих екранах у «Балерині» тут фігурує Ієн Макшейн з неприродно білосніжною, як в того Росса Ґеллера, усмішкою. Та найбільш примітним стосовно учасників дійства варто назвати возз’єднання на знімальному майданчику Боромира й Леґоласа з легендарного «Володаря перснів» Пітера Джексона, себто Шона Біна і Орландо Блума.
І от усе це добре товариство становить на диво симпатичну компанію — почесних злочинців, від яких краще триматися якомога далі з одного боку, та трійку дурнів, що заявляються на бандитські з’ясування стосунків з іграшковими пістолетами — з іншого. Окремий вид насолоди — спостерігати за тим, як герой Блума, ще той актор, вдає із себе крутого, божевільного та безстрашного головоріза (навіть важко уявити, що він збирався зробити з праскою). Або за тим, як персонаж Ніка Мохаммеда, підозріло ввічливий тюхтій, що і мухи не образить, змушений одним махом подужати кілька доріжок коксу.
У підсумку отримуємо абсурдну з точки зору сюжету, але водночас нарешті нормальну, людську комедію ̶з̶ ̶к̶о̶к̶а̶ї̶н̶о̶м̶ ̶і̶ ̶с̶т̶р̶и̶п̶т̶и̶з̶е̶р̶к̶а̶м̶и̶.̶
ЇЇ творці не намагаються репрезентувати якісь актуальні тренди чи повістки, не мають на меті повправлятися у сатирі, яка нині досить популярна, але далеко не завжди вдала, і вже точно не збираються опускатися до рівня примітивного гумору, як в тих же фільмах з Сіною. Вони максимально чесні з глядачем і не претендують на щось більше, ніж заклик «гей, друже, пропонуємо тобі у вечір вихідного дня просто весело провести час у приємній компанії». На жаль, не все у них вдалося, але такого кіно зараз дуже не вистачає.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: