Cronos: The New Dawn — cпроба студії Bloober Team, відомої своєю любов’ю до психологічного жаху, розширити горизонти та занурити гравців у світ, де минуле і майбутнє переплетені в моторошній петлі. Гра вийшла 5 вересня 2025 року і відразу привернула увагу — як фанатів Silent Hill і Dead Space, так і тих, хто полюбляє survival-horror з ухилом у європейський антураж. Але чи справді тут “новий світанок” жанру, чи радше ще один туманний коридор, де на тебе чатує знайома темрява?
Плюси:
Атмосферна та психологічно насичена гра; відмінний звуковий дизайн; цікаві локації; олдскульна, але ефективна подача сюжету через записки; поєднання різних жанрових рис без перевантаження; якісний український переклад; можна гладити котиків.
Купити в SteamМінуси:
Посередня оптимізація; кризові моменти ідентичності через паралелі з відомими франшизами; мізерна кількість новаторських механік; коротка тривалість проходження; може здатися повторюваною; мінімальна інтерактивність у деяких локаціях; сеттинг може не всім заходити.
Купити в SteamЗміст
Сюжет і атмосфера Cronos: The New Dawn
Bloober Team завжди робила ставку на психологічну складову, і Cronos: The New Dawn у цьому сенсі не виняток. Події відбуваються у двох вимірах — постапокаліптичному майбутньому та похмурій Польщі 1980-х, де світ уже встиг пережити катастрофу під назвою, ні не соціал-комунізм, а щось з вайбом “12 мавп” чи “Той, хто біжить по лезу”.
У центрі оповіді — загадковий Мандрівник, точніше Мандрівниця, агент організації Об’єднання, що отримує завдання вирушити у подорож крізь час. Її мета звучить просто: знайти джерело змін і зупинити поширення загрози. Але як завжди у Bloober, за простотою стоїть купа символів, метафор і “зайвих” психологічних тіней.
З перших хвилин відчувається, що розробники вклали багато уваги у світобудову. Локації Cronos: The New Dawn — живі, або радше мертві, свідки минулого. Госпіталі, металургійні заводи, лабораторії, старі абатства. Усе це дихає радянським бруталізмом і ретро-футуристичними технологіями, які виглядають водночас знайомо й чужорідно. Тут легко забути, що ти у відеогрі: здається, ти справді стоїш серед бетонних коридорів, де в повітрі стоїть запах пилу, хлору й таємниці.
Атмосфера Cronos: The New Dawn тримається на балансі між історичними алюзіями та вигаданим жахом. Польща 80-х у грі — метакоментар до епохи: тоталітарний контроль, страх перед невідомим, відчуття, що будь-якої миті все може піти не так. Bloober явно намагалася поєднати національну пам’ять із всесвітнім контекстом, і місцями це працює на відмінно, додаючи грі автентичності.
Оповідь будується не тільки на діалогах і катсценах, а й на документах, записках, графіті на стінах. Як і в Silent Hill 2, довколишнє середовище постає самостійним персонажем, який розповідає історію без слів. Втім, на відміну від “американського” жахастику, тут тон відчутно слов’янський: замість містичних туманів — важкий бетон, замість привидів — людські страхи, вплетені у побут.
Проте є й світлі, точніше пухнасті плями в цьому мороці. Хоч у Cronos: The New Dawn котики не головні герої, їхня поява в деяких локаціях додає несподіваного тепла й живості… і приємних бонусів. Маленькі муркотливі мандрівники нагадують: навіть у похмурих світах завжди знайдеться місце для життя та дрібних радощів.
У центрі сюжету конфлікт між виживанням і мораллю. Мандрівниця може збирати душі — сутності, які наділяють гравця певним бонусом, але кожен такий акт залишає на ній психологічний шрам. Це створює дилему: чи готовий ти стати сильнішим коштом чужого життя? Хоча ні, це вже СПГС у чистому вигляді. Викреслюємо. І хоча сама механіка не завжди реалізована ідеально, як сюжетний інструмент вона працює чудово.
Ще один важливий штрих Cronos: The New Dawn — подорожі у часі. Завдяки цьому гравець відчуває прогрес у пізнанні світу, навіть коли фізично він ходить тими ж коридорами. Це роздратовує, але й затягує: ти хочеш зрозуміти, де зламався цей світ.
Втім, не все гладко. Декому сюжет може здатися занадто перевантаженим символізмом і метафорами, які легко сприйняти за безлад. Bloober традиційно грішить тим, що намагається сказати одразу все й одразу, і часом це перетворює оповідь на суцільний клубок. Хтось назве це глибиною, а хтось хаосом.
Атмосфера Cronos: The New Dawn тримає міцно. Похмурий світ, музичний супровід і продумана архітектура створюють відчуття, що ти справді потрапив у знайому, але чужу реальність.
І, зрештою, головне: сюжет тут все ж більше “для галки”. Він не змушує ставити питання і про минуле, і про майбутнє, і про власні вибори. Хоч фінальні відповіді не всім здадуться переконливими, сам шлях до них вартий того, щоб пройти його.
Ігролад і механіки Cronos: The New Dawn
Якщо сюжет у Cronos: The New Dawn нагадує важкий сон із символами, то ігролад — це радше кошмар, де ти постійно озираєшся на залишки ресурсів і з жахом рахуєш кулі. У кращих традиціях жанру survival-horror боятися тут доведеться не лише монстрів, а й власної неуважності: надто часто простий прохід коридором закінчується тим, що у кишені порожньо, а попереду вже чатує почвара, яка вимагатиме не кілька влучних хедшотів, а чогось більшого.
Автори намагались зробити ставку на вогонь. І це не метафора: ворогів бажано добивати полум’ям, бо інакше вони можуть злитися з трупами і повернутися у більш страшній формі. Але працює це далеко не завжди, бо до того цього моменту я вже встиг влаштувати справжню масакру для місцевої фауни. У чому є його ефективність, так це у заціпенінні ворогів на кілька секунд і це дарує нам дорогоцінний час.
Завдяки цьому у Cronos: The New Dawn виникає додатковий рівень тактики. Оточення стає інструментом виживання. Вибухові бочки, запалювальні пастки, вузькі коридори — усе можна використати проти ворогів. Це нагадує старі добрі часи, коли гравець мав бути креативним, а не лише бездумно стріляти в бік агресивно налаштованої біомаси.
Щодо бою — він відчутно “важкий”. Мандрівниця рухається повільно, атаки мають відчутну інерцію, і відсутність класичних ухилів чи парирувань може збити з пантелику фанатів сучасних soulslike. Але це зроблено не випадково: гра намагається змусити відчувати слабкість і крихкість героя. У скафандрі, якому позаздрив би Томас Зейн, так. Та тут не про ефектні перекати, а про відчайдушні спроби вижити з тим, що маєш під рукою.
Втім, не всім така філософія припаде до душі. Іноді управління справді здається “дерев’яним”, і момент, коли ти помираєш не від жаху ворога, а від незграбної анімації, викликає радше роздратування, ніж страх. Це та межа, де реалізм починає шкодити геймплею.
Система інвентарю традиційно обмежена, і це підсилює напруження. Зайвого з собою не потягнеш, доводиться вибирати: аналог аптечки чи додаткові боєприпаси, ресурси для полум’я чи болторіз. Гра нагадує, що справжній виживач — це не лише про бої, а й про менеджмент.
Баланс складності Cronos: The New Dawn викликає суперечки. Є гравці, які відчувають кайф від кожної кулі, а є ті, хто після третьої смерті поспіль готовий викинути монітор у вікно. Система автосейвів теж додає масла у вогонь. Іноді вона зберігає прогрес у такому невдалому місці, що фактично заганяє у глухий кут. Це виглядає як штучне подовження гри, хоча, можливо, саме так і задумували автори.
Але варто віддати належне — Cronos: The New Dawn не намагається підлизатися до гравця. Це не стрілялка для всіх, а чесний survival-horror, де кожен крок дається важко. Тут є справжнє відчуття загрози і той самий піт на долонях, якого давно бракувало в жанрі.
Емоційний досвід та унікальність Cronos: The New Dawn
Головний подарунок Cronos: The New Dawn — не сюжет чи бої, а відчуття постійної боротьби з власною тривогою. Тут немає героїзму у стилі Doomguy, немає потужних арсеналів чи ефектних добивань. Є лише ти, крихкі ресурси й розуміння, що система завжди сильніша.
Це змушує підходити до гри як до випробування не лише для персонажа, а й для гравця.
Унікальність полягає в тому, що автори намагаються з’єднати класичний survival-horror з філософськими підтекстами. Вже згадана механіка витягання душ (сутностей) і моральна дилема, пов’язана з цим, показує, що Cronos хоче бути більше, ніж просто ходінням по темних коридорах.
Але, звісно, не всі ідеї працюють бездоганно. Деякі моменти Cronos: The New Dawn виглядають сируватими, баланс кульгає, а технічні проблеми іноді вбивають емоційний ритм. У той момент, коли ти маєш відчувати страх і безсилля, доводиться лихословити на фрізи чи криву анімацію. І все ж навіть це не вбиває загальне відчуття, а скоріше додає ще одного шару “бруду” до атмосфери.
Важливо розуміти, що Cronos: The New Dawn не гра для широкої аудиторії. Вона не намагається бути зручною, не підлаштовується під гравця. Це продукт для тих, хто цінує саме напруження й атмосферу, навіть якщо доведеться терпіти певні незручності. Саме в цьому її сила і слабкість водночас.
Гра змушує відчувати себе незахищеним, і робить це краще за більшість сучасних глянцевих горорів. Вона груба, незручна, іноді навіть несправедлива — але саме тому здається справжньою. Це як дивитися старий фільм жахів на VHS: технічно слабко, але духу хоч відбавляй.
У підсумку Cronos дарує дуже своєрідний емоційний досвід. Якщо ви хочете згадати, як це — боятися темряви й реально берегти кожну кулю, тоді ця гра теоретично може подарувати більше емоцій, ніж десяток AAA-проєктів.
Візуальна частина та технічний стан Cronos: The New Dawn
Графіка Cronos: The New Dawn одразу дає зрозуміти: перед нами не блокбастер із бюджетом у сотні мільйонів. Але це не біда. Стиль подається скоріше як атмосферна суміш ретро-хорору й сучасних інді-рішень. Вузькі коридори та мерехтливі лампи, що ледве тримаються на дротах, — усе це створює правильну естетику занепаду. Тут світ не гине красиво, а радше гниє повільно й неприємно, і це навіть краще працює на атмосферу.
Моделі ворогів зроблені детально, але з очевидними компромісами. Багато хто з них виглядає однаково, немов клоновані в єдиному бестіарії без особливої фантазії.
Анімації викликають змішані почуття. З одного боку, вони навмисно зроблені повільними. З іншого — іноді складається враження, що персонаж рухається, наче маріонетка, і момент, коли він запинається об умовний піксель на підлозі, викликає більше люті, ніж страху. Баланс між стилем і технічним виконанням знайти вдалося не завжди.
Освітлення — один із головних героїв гри. Воно грає на нервах краще за будь-яку модель ворога. Тут тіні ковзають по стінах, а лампа, що блимнула кілька разів, раптом гасне. Усе це створює відчуття справжнього survival-horror. Водночас технологічно ефекти не рівня сучасних AAA, бо місцями їм бракує об’ємності, а ввімкнене трасування променів іноді відверто підгальмовує навіть на середніх конфігураціях.
Оптимізація — болюча тема. Гра не виглядає так, щоб вимагати потужну систему, але чомусь любить жорстоко навантажувати процесор і відеокарту. Автор цих рядків пройшов гру на ПК у зв’язці AMD Ryzen 5 7600 та MSI Nvidia GeForce RTX 5060 Ti 16GB. Для адептів “чесних” кадрів плюс-мінус приємно буде грати лише у 1080p: 49-57 к/с. Та якщо ввімкнути генерацію кадрів, то ігролад стає куди плавніше. Є й опція Multi Frame Generation для відеокарт NVIDIA 50-серії. І це дуже класний буст для власників ігрових моніторів з високою частотою оновлення.
Аудіодизайн заслуговує на окрему згадку. Шелест кроків у темряві, віддалені удари по металу, скрегіт за стіною — усе це працює на атмосферу навіть краще, ніж картинка. Саундтрек не надто нав’язливий, але правильно підкреслює ключові моменти. Тут автори явно розуміли, що горор часто будується не на тому, що видно, а на тому, що чутно.
Візуальна складова Cronos: The New Dawn виглядає сируватою у технічному плані, але атмосферною у художньому. Це не гра, якою хизуватимуться на виставках графіки, але вона вміє давити на нерви за допомогою тіні, лампи та правильного звуку. Оптимізація й баги заслуговують камінь у город розробників, і тут уже без попусків.
Cronos: The New Dawn варто похвалити за українську локалізацію. Тут мова йде не тільки про субтитри, а й про повноцінне меню та описи предметів. Усе виконано якісно, без машинного присмаку. Переклад звучить природно. Особливо добре виглядають записки та щоденники, бо їхній стиль передає потрібний рівень тривоги й психологічної напруги, а деякі формулювання навіть додають грі трохи власного колориту.
Української озвучки немає, і це, мабуть, не той випадок, коли вона була б критично необхідна: горор значно краще працює з оригінальними голосами, а субтитрів вистачає для повного занурення. Важливіше, що гра з перших днів дає змогу зтерти мовний бар’єр, і це той жест поваги до аудиторії, який хочеться відзначити окремо.
Порівняння з іншими іграми та криза ідентичності Cronos: The New Dawn
У випадку Cronos: The New Dawn цікаво навіть не те що вона робить, а як її намагаються пояснити гравці та критики. Гру хрестили “новим Silent Hill”, хтось бачив у ній тіні Resident Evil 4, а дехто навіть називав її “інді-версією Dead Space”. І в кожному з цих порівнянь є крапля правди, але також і перебільшення, яке лише підкреслює кризу ідентичності цього проєкту.
Від Silent Hill тут дійсно є спільне і це насамперед у темпоритмі та психологічному нагнітанні. Атмосфера постійного дискомфорту, тіні, що більше лякають, ніж вороги, і сюжетні натяки (хоч і дуже поверхові) на внутрішню боротьбу персонажа. Проте Cronos бракує того сюрреалістичного символізму, яким славилася серія Silent Hill. Там за кожним ворогом ховалася метафора, тут же чудовиська більше функціональні — вони загроза, а не втілення особистих демонів героя.
Порівняння з Resident Evil 4 виникає через систему обмежених ресурсів, камерний сетинг і важкий бій, де кулі завжди на вагу золота. Але у RE4 це доповнювалось більш динамічним геймплеєм і чіткою режисурою екшену. У Cronos ж усе рухається повільніше, з акцентом на напругу, а не видовищність.
А от паралелі з Dead Space найбільш відчутні у тематиці ізоляції та науково-фантастичному антуражі. Темні коридори, технічні приміщення, звуки систем, що продовжують працювати після загибелі людей. Усе це дуже “мертво-космічно-просторово”. Якщо Dead Space лякав космічною безнадією, то тут тебе душить гнилий пострадянський дух занедбаних багатоповерхівок, заводів і лікарень.
Цікаво провести паралель Cronos: The New Dawn і з The Callisto Protocol, яка намагалася стати спадкоємцем Dead Space, але вийшла більше технодемкою, ніж повноцінним горором.
Тепер щодо ще одного загубленого “родича” під назвою Atomfall від Rebellion, яку ще до релізу охрестили то британським S.T.A.L.K.E.R., то альтернативним Fallout. Власне, паралель із Cronos тут очевидна: коли гра виходить у жанрі survival-horror чи постапокаліпсису, критики й гравці одразу намагаються приписати їй “велику сім’ю”. Інакше кажучи — щоб пояснити, що це таке, доводиться користуватися аналогіями.
У випадку Atomfall це породжує дивну кризу ідентичності: гравці чекають або відкритого світу як у Fallout, або атмосферної напруги як у S.T.A.L.K.E.R. У результаті гра може залишитися десь посередині й розчарувати обидві групи. Cronos теж страждає від подібної проблеми, але по факту він не намагається бути жодним із них. І саме через це виникає відчуття, що йому важко знайти власний стиль.
Або, наприклад, претендентка на звання GOTY Clair Obscur: Expedition 33 будує свій пафос на спільності — група йде в останній похід, і кожен крок пронизаний відчуттям братерства перед кінцем. Кожна жертва тут частина загальної картини, і персонаж не у вакуумі, а в мереживі людських історій, які згоряють у спільному ритуалі.
Cronos: The New Dawn говорить гравцеві: “Ти сам”. Тут нема плеча товариша, нема відчуття, що тебе підтримає група. Хіба тільки один химерний персонаж, мотиви якого стають зрозумілими у перші хвилини знайомства з ним. Є лише холодні коридори, фрагменти записок і усвідомлення, що твої попередники були такими ж самотніми мандрівниками. У цьому є сила, бо особистий вибір набуває ваги, бо це не колективна жертва, а твоє рішення й твоя відповідальність.
Такі проєкти наче існують між іменитими серіями, але не мають сміливості заявити: “Я — самодостатній”. Cronos наблизився до цього моменту, але ще не дійшов. Іронія в тому, що саме ця розмитість іноді робить його привабливим: він водночас трохи Silent Hill, трохи Resident Evil, трохи Dead Space і виходить такий собі гібрид для тих, хто скучив за всіма одразу.
Ціни Cronos: The New Dawn
Cronos: The New Dawn вийшла 5 вересня 2025 року одразу на всіх ключових платформах: Windows, macOS, PlayStation 5, Xbox Series X|S та Nintendo Switch 2. Розробники явно зробили ставку на максимальне охоплення аудиторії.
У Steam для українського регіону базове видання коштує 1599 гривень. Це не бюджетна ціна, але й далеко не той шокуючий прайс, який ми часто бачимо на AAA-проекти. Deluxe Edition обійдеться в 1899 гривень і додає цифровий артбук, саундтрек та кілька скінів Мандрівниці та додаткові ресурси (енергія, ядро та набої) на початку гри. Якщо різниця у три сотні гривень для вас не критична, то варіант з бонусами виглядає логічно — хоч би заради саундтреку, який тут справді атмосферний.
На PlayStation 5 та Xbox Series X|S ціна тримається на рівні 1799 гривень та 1600 гривень відповідно. Nintendo Switch 2 отримала власну оптимізовану версію, але, як і очікувалося, з невеликими компромісами у графіці. Зате можливість зануритися у похмурий світ Cronos у портативі — аргумент для тих, хто звик грати на ходу.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: