Американський інженер навчив собаку "вайбкодити" відеоігри за допомогою Claude Code — Photo: YouTube / CalebLeak.com

Домашня кавапу на ім’я Момо фізично набирає хаотичні символи на клавіатурі, а система перетворює цей набір на повноцінні ігрові проєкти. Ключовим виявилося не саме введення, а вибудувана людиною взаємодія між твариною, ШІ Claude і автоматичною винагородою.

Історія почалася випадково в грудні, коли американський розробник працював над прототипом гри в Godot і відійшов від комп’ютера. Повернувшись, він побачив дивний текст у терміналі та зниклий зі столу бальзам для губ. З’ясувалося, що по клавіатурі пройшлася його собака. Через кілька тижнів, після скорочення в Meta, інженер вирішив перетворити цей епізод на експеримент. Момо, собака вагою близько 4 кг, почала працювати з Bluetooth-клавіатурою, підключеною через Raspberry Pi. Натискання клавіш передавалися в Claude Code, але не напряму: між ними була система фільтрації, таймінгів і заохочень. Коли собака вводила мінімальну кількість символів і ШІ завершував черговий етап, лунав дзвіночок — сигнал для тварини, що настав час знову “працювати”. Після цього автоматична годівниця видавала ласощі. Навчання тривало близько двох тижнів. Спочатку Момо просто лягала на клавіатуру й гавкала на неї, не розуміючи зв’язку між дією та результатом.

“В якийсь момент вона спробувала провести лапою по клавіатурі. Я програв звук дзвіночка і щедро винагородив її”, — згадує інженер.

Поступово умову ускладнили: замість одного руху потрібно було кілька, а ласощі замінили на менш калорійні. Щоб собака не зіпсувала комп’ютер, усю взаємодію винесли на окремий пристрій. Для клавіатури після кількох невдалих спроб обрали Logitech Pebble Keys 2, а для автоматичної видачі корму — Aqara C1 Smart Pet Feeder. Людина з процесу була майже повністю прибрана. ШІ сприймав хаотичні символи як “криптичні вказівки геніального дизайнера” й інтерпретував їх у конкретні ігрові ідеї. За одну-дві години з моменту перших натискань Момо з’являвся іграбельний результат.

“Привіт! Я ексцентричний відеоігровий дизайнер (дуже креативний), який спілкується незвичним чином. Іноді я хаотично тисну клавіші або пишу нісенітницю на кшталт “skfjhsd#$%” — але це НЕ випадковість! Це секретні криптичні команди, сповнені геніальних ідей для ігор (навіть якщо це важко побачити). Твоє завдання: ти — блискучий AI-розробник ігор, який може зрозуміти мою криптичну мову. Незалежно від того, який дивний або безглуздий ввід я даю, ти інтерпретуєш його як осмислену інструкцію або ідею для нашої відеогри. Після цього ти створюєш або оновлюєш гру відповідно до цієї інтерпретації”, — саме так виглядає початок промпту для Claude Code.

Окрему роль у системі відіграв зворотний зв’язок для ШІ. Автор надав Claude можливість не лише писати код, а й перевіряти власну роботу: робити скріншоти запущених ігор, надсилати серії команд керування персонажем і “проходити” рівні самостійно. У процесі ШІ знаходив помилки — невидимих персонажів, зламані інтерфейси або некоректні індикатори здоров’я — після чого повертався до коду, виправляв їх і повторно тестував результат. В одному з випадків система самостійно пройшла всі шість рівнів гри, щоб переконатися, що фінальна битва з босом працює коректно. Саме ці автоматизовані цикли перевірки, за словами автора, дали різкий стрибок якості результатів.

“Магія не у введенні. Вона — в системі навколо нього. Момо не є таємним геймдизайнером. Вона — кавапу, яка навчилася, що лупцювання пластикового прямокутника змушує з’являтися корм”, — підсумовує інженер.

За час експерименту собака “створила” кілька проєктів: музичний експеримент DJ Smirk, ритм-гру Octogroove, аркаду про жабу The Oracle Frog of Rome та ще кілька прототипів. На думку інженера, досвід показав, що головним обмеженням у роботі з ШІ є не ідеї, а якість зворотного зв’язку й організація процесу. Ще одним важливим елементом стала поведінка самої Момо всередині цієї схеми. Застосунок DogKeyboard відстежував стан ШІ та керував ритмом взаємодії: коли модель завершувала роботу, лунав дзвіночок — сигнал для собаки, що можна знову вводити символи. Якщо Момо починала “друкувати” раніше часу, система стирала зайве введення, а готові запити надсилала автоматично.

Під час тестів виникали й збої: годівниця кілька разів видала кілька порцій поспіль, і собака швидко засвоїла цей патерн, почавши безупинно лупцювати клавіатуру в надії на додаткову винагороду. Крім того, автор з’ясував, що ШІ запам’ятовує візуальний стиль попередніх ігор — після появи серії неонових 3D-проєктів довелося щоразу очищати файл постійної пам’яті, щоб уникнути повторів і змусити систему генерувати щось нове.