У широкий прокат вийшла українська драма «Погані дороги», яка складається із п’яти новел про людей, які перебувають на території Донбасу. Це дебютна режисерська робота Наталії Ворожбит – сценаристки фільмів «Кіборги», «Дике поле» та серіалу «Спіймати Кайдаша».

Робоча діяльність Наталії Ворожбит пов’язана не лише з кінематографом. Сценаристка також створювала вистави та була співзасновницею «Театру переселенця» – волонтерського проекту, який допомагав жителям Донбасу розповідати свої історії, переживаючи травми війни зі сцени.

Декілька років тому, коли Ворожбит шукала реальні свідчення, що стали основою фільму «Кіборги», у Наталі з’явилася ще одна творча ідея з прямим висловлюванням про війну. Вона написала п’єсу «Погані дороги», яка стала втіленням її особистих міркувань про те, як воєнні дії змінюють людей.

Цікаво, що прем’єра п’єси спершу пройшла в лондонському театрі Royal Court – там її поставили у 2017 році, а трохи згодом виставу показали вже в Україні (зараз п’єсу можна побачити в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра).

Згодом виникла ідея перетворити виставу на повнометражну стрічку. За декілька років у проекту з’явилася творча команда та фінансова підтримка Українського культурного фонду. А от відомих постановників до фільмування не залучали – Ворожбит дебютувала як режисер, вирішивши не віддавати свою драматургію в чужі руки.

Фільм «Погані дороги» – це п’ять окремих новел з різними героями, які мешкають на Донбасі. Більшість дій відбуваються на окупованих територіях, де лунають вибухи, але є одна історія з мирними обставинами – вона розгортається по іншу сторону від лінії розмежування.

Всі сюжети фільму несхожі між собою, проте їх дещо об’єднує – з кожною хвилиною фільму вони стають все більш моторошними та по-своєму дискомфортними. Здається, що «Погані дороги» прагнуть показати найгірші людські якості, які проявляються в певних життєвих умовах, і максимально загострити їх. Так, ніби там виникає прогресуюча хвороба, що робить слабкості більш видимими та напрочуд відразливими.

Стрічка починається з новели про блокпост. Через контрольно-пропускний пункт проїжджає автівка з чоловіком, що забув вдома документи. З ким не буває, можна повернутися додому за паспортом, проте водій поводиться дивно, забиваючи баки своїми балачками, а це нервує військових. Напруга зростає, здається, що неуважність слугує прикриттям для чогось більшого – чи це лише підозри, які народжуються на тлі посиленого контролю?

Що помітно з перших хвилин фільму, так це якість постановки – вона дійсно на рівні (тут слід відзначити, що Ворожбит добре відчуває себе на місці режисера), а також прагнення сценарію налякати глядача, збиваючи його з пантелику та змушуючи чекати найгіршого.

Сюжет, що пробуджує найсильніший страх, це новела про підвал. Епізод з сепаратистом, який заводить дівчину в ізольоване місце, щоб жорстоко зґвалтувати – це, мабуть, одна з найбільш нервових та відразливо-реалістичних сцен за всю історію українського кіно. В новелі багато акторської сміливості (адже зіграти настільки шокуючі моменти згодиться далеко не кожний), проте глядачеві слід знати, що перегляд такої сцени може бути доволі травматичним. До того ж новела розбита на дві частини, тому вона має продовження, описуючі відносини між кривдником і заручником та залишаючись на екрані довше, ніж глядач може це витримати.

Затягнутість новел стає проблемою не тільки в історії про підвал, це риса кожного сюжету «Поганих доріг» (найбільше це відчутно в розповіді про медика та воєнного, які вимушені провести зимову ніч в машині, що заглохла). Кожна історія має інтригуючу зав’язку, в якій поступово проявляється тривога, що передається глядачеві (в новелі про курку вдається зробити своєрідний побутовий горор по-українськи). Але в певний момент ситуації настільки ускладнюються, що все повертається в сторону абсурду. І це теж доволі цікаво, проте Ворожбит не може вчасно зупинитися, продовжуючи й продовжуючи нагнітати події.

Слід зазначити, що у 2020 році фільм «Погані дороги» отримав нагороду програми «Тиждень критики», яка проходила в рамках Венеційського кінофестивалю. Цікаво, що схожий за структурою та тематикою «Донбас» Сергія Лозниці теж був відмічений престижною премією – у 2018 році стрічка отримала приз за найкращу режисуру в програмі «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю.

Обидва фільми намагаються передати, що відбувається на територіях, де продовжуються воєнні дії. Лозниця відтворює реальні випадки, перетворюючи їх на гротескну виставу про окупантів, а Ворожбит трансформує побачене та почуте у візуальні роздуми про людські недоліки з неоднозначними висновками.

«Погані дороги» – кіно доволі нестандартне та провокуюче. Воно залишає після себе не дуже приємний посмак, намагаючись показати те, що зазвичай не потрапляє у фільми – реальність, в якій існує не тільки героїзм та співчуття, але й відраза.