4 вересня — важлива дата в житті поета-шістдесятника Василя Стуса. Саме 4 вересня 1965 р. Стус вперше свідомо та публічно виступив проти радянської влади під час прем’єри у Києві стрічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Через 20 років, 4 вересня 1985 р., Василь Стус був замордований у таборі ВС-389/36-1 біля села Кучино Пермського краю. Дванадцять з двадцяти років, що розділяють ці дати, Стус провів у радянських таборах і на засланні. Художній фільм «Заборонений» – це розповідь про життя і боротьбу поета та його однодумців, українських дисидентів-шістдесятників.

Відверто кажучи, ми дуже погано знаємо історію своєї країни, особливо історію новітню. 60-80 рр. минулого сторіччя присвячено лише декілька сторінок підручника і, на жаль, ці теми припадають на самий кінець навчального року, частіше за все на них не вистачає часу – вчителі віддають перевагу підготовці до ЗНО. Що вже казати про людей, що навчалися за часів СРСР.

Тому саме ми замало знаємо про задушене відродження, про арешти української інтелігенції в 1965 та 1972–73 рр. Про самоспалення на Хрещатику 5 листопада 1968 р. Василя Макухи на знак протесту проти комуністичної системи та агресії СРСР проти Чехословаччини. Про самоспалення 21 січня 1978 р. у Каніві біля могили Шевченка Олекси Гірника, проти політики русифікації України. Про вбивство КДБ поета Василя Симоненка у 1963 р. та художниці Алли Горської у 1970 р., як помсти за те, що вони відкрили місця поховання розстріляних НКВС у Биківні, на Лук’янівському і Васильківському кладовищах. Взагалі про те, що в «стране самого вкусного пломбира» були ті, хто замислювався про щось окрім їжі і мав сміливість відстоювати свою точку зору. (До речі, обладнання для виготовлення того самого пломбіру закупалося у клятих американських імперіалістів.)

Фільм «Заборонений» поділений на три нерівні частини. Перша розповідає про життя Стуса до першого ув’язнення у 1972 р. Друга, найкоротша, висвітлює судовий процес 1980 р. Третя переміщує нас у 1985 р. і присвячена черговій спробі КДБ зламати поета та його трагічній загибелі. Крім того, в останній третині найбільше посилань на інші роки життя дисидента.

Як і автори серіалу Chernobyl, творці «Забороненого» дуже непогано передали дух та антураж того часу, відтворили інтер’єри публічних приміщень та квартир. Із вуличними зйомками справи, на жаль, гірші, але автори дуже вдало змішали архівні зйомки Києва з сучасним матеріалом. Дуже потішив підбір акторів на головні ролі. Вони дійсно схожі на своїх прототипів, щодо акторської гри… на жаль, вона нерівна. В деяких епізодах акторам без вагань віриш, в інших все виглядає занадто театрально.

Ще під час зйомок стрічка «Заборонений», в той час ще просто «Стус», опинилася в центрі скандалу. Одіозний Віктор Медведчук, кум Путіна, який у 1980 р. був призначений адвокатом Василя Стуса і не зробив нічого для його захисту, натиснув на знімальну групу, після чого начебто усі сцени з Медведчуком були вирізані зі сценарію. На щастя, це не так. Друга частина, «Суд», залишилась у стрічці, «захисник» Стуса на суді є, він схожий на молодого Віктора Медведчука і говорить ті ж самі слова, що Медведчук говорив у реальності, але… за всю сцену його жодного разу не назвали на прізвище чи ім’я. Відверто кажучи, це трохи схоже на дводумство за Орвеллом і не дуже личить фільму про Василя Стуса.

На жаль, це не єдине питання, що є до непоганої загалом стрічки. Так, дуже штучно виглядає сцена танців – вона начебто була взята з іншого фільму, мабуть з російських «Стиляг» (2008). Також дуже дивує акцент на сексуальних вподобаннях начальника колонії, у якій перебуває Стус, і зовсім безглузда сцена в бані. Що це? Спроба викликати співчуття до катів в однієї групи глядачів та відразу в іншої? Навіщо? Крім того, не зовсім зрозуміло, з чим пов’язаний перехід із субтитрів для російськомовних персонажів у першій половині стрічки на накладений поверх російського тексту українського перекладу у другій. По-перше, це звучить досить дивно, по-друге… мені зовсім не подобається, що КДБісти та табірна охорона у Сибіру (добре, майже у Сибіру) розмовляють українською. Це не правильно. Можливо, це є лише у тій версії, що дивилися журналісти, а в прокат пішов іншій варіант озвучення, будь ласка, вкажіть це в коментарях.

Але, попри все сказане, я гадаю, що «Заборонений» – дуже потрібна зараз стрічка. Бо можна по-різному ставитися до віршів Василя Стуса, яким притаманна досить складна ритміка та лексика, але не можна зневажати його громадську позицію та сміливість. До речі, вірші Стуса, що звучать у стрічці, змусять вас по-іншому сприйняти його творчість.

Фільм «Заборонений» — це вшанування пам’яті не лише Василя Стуса, а всіх, хто віддав своє життя чи здоров’я боротьбі з режимом, тих, хто не здався і не зламався. І тому такі фільми потрібні нам саме зараз, як нації, що бажає вижити. Було б добре, якби цю стрічку демонстрували в школах, на заняттях з історії та літератури. У будь-якому разі, якщо перегляд «Забороненого» змусить вас відкрити хоча б «Вікіпедію» та перечитати статті про українських дисидентів, то буде вже добре. Тому що всі вони є тут: Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Іван Світличний, Алла Горська, Михайлина Коцюбинська, Левко Лук’яненко та багато інших. Українців, не малоросів.

«Заборонений» важливий ще і тому, що зараз, як п’ятдесят, як сорок років тому, Кремль продовжує брати бранців, продовжує катувати українців в російських таборах. Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Володимир Балух, Павло Гриб, Роман Сущенко – це тільки ті прізвища, які щодня згадуються у ЗМІ, загалом же під вартою у Росії перебувають понад 5 тисяч громадян України. Політв’язнів XXІ сторіччя.

P.S. Окрім «Іловайськ 2014. Батальйон Донбас», «Крути 1918», «Гуцулка Ксеня» та «Забороненого», восени 2019 р. вийдуть ще декілька важливих українських фільмів: «U311 „Черкаси“» про незламний корабель ВМС України; «Захар Беркут» по однойменній повісті Івана Франка; «Ціна правди» про валлійського журналіста Гарета Джонса, який першим у західній пресі заявив про Голодомор в Україні та «Чорний ворон» про Холодноярську республіку, яка протистояла більшовикам у 1919–22 рр.